“Нам тут п***ри не потрібні”: як ЛГБТ-українців дискримінують на роботі та в навчанні

У 2018 році експерти правозахисного ЛГБТ-центру “Наш світ” зафіксували 24 випадки дискримінації ЛГБТ-українців у сфері зайнятості.

Про це йдеться у звіті організації “Долаючи перешкоди. Становище ЛГБТ в Україні у 2018 році”.

За словами експертів, найчастіше дискримінація на робочому місці виражається в бездіяльності адміністрації, доведенні до звільнення ЛГБТ-людей “за власним бажанням”, незаконних звільненнях, відмовах у прийнятті на роботу, образах, фактах приниження людської гідності, погрозах, пониженні на посаді, упередженому ставленні та навіть у фізичному насильстві й цькуванні. Також українські роботодавці інколи втручаються в особисте життя своїх ЛГБТ-працівників та розголошують конфіденційну інформацію щодо сімейного стану, здоров’я тощо.

У звіті аналітики навели декілька прикладів дискримінації ЛГБТ-українців, які стали їм відомі:

“Потерпілий працює в церковному хорі однієї з київських протестантських церков. Він веде анонімний публічний блог, де згадується його сексуальна орієнтація. Один із його знайомих (парафіянин цієї церкви) у вересні побачив блог і впізнав потерпілого, про що розповів керівнику церкви. На роботі почався моральний пресинг, щоб потерпілий звільнився. Врешті-решт справу зам’яли після того, як потерпілий присягнувся, що у нього гетеросексуальна орієнтація. При цьому йому рекомендували при першій нагоді одружитися, “щоб не ходили чутки”.  

Ще один потерпілий від дискримінації чоловік з Вінниці мусив звільнитися з магазину мобільної техніки “за власним бажанням” після того, як директор дізнався про те, що він гей.

“Мені п***ри на роботі не потрібні”, – з такими словами Сергія вигнали з роботи.

Стикаються ЛГБТ-українці з дискримінацією й в освітніх закладах. “Наш світ” зібрав за минулий рік 23 факти, які пов’язані з булінгом, заниженням оцінок після викриття сексуальної орієнтації потерпілих, фізичним насильством та іншими виявами.

Одна з таких історій трапилась у ВНЗ на Рівненщині:

“Сусіди по гуртожитку вдерлися до кімнати потерпілого і почали нецензурно лаятися в його бік, декілька разів вдарили в обличчя, оскільки вони дізналися, що потерпілий є геєм. Потім вони почали шукати докази його гомосексуальності в його телефоні та ноутбуку, погрожуючи при цьому вивезти потерпілого до лісу і “пустити по колу”, а також “залишити там поздихати”, якщо він розповість своїм батькам про цей інцидент. Не знайшовши бажаних доказів, порушники змусили потерпілого зізнатися на відео у своїй гомосексуальності”.

Цькування, за словами експертів “Нашого світу”, зазнають ЛГБТ-українці не тільки старшого віку, але й школярі:

“Юлія, старшокласниця однієї зі столичних шкіл, носить на своєму рюкзаку невеличкий значок у вигляді райдужного прапорця. У листопаді це побачив однокласник, який, ймовірно, є близьким до ультраправих угруповань, та у грубій формі наказав зняти значок, розповідаючи, що винищив би всіх геїв і лесбійок. Постраждала відмовилася, на що він пригрозив використати проти неї газ або електрошокер, а також сказав, що інколи “вони” використовують і кислоту. Юлія була вимушена зняти символіку”.

Нагадаємо, що з 2017 року в Україні забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, статі, політичних, релігійних та інших переконань, сексуальної орієнтації та ґендерної ідентичності, віку, стану здоров’я, підозри або наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного і майнового стану, місця проживання, участі у страйку, звернення або наміру звернутися до суду або інших органів щодо захисту своїх прав, за мовною або іншими ознаками, не пов’язаними з характером роботи або умовами її виконання.

Також у статтях 21 та 24 Конституції йдеться про те, що “всі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах”, а також про те, що всі “громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками”.