Новий бар’єр при в’їзді до Криму – від “каменярів” Кабміну

Нещодавно Кабінет Міністрів затвердив новий порядок в’їзду на тимчасово окуповану територію України та виїзду з неї.

Легше не стане. Даний порядок – додатковий бар’єр на в’їзді до Криму. Особливо для іноземців, які до ухвалення цього порядку могли їздити вільно. Відповідно до Конституції України свобода пересування може бути обмежена лише у випадках, передбачених законом. Оскільки цей документ – новий порядок від Кабміну – містить ряд підстав для відмови у пропуску до Криму або назад, не заснованих на законі, то їх застосування саме по собі вже буде порушенням законодавства України.

Позитивним моментом можна вважати тільки те, що відмова в допуску буде оформлюватися письмово. Прикордонник буде підписуватися під цим документом, а значить, буде відповідати за законність такого рішення. Загроза відповідальності обмежує сваволю.

А тепер про бар’єри по пунктах.

Добре, напевно, що передбачено наявність технологічної схеми пропуску, коли мають бути чітко визначені зони і маршрут просування. Відомі випадки, коли людину відправляли на паспортний контроль, а тим часом починали огляд його автомобіля, після чого виникали претензії по контрабанді. Тепер має з’явитися щось на зразок окремих зон паспортного і митного контролю, лінії з написом, що після її перетину може наступати відповідальність за недекларування і т.д.

Також добре, що передбачено створення зони сервісного контролю. Про це багато говорили наші колеги, правозахисники та адвокати – проходження контролю супроводжувалося нелюдськими умовами, особливо взимку.

Як на мене, заборона на використання символіки тимчасово окупованої території  виглядає трохи дивно.

Далі. У порядку значиться: іноземці та особи без громадянства можуть отримати спеціальний дозвіл, якщо:

– в них у Криму мешкають родичі

– поховано родичів

– якщо це пов’язано з похованням родичів

– є нерухомість

– у випадку, якщо це пов’язано із захистом інтересів України

– це працівники залізничного транспорту

 – це пов’язано з їх роботою

Що стосується окупаційної влади, то даний порядок їх дій не стосується і перевіряти причини в’їзду-виїзду за ним вони не будуть.

Але даний порядок може бути використаний прикордонниками Російської Федерації. Наприклад, якщо до Криму в’їжджає іноземець, то досить запитати у нього про причину проїзду. Якщо такою виявиться не “родичі” або “нерухомість”, значить, він їде за клопотанням МЗС України. А яка ймовірність, що його впустять?

Крім того, якщо мова йде про відвідини поховань родичів або похорон, то вимогу про документальне підтвердження може бути доведено до абсурду. Деякі документи можуть перебувати в Криму, і тому їх просто може не виявитися у людини.

Дуже дивно звучить і вимога про надання документу, що підтверджує наявність достатнього фінансового забезпечення.

Також одним з документів, який потрібен для отримання спеціального дозволу, є документ, що підтверджує законність перебування іноземця на території України (не право в’їзду – саме законність перебування).

Цікавий і пункт 26, де йдеться про довгостроковий дозвіл іноземцям або особам без громадянства, які мають посвідку на проживання в Україні та місце проживання яких зареєстровано в Автономній Республіці Крим або м. Севастополі.

Це може стосуватися лише громадян Росії, які мали дозвіл на постійне проживання в Криму. Бо всі інші повинні були би переоформити такий дозвіл за законами Російської Федерації.

Пункт 36 передбачає внесення в так звану Базу даних відомостей про всіх осіб, які в’їжджають і виїжджають. Однак порядок, тривалість зберігання даних, режим доступу до такої бази не визначений, що може спричинити порушення статті 8 Європейської конвенції з прав людини. Мова йде про персональні дані. Але відсутність правової визначеності в зазначених аспектах, швидше за все, спричинить порушення.

І тепер найцікавіше. Пункт 38 – підстава відмови виїзду з України.

Сам порядок в частині підстав відмови сформульований дуже розмито – що підвищує ризик свавілля. При цьому прикордонник не зобов’язаний роз’яснювати причини відмови – тільки пункт порядку.

Насправді майже кожен пункт містить кілька альтернативних варіантів: наприклад, або документ зіпсований, або недійсний, або ще щось (при бажанні знайти не важко).

За великим рахунком – це всього лише перелік підстав. А прикордонник повинен не просто вказати конкретну підставу, але й досить чітко його аргументувати.

Так, підпункт 7 п. 38, так само як і підпункт 5 п. 39, свідчить, що відмова може бути надана, якщо особа порушила умови і порядок проходження контролю, митні правила, санітарні норми або не виконала законних вимог уповноважених посадових осіб, які здійснюють державний контроль.

Чудові, однак, “аргументи”: заступив за лінію, не відійшов з прикордонником для “переговорити” або ще щось – все може бути розцінено прикордонником як порушення порядку проходження контролю або невиконання законних вимог. При цьому в письмовій відмові не буде зазначено, у чому конкретно полягає порушення.

Посилання на пункт цього порядку явно недостатньо, оскільки кожен пункт охоплює значну кількість випадків, і багато з них потребують конкретизації. Наприклад, якщо питання стосується недійсності паспорта, то чи пов’язано це з відсутністю фотографії чи іншими причинами – все це повинно бути досить докладно вказано.

Чи потрібно нагадувати, що Крим – це територія України? Тому наявність заборони на виїзд за межі України як підстава для відмови у в’їзді до Криму виглядає дивним.

Крім того, це може спричинити порушення права на повагу до сімейного життя стосовно тих, хто постійно проживає в Криму. Якщо ще хоч якось можна погодитися, що виїзд громадянина, відносно якого існує така заборона, на територію, яку Україна не контролює, може бути обмежений, то відсутність у тексті порядку виключення для громадян, які мають сім’ю в Криму, перетворюється на заборону на виїзд з Криму. Людина просто не поїде на материк.

Серйозне порушення може торкнутися тих, кого цей порядок застав на материку, якщо йому потрібно до Криму.

У пункті 40 передбачено вручення рішення про відмову в пропуску. Мабуть, це найцінніше надбання цього документу. Однак підстави відмови роз’яснюються усно і завжди можна сказати, що людина не так зрозуміла або не те почула (дивіться – пункт 18).

Особливо цікаво, що таке рішення набуває чинності негайно, і якщо людину не допустили на материк, то оскаржити йому буде вкрай складно. Як мінімум, він не отримає сповіщення про місце і час розгляду справи і не зможе взяти в ньому участь.

До речі, у пункті 18 йдеться про тимчасову заборону (за аналогією з тимчасовою окупацією?). Характер же самої відмови у пункті 40 не розписано. Чи є він постійним або через якийсь час можна спробувати в’їхати знову?

Чи може наявність такої відмови бути підставою для повторної відмови?

Очевидно, що даний порядок має бути переглянуто. При цьому до його розробки мають бути залучені правозахисники. Це має бути порядок, який дійсно сприяє захисту прав людини, а не порушує їх.

Сергій Заєць, адвокат, експерт Української Гельсінської спілки з прав людини та Регіонального центру прав людини