Як “андропівська” стаття Кримінального кодексу гратиме проти України в ЄСПЛ

Дата: 26 Жовтня 2018 Автор: Микола Мирний
A+ A- Підписатися

Правозахисники вимагають від Верховної Ради видалити з Кримінального кодексу статтю про злісну непокору ув’язнених вимогам пенітенціарників. Це непропорційне покарання, кажуть вони, яке може призвести до негативних рішень Європейського суду з прав людини проти України.    

“Небажання виконувати команду “підйом”, “не прослідував у відділення, куди керівництво установи наказало прийти”, “не проводив благоустрій”, “не тримав руки за спиною під час прогулянки” – саме за таку поведінку у виправних колоніях судді продовжують сьогодні виносити вироки ув’язненим. Додаткові терміни від одного до трьох років позбавлення волі судді ухвалюють на підставі ст. 391 КК (“Злісна непокора вимогам адміністрації установи виконання покарань”). 

Уперше така стаття з’явилась у законодавстві Радянського Союзу за часів правління Юрія Андропова, згадує директор Харківської правозахисної групи (ХПГ) Євген Захаров. Її написали в межах кампанії боротьби з “організованою злочинністю і корупцією”. Тоді за злісне невиконання законних вимог адміністрації кримінально-виправних трудових закладів в’язнів додатково засуджували до п’яти років позбавлення волі. 

Євген Захаров категоричний у своїх висловлюваннях. Цій нормі, каже він, не місце в українському законодавстві. За даними дослідження “Реанімаційного пакету реформ”, лише з 2010 року суди оприлюднили у Єдиному реєстрі судових рішень щонайменше таких 553 таких вироки. Правозахисники, проаналізувавши випадки застосування цієї статті, дійшли висновку, що адміністрації колоній застосовують цю норму як інструмент тиску і маніпулювання засудженими задля вимагання певних дій, ба навіть хабарів. 

Голова громадської організації “Всеукраїнський антикорупційний альянс” Людмила Ющенко каже, що у в’язницях особливо використовують цю статтю наприкінці терміну відбування покарання. 

“Незастосування в пенітенціарних закладах цієї статті вартує ув’язненим значних коштів. Це опосередковано пояснює коштовне майно у керівництва колоній… Така стаття була в кодексах усіх колишніх республік, але, окрім Білорусі, всі вони від неї відмовились. І навіть Росія, – додає експерт “Реанімаційного пакету реформ” Михайло Серебряков

Правозахисник ХПГ Андрій Діденко згадує голодування та тілесні ушкодження близько 200 людей у Замковій колонії на Хмельниччині. 2014 року засуджені вимагали зміни керівництва через те, що адміністрація не опалювала взимку камер та не надсилала листів засуджених. До п’ятьох людей, яких адміністрація вважала заколотниками, застосували ст. 391 КК. 

“ХПГ доводилося захищати засуджених від дисциплінарних стягнень у випадку їх переслідування. Коли людина своїми скаргами намагається відстоювати свої права, адміністрація колонії болісно це сприймає. Тоді вона починає тиснути на засудженого за непоголене обличчя, за те, що він вдягнувся не за формою, ліг не на те ліжко, чи за неввічливе привітання”, – розповідає Євген Захаров.  

Європейський комітет з питань запобігання катуванням уже двічі – у 2017 та 2018 роках – у своїх доповідях рекомендував Україні скасувати статтю 391. Ліквідацію цієї норми підтримує також Уповноважена Верховної Ради з прав людини Людмила Денісова. 

Аби унеможливити у в’язниці непропорційне покарання, 19 жовтня 2018 року за ініціативи експертів “Реанімаційного пакету реформ” і ХПГ у Верховній Раді зареєстрували відповідний законопроект №9228. Його підписало 17 народних депутатів. 

Автори законопроекту в пояснювальній записці вказують, що, згідно з аналізом злочинності у в’язницях за десять років, найбільша кількість зареєстрованих там злочинів кваліфікована за ст. 391 КК. Вони переконані, ця стаття прямо суперечить вимогам Конституції України про непорушність прав людини та рівність усіх перед законом (ст. 21 і 24). Водночас вона призводить до штучного збільшення абсолютних показників злочинності у виправних колоніях та судимостей для людей.

У Державній кримінально-виконавчій службі (ДКВС) не коментують Центру інформації про права людини законодавчу ініціативу. Але представники влади раніше реагували на пропозицію скасувати статтю під час комітетських слухань законопроекту про пенітенціарну систему. У Мін’юсті існування статті називали принциповим.

Заступник міністра юстиції Денис Чернишов вказував на те, що саме судді ухвалюють рішення про покарання засуджених. На це Михайло Серебряков зауважує, що у суддів немає вибору. Вони зобов’язані дотримуватися норм законодавства. Водночас правозахисник Андрій Діденко нагадує, що за всі роки суди лише тричі виправдовували ув’язнених. 

“Ми зараз займаємось однією справою засудженого, який уже вийшов на волю. Дрогобицька міська прокуратура на Львівщині ніяк не може змиритися з виправдувальним вироком суду. Суддя сказав, що немає складу злочину у відмові від прибирання в прогулянковому дворику Дрогобицької колонії, де засуджений ніколи й не гуляв. Я переконаний, ця норма далека від мети кримінального покарання – ресоціалізація та соціальна адаптація”, – коментує правозахисник. 

Начальник управління оперативно-розшукової роботи адміністрації ДКВС Андрій Нечипельский вважає, що стаття 391 прибирає кастовість у субкультурі місць несвободи. Вона урівнює засуджених у своїх обов’язках під час відбування терміну і сприяє тому, щоб кожен засуджений однаково долучався до впорядкування благоустрою. Євген Захаров погоджується, що у в’язницях є категорія громадян, які вважають приниженням гідності, якщо прибиратимуть у колонії. 

“Це негарно. Ви тут мешкаєте і маєте прибирати. Але це їхнє право – так думати”, – каже правозахисник. З ним погоджується й Михайло Серебряков. Ув’язнений, каже той, може поводити себе, немов свиня, але відмова від прибирання – це не злочин.

“Нікому ж не приходить у голову притягувати до кримінальної відповідальності водія, який злісно перевищує швидкість і при цьому нікого не збиває. Це адміністративна відповідальність. А таке дисциплінарне покарання, як штрафний ізолятор, цілком може бути адекватним способом реагування на злісну непокору законним вимогам адміністрації колонії”, – розповідає експерт. 

Разом з тим Андрій Діденко вказує, що з порушниками має повноваження працювати служба пробації. 

“У служби пробації є важелі впливу, щоб переконати та спонукати до слухняної поведінки. Набагато буде продуктивнішим для засудженого, якщо у нього буде можливість, наприклад, поїхати у відпустку додому. Протягом тижня він уже не буде порушувати поведінку”, – коментує Андрій Діденко.  

Андрій Нечипельський вказує, що порушення статті інкримінує не адміністрація колонії, а прокуратура, опитуючи свідків. Андрій Діденко пояснює, що адміністрація виправного закладу формує дисциплінарні порушення і може помістити засудженого на три місяці до приміщення камерного типу. Для суддів такий факт поміщення буде достатнім для існування складу злочину. Водночас правозахисник вказує, що справи за ст. 391 здебільшого розглядають виїзні судді у в’язницях. Під час таких засідань в обвинувачених немає адвокатів і їм не дають можливості виступити в судових дебатах та з останнім словом. А після ухвалення вироку засудженого поміщають до штрафного ізолятора на 15 діб та переводять до іншого закладу відбування покарання. За цей час строки для апеляційного оскарження спливають, а відтак апеляційні суди відмовляються розглядати заяви засуджених.  

Прихильники цієї статті кажуть, що в разі її скасування у виправних колоніях в’язні почнуть бунтувати. Михайло Серебряков скептично ставиться до такої аргументації. За його словами, у Кримінальному кодексі є норми, які в тому числі покривають фізичний напад, заподіяння тілесних ушкоджень пенітенціарникам (ст. 120 КК) чи розповсюдження наркотиків (ст. 300 КК). Окрім того, порушника дисципліни адміністрація може законно ізолювати в штрафному ізоляторі.

Правозахисник Вадим Човган вважає, що якщо статтю не скасують, то це призведе до рішень Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) не на користь України.

“Українська влада часто грається, вказуючи, що висновки Європейського комітету з питань запобігання катуванням – це лишень рекомендації і не обов’язкові до виконання стандарти. Але вона забуває, що є ЄСПЛ, який використовує ці рекомендації для обґрунтування у своїх рішеннях”, – каже Вадим Човган. Він вважає, що українські в’язні залежно від ситуацій можуть скаржитися до суду в Страсбурзі за статтями про право на особисту недоторканність, свободу вираження поглядів та через непропорційне покарання в межах статті про право на справедливий суд. 

Народний депутат від Опозиційного блоку Юрій Мірошниченко вважає, що ухвалення законопроекту не на часі. На його думку, потрібно спочатку провести пенітенціарну реформу, а потім уже визначатись із долею статті, оцінюючи наявні інструменти впливу на порушників дисципліни.

За словами народного депутата від партії “Самопоміч” Єгора Соболєва, ця норма статті стосується кожного українця. 

“Зараз такий час, коли людина, зовсім не очікуючи цього, може опинитись у в’язниці. Це ж саме стосується й депутатів, які звикли себе бачити над законом, – каже політик і радить громадянам звертатися до своїх обранців із проханням проголосувати законопроект: – Це посильні речі, які люди можуть робити. Просто написати депутату у Facebook з проханням проголосувати документ. Особливу увагу потрібно приділяти спікеру та головам фракцій, бо від них залежить винесення законопроекту на голосування. Коли в сесійній залі є розуміння, що законопроект підтримує суспільство, голоси знаходяться”.

Водночас Михайло Серебряков вважає, що президент України Петро Порошенко може прискорити голосування за документ, якщо він зробить його невідкладним. 

Микола Мирний, журналіст Центру інформації про права людини для газети “День”

Поділитися:
Якщо ви знайшли помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter