7 років після зараження: як живуть діти, яким у пологовому перелили ВІЛ-інфіковану кров

У Маріуполі з вини заступника головного лікаря міської станції переливання крові було ВІЛ-інфіковано трьох немовлят. Це чи не перший в Україні випадок, коли лікаря за неналежне виконання своїх професійних обов’язків (простіше – за халатність) притягнули до кримінальної відповідальності. Однак зовсім недавно справа набула нових обертів: лікарку амністували. Жінка повернулась не тільки додому, а й на роботу.

Історія семирічної давнини

Ця історія розпочалася влітку 2005 року у Маріуполі. У відділенні патології немовлят міської лікарні №3 під час надання медичної допомоги трьом новонародженим дітям була перелита свіжоморожена плазма, заготовлена з крові ВІЛ-інфікованого донора. Незважаючи на те, що медичні працівники, у тому числі й заступник головного лікаря міської станції переливання крові, довідались про наявність ВІЛ у крові донора, однак вони не повідомили про це головного лікаря, не вилучили заражену кров з бази донорів і не попередили медичних працівників міської лікарні №3, які використовували для переливання плазму інфікованого донора.
1301928932 aids-1_0

За цим фактом у 2005 році була порушена кримінальна справа. Суд двічі виносив рішення у справі: перший раз обвинувачена в інфікуванні дітей Анна Пономарьова була виправдана, другий раз суддя своєю постановою направив справу на додаткове розслідування. Зрештою в січні 2012 року заступника головного лікаря міської станції переливання крові було засуджено на 5 років та позбавлено права займатися медичною діяльністю два роки, а також права займати посади, пов’язані з організаторськими функціями. Крім того, суд призначив виплату компенсації у розмірі 20 тисяч гривень кожній постраждалій родині.

Анна Пономарьова відбувала покарання недовго. У квітні 2012 року Колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Донецької області прийняла рішення про скасування цього вироку на підставі Закону України «Про амністію в 2011 році». І 61-річна лікарка знову повернулася на своє місце роботи.

Як коментує Тетяна Бордуніс, адвокат потерпілих та голова Всеукраїнської правозахисної організації «Гідність», амністована – не означає виправдана. Відповідно до Кримінально-процесуального кодексу України, кримінальна справа підлягає закриттю внаслідок акту амністії, і засуджений звільнюється від покарання, та в жодному разі не від відповідальності. Амністія не поширюється на додаткові покарання і відшкодування заподіяної шкоди. Тож амністована не має законних підстав обіймати посаду заступника головного лікаря.

Наразі подано касаційну скаргу у Вищий спеціалізований суд з цивільних та кримінальних справ. Адвокат Тетяна Бордуніс чекає на судове рішення, і якщо воно буде незадовільним, готуватиме клопотання до Європейського суду з прав людини.

Ціна життя із СНІД

Суди вирішують, а діти ростуть. Трьом дітлахам уже виповнилося по 7 років, а вони чи не найкраще вивчили тільки одне – суворо в один і той же час приймати жменю пігулок. Діти не можуть бути звичайними дітьми через СНІД. Вони змушені пожиттєво вживати АРВ-препарати, які обмежують нормальне життя. У зв’язку із ослабленим імунітетом у них у будь-який момент можуть настати ускладнення для здоров’я та смерть. Малюки не відвідують навчальні заклади, майже не спілкуються з іншими дітьми. Через стан здоров’я діти змушені систематично здавати численні аналізи, що перетворює життя в суцільний стрес як для них, так і для їхніх батьків. Одна з матерів стоїть на обліку в кардіолога.

У судових засіданнях головний лікар Маріупольського центру боротьби та профілактики СНІДу Довголевський П. М. пояснив, що діти є інвалідами пожиттєво і що ліки, які вони приймають, є дуже токсичними, більше того – з часом знижується і їхня ефективність. В однієї постраждалої дитини, яка народилась із ДЦП, уже четверта – і остання – стадія СНІДу.

Правозахисники відзначають, що в Україні люди із позитивним ВІЛ-статусом часто перебувають у соціальній ізоляції (стигматизація) та потерпають від дискримінації. Експерти не виключають, що проблемою для цих дітей, якщо вони доживуть до повноліття, стане здобуття професії та створення сім’ї.

Репутація халата
 
Вина лікарки, через яку троє немовлят були інфіковані ВІЛ, описується низкою порушень посадової інструкції. Ціна лікарської помилки занадто висока, тому люди в халатах менше за інших мають право на помилку.

Однак халатність лікарів виявляється далеко не через свій злочинний характер. Згідно з документами цієї кримінальної справи, ця Анна Пономарьова має 38 років стажу і до скоєння цього злочину через власну необережність мала бездоганну репутацію.

Донор ВІЛ-інфікованої крові була працівницею цієї станції переливання крові: вона здавала всі необхідні аналізи, які нічого не виявили. Пізніше донор здала кров для виготовлення плазми, яку згодом влили немовлятам. Під час повторної здачі крові аналіз виявив хибно-позитивний результат на ВІЛ. Цю кров утилізували. Але до виявлення остаточних результатів, за розпорядженням заступника головного лікаря станції переливання крові, картку донора залишили без вказівок щодо перевірки, чи цей донор раніше здавав кров. Цей незначний проміжок часу для з’ясування всіх обставин виявився фатальним як для родин, так і для самої лікарки.

Головний лікар Маріупольської станції переливання крові Володимир Мавров у телефонній розмові повідомив, що на час судового слідства лікарка не звільнялася з роботи і продовжувала працювати до винесення остаточного вироку, а потім щодо неї була застосована амністія.

«Річ у тому, що інструкції Міністерства охорони здоров’я недосконалі, зокрема, там не врахований той факт, що існує «серонегативне вікно», проміжок часу між зараженням ВІЛ і виявлення його у крові. Кров пройшла як чиста і з неї зробили плазму, яку пізніше використали для немовлят. На жаль, так працює система, і з цим поки нічого не можна вдіяти. Ані заступник головного лікаря, ані будь-який інший медичний працівник не міг цього передбачити. Це також було доведено комісією з перевірки крові у ході судового слідства», – наголошує Мавров.

Хто відповість за помилку?

Стаття 49 Конституції України гарантує кожній людині право на охорону здоров’я та медичну допомогу, яке є соціальним правом і залежить від економічних можливостей держави. Однак, узявши на себе міжнародні зобов’язання в галузі забезпечення соціальних прав людей, Україна має їх виконувати.

Прте стан охорони здоров’я в Україні через численні державні експерименти в галузі медицини та нестабільність економіки перебуває в жалюгідному становищі. За свій священний обов‘язок – зберігати здоров’я та життя людини – лікарі отримують мізерну зарплату. Шоколадки та п’ять гривень у кишеню – це вже подяка вчорашнього дня. Неофіційні прейскуранти передаються із вуст в уста між пацієнтами. Санітарки, медсестри, лікарі готові за додатковий підробіток «уважніше та приязніше» ставитися до хворого. В умовах постійного «недоїдання» – іншими словами, знеціненої лікарської праці – лікарі вимушені брати «подяку», а пацієнти готові її давати, аби отримати хоча б якусь гарантію якісних медичних послуг.

Не дивно, що в таких «сприятливих» обставинах лікарі можуть сплутати честь халата із халатністю.

За безплатне гарне ставлення лікарю рідко коли дякують, зате його помилки жваво обговорюються. Однак далі розмов – справа зазвичай не просувається. Солідарності лікарів можна тільки позаздрити.
 
«Як можна фіксувати і карати за ці злочини, якщо навіть маріупольську справу ведуть понад шість років, – зауважує правозахисниця Айгуль Муканова. – Люди просто не хочуть із цим зв’язуватися. У цю групу ризику потрапляють малозабезпечені, у яких немає грошей оплатити дорогого адвоката. А в таких справах потрібно довго і важко працювати. У «нашому» випадку родинам пощастило з адвокатом із Києва. Місцеві адвокати відмовили... Інші люди на це дивляться і кажуть: навіщо втрачати гроші, час, нерви, коли ми все одно нічого не доб’ємося. Цю ситуацію може змінити тільки судова практика. А також громадськість, якщо вона буде постійно реагувати на такі ситуації. А поки що лікарка продовжує працювати в цій лікарні. Ми прагнемо, щоб були відшкодовані гроші, які родини витратили на лікування, а також, щоб такі люди більше не працювали…»

До слова, родини дітей, хворих на СНІД, досі не отримали жодної копійки за заподіяну шкоду.

Ірина Виртосу, Центр інформації про права людини, для УНІАН-Здоров'я

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Дякуємо, інформація про помилку відправлена
Будь ласка, виберіть текст
Ви вибрали забагато тексту
Мітки: права пацієнтів
x
В чому помилка?
Зв'язатися з нами
Центр інформації про права людини