Як "цнотлива" влада гальмує євроінтеграцію

"Ми залишаємось останньою тотально стигматизованою меншістю в суспільстві. Неможливо вирішити проблему, навіть не називаючи її вголос", – зауважив Андрій Маймулахін.

"У Севастополі був популярний гей-заклад Qbar. Його утримували геї-партнери, які мали дитину від сурогатної матері. Коли Крим окупувала Російська Федерація, на власників закладу відразу "наїхали" із боку податкової та правоохоронних органів.

Утім, господарі відчули небезпеку – не тільки для свого бізнесу, а й для себе особисто. Знаючи ставлення російської держави до гей-пар, не важко було передбачити, що станеться з ними чи їхнім сином. Вони закрили свій бізнес і виїхали з півострова.

Не знаю, що з ними зараз. Здається, родина отримала статус біженців у Польщі".

Цю історію розповів мені експерт правозахисного ЛГБТ-Центру "Наш світ" Андрій Кравчук. І додав, що на Донбасі через воєнні події будь-яка громадська активність неможлива, а в Криму ЛГБТ-спільнота вимушена "піти в підпілля". Як і будь-який інший громадянин України, який не із власної волі покинув півострів – геї, лесбійки, бісексуали й трансгендери (скорочено – ЛГБТ) так само опинилися на межі витіснення.

"Якщо ми подивимося на окупований Крим, то перша заява, яку зробила кримська адміністрація в особі Сергія Аксьонова, це те, що "жодних ЛГБТ-заходів за моєї влади тут не буде". І він дотримався свого слова. У Росії дозвільний порядок проведення масових акцій, тож тут було заборонено проведення всіх масових акцій, організованих кримськими ЛГБТ-організаціями. І ці заборони потім були підтримані московськими судами", – додав Кравчук.

Геї не на часі…

Упродовж року з боку українського уряду неодноразово звучало, що на Донбасі не тільки збройний конфлікт, а в першу чергу протистояння так званого "русского міра" і європейських цінностей.

У своєму прагненні бути ближчою до Європи, Україна зобов'язалася виконувати вимоги Плану дій щодо лібералізації візового режиму та Угоди про асоціацію України та Євроcоюзу. А в цих документах чітко йдеться про заборону дискримінації за будь-якою ознакою. І за сексуальною орієнтацію та гендерною ідентичністю – у тому числі.

Утім, український уряд уперто цього не хоче помічати, стверджують експерти.

Так, у звіті про становище ЛГБТ в Україні в 2014 році згадується про задокументовані 54 випадки порушення прав на підставі сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності жертви, а також скоєно 11 нападів на гей-клуби в Києві, Донецьку, Одесі.

"Були атаковані всі без винятку гей-клуби. Це зазвичай організовані молодики, які підготувалися, і їх багато. Це праворадикальні партії, які взяли на себе гомофобну агресію", – коментує дані звіту Андрій Кравчук.

Також у 2014 році організатори Маршу рівності змушені були відмовитися від його проведення. Оскільки київська державна адміністрація на чолі з мером Віталієм Кличком та міліція не могли гарантувати безпеку. Більше того – Кличко зауважив, що наразі не місце "розважальним заходам". Хоч акція позиціонувалася як правозахисна й мала на меті стверджувати рівність та недискримінацію.

А підпал столичного кінотеатру "Жовтень", де транслювалися фільми з ЛГБТ-тематики, став одним з найбільш резонансних злочинів, провідним мотивом якого, як вважають правозахисники, була саме гомофобія.

За словами Кравчука, підпалювачі вважають, що їхній вчинок, здійснений через гомофобію, не є обтяжувальною обставиною, а навпаки – виправданням їхніх дій. "А цей учинок завдав шкоди київській громаді на десятки мільйонів доларів та поставив під загрозу десятки життів", – каже Кравчук.

У звіті наголошується, що ці цифри відображають лиш невелику частину реальної картини – оскільки державою не ведеться документування злочинів на ґрунті ненависті в контексті гомофобії. "Наша спільнота залишається майже невидимою для українського суспільства, тому вони не хочуть, навіть бояться повідомляти про випадки насильства та дискримінації стосовно них… Гомофобія майже в'їлася у свідомість українців…", – зауважує Кравчук.

Утім, відповідно до даних звіту, у минулому році українські політики й кандидати на пост президента чи в депутатське крісло намагалися утримуватися від висловлювань, пов'язаних із ЛГБТ. Так само й зменшилася дискримінаційна риторика з боку релігійних організацій та церков; експерти це пов'язують із толерантною позицією Папи Франциска до ЛГБТ-спільноти.

Однак експерти стверджують, що така солідарна мовчанка щодо захисту прав ЛГБТ-спільноти пояснюється не тим, що цих проблем немає – а тим, що українська влада вперто не хоче їх помічати.

І зовсім недавно стало відомо, що в остаточній версії Національній стратегії в сфері прав людини, яку розробляло Міністерство юстиції, не з'явилося жодної згадки про ЛГБТ, сексуальну орієнтацію та гендерну ідентичність.

Нещодавно Андрій Маймулахін, співкоординатор Ради ЛГБТ-організацій України, у своєму відкритому листі органам влади, правозахисним організаціям й ЗМІ повідомив, що заступнику міністра юстиції Наталії Севостьяновій, яка презентувала проект Стратегії, було особисто вручений лист Ради ЛГБТ-організацій України. У цьому листі йшлося про проблеми з дотриманням прав ЛГБТ-спільноти та необхідність їх вирішувати, зокрема, означити в державній стратегії.

"Ми залишаємось останньою тотально стигматизованою меншістю в суспільстві. Неможливо вирішити проблему, навіть не називаючи її вголос", – зауважив Андрій Маймулахін.

Утім 18 березня Міністерство юстиції поширило серед учасників робочої групи з розробки Національної стратегії із прав людини "остаточну редакцію". І в супровідному листі від 18 березня 2015 року за підписом пані Севостьянової, зокрема, сказано: "Пропозиції та зауваження громадськості, які надійшли до Міністерства юстиції, були максимально враховані при підготовці".

Останнє слово за президентом Петром Порошенком, якому передадуть на розгляд проект Національної стратегії. "Учасники слухань дійшли висновку, що Національну стратегію із прав людини має бути затверджено законом", – сказав голова комітету ВР з прав людини Григорій Немиря.Однак пропозиції від громадськості в частині ЛГБТ були "максимально проігноровані", стверджує Маймулахін.

За словами правозахисників, чи президент підпише її в такому вигляді без змін, чи все ж наполягатиме на доопрацюванні – залежить, очевидно, наскільки Україна як держава готова дотримуватися європейського курсу.

Однак підпис саме під цим текстом Стратегії визначатиме пріоритети в захисті прав людини до 2020 року.

"Наші законодавці бояться, і не хочуть згадувати цю тему. У розмові із західними політиками вони кажуть, що ми будемо, звичайно, вирішувати цю тему, але… по-своєму.

Але ж по-своєму не вийде. Більше того – є чіткі зобов'язання, які взяла на себе Україна. Наприклад, внести зміни в трудове законодавство, зокрема, заборону дискримінації за сексуальною орієнтацією. І там мають бути ці слова.

Якщо Україна цього не зробить, отже, держава не виконує плану дій щодо лібералізації, а значить, українці не зможуть їздити в Європу без віз. Така ж ситуація й щодо Угоди про асоціацію з ЄС – без виконання вимог Україна не зможе перейти на інший етап взаємодії з Європейським Союзом. Тому зволікати немає ніякого сенсу", – коментує Андрій Кравчук.

А як у світі?

Однією з найбільш гомофобних країн називають Латвію. Бути відкритим геєм там було практично неможливо.

"Мій знайомий гей вимушений був піти з латвійської поліції, бо прознали про його сексуальну орієнтацію. Його просто звільнили", – пригадує мій співрозмовник Андрій Кравчук. Однак додає, що за останні кілька років ситуація змінилася кардинально.

І вже минулого року міністр іноземних справ здійснив публічний камінг-аут – відкрив свою сексуальну орієнтацію. Також у 2014 році була проведена конференція, організована найбільшою ЛГБТ-організацією в Європі.

"За нашими оцінками українське суспільство не є більш гомофобним ніж, наприклад, польське, де вплив католицької церкви значно вищий, ніж християнських церков в Україні. Але вже до польського парламенту пройшла партія, у якій – відкритий гей і транссексуалка. Більше того – партієць-гей балотувався на посаду мера одного з великих міст Польщі й… переміг", – зауважує правозахисник.

Які політичні ризики для України, якщо вона замовчуватиме чи не визнаватиме проблему ЛГБТ-спільноти? Ще з тиждень тому Андрій Кравчук був переконаний, що "український політикум не буде плювати проти вітру".

Як приклад, він називав провідні країни першого світу та Латинської Америки, які визнають або одностатеві шлюби, або реєстровані партнерства.

Навіть серед нових учасників ЄС зі Східної Європи проти не всі. Якщо вісім країн не визнають одностатеві шлюби, то п'ять держав – уже визнають. Із країн Західної Європи тільки Греція та Італія не визнають ні того, ні іншого. Утім, у Греції новий уряд нещодавно пообіцяв розглянути питання реєстрованого партнерства, а в Італії подібний законопроект уже обговорюється в парламенті.

"Якщо ж наші політики зволікатимуть із необхідними реформами, то Україна буде просто плентатися у хвості. Вона й зараз не зробила того, що зробили інші претенденти на вступ до ЄС. Так, Грузія та Молдова ухвалили всі потрібні законопроекти, які від них вимагала Європа, незважаючи на те що суспільний опір був там значно сильніший.

Як результат, вони просунулися значно далі на шляху європейської інтеграції. Наприклад, Молдова вже отримала безвізовий режим з Європою...", – пояснює Кравчук.

Не наші громадяни…

З моменту скасування кримінального переслідування за мужолозтво в 1991 році, в Україні не зроблено майже нічого для подолання законодавчої та фактичної нерівності ЛГБТ. Як результат – високий рівень гомофобії та дискримінації осіб за ознаками сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності.

Щоб цю ситуацію змінити, представники ЛГБТ пропонували в українському законодавстві усунути всі дискримінаційні положення стосовно ЛГБТ, запровадити інститут реєстрованого партнерства, в освітній процес включити питання сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності.

"Можливо, не зовсім зрозуміло, але права ЛГБТ – це не якась специфічна категорія прав. ЛГБТ-спільнота не просить привілейованого становища. Вони лиш відстоюють права, які є абсолютно для всіх", – коментує Тетяна Мазур, директор представництва Amnesty International.

Правозахисниця наголосила, що європейськими цінностями є визнання верховенства права й дотримання прав людини. Прав будь-якої людини – незалежно від її кольору шкіри, віросповідання, національності чи етнічної належності, статті, віку… А також сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності.

Україна має велику міжнародну підтримку. Але для західного світу – для Європи й США – їхні цінності не порожній звук. І якщо вони будуть бачити, що Україна ігноруватиме права людини, то "міжнародна підтримка буде, як мінімум, трансформуватися", стверджує Мазур.

"Є геополітика, а є громадяни України, які належать до ЛГБТ-спільноти. І якщо порушуються права однієї частини людей, то це означає, що дискримінуватимуть й інші групи. Українська влада має захищати права людини не задля європейської інтеграції, а, у першу чергу, задля українських громадян", – переконана експертка.

Фото авторки та з архіву ЛГБТ-Центру "Наш світ"

УП.Життя

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Дякуємо, інформація про помилку відправлена
Будь ласка, виберіть текст
Ви вибрали забагато тексту
Мітки: Петро Порошенко Севостьянова
x
В чому помилка?
Зв'язатися з нами
Центр інформації про права людини