А освіта, справді, для всіх дітей?

Наталя Гладких

Освіта для всіх дітей… Звучить доступно й інклюзивно. Кожна дитина навчається в школі чи в навчальному закладі або вдома (разом з учителем) відповідно до своїх можливостей. А батьки обирають навчальний заклад самостійно, зважаючи на матеріальні потреби та за місцем проживання.

Освіта є процесом підготовки будь-якої дитини до незалежного життя.

Діти з інвалідністю навчаються в спеціальних навчальних закладах, школах-інтернатах та в інклюзивних класах при "масовій" школі. Нині Україна на шляху впровадження інклюзивної освіти в усі навчальні заклади.

Інклюзивна освіта ґрунтуєтся на принципі забезпечення основного права дітей на освіту та права навчання за місцем проживання. У статті 24 Конвенції ООН про права осіб з інвалідністю, яку ратифікувала Україна, а отже й визнала право на освіту дітей з інвалідністю та зобов'язалася забезпечувати реалізацію цього права без дискримінації та на підставі рівності можливостей на всіх рівнях.

"У мене дитина з комплексними порушеннями психофізичного розвитку. Вона не говорить, погано ходить, має епілепсію, поганий зір. Мою дитину не беруть в навчальні заклади. Я не знаю, як навчати, розвивати та виховувати дитину. Де знайти спеціаліста, який цього навчить?"

Але чому ж тоді є діти, які поза межами навчальних закладів?

Більшість таких дітей мають комплексні порушення психофізичного розвитку (поєднання порушень зору, слуху, інтелекту, опорно-рухового апарату, мовлення, соматичних захворювань в різних комбінаціях), різні форми епілепсії або тяжкі форми інвалідності.

Навчання для дітей з інвалідністю є місточком між "їхнім світом" і реальним світом, розвитком навичок для самостійного життя, добором альтернативної комунікації тощо. Навчання є фундаментом для майбутнього життя дитини, набуття професії, створення родини. Освіта для дітей з інвалідністю, особливо для дітей з комплексними порушеннями психофізичного розвитку, – це радість життя, щастя кожної миті, вибух дитячої енергії та німа подяка за те, що тебе розуміють і сприймають такою дитиною, якою вона є.

Сьогоднішніми реаліями є обмеження права на освіту дітей з інвалідністю. Величезна кількість історій родин, які виховують дітей з інвалідністю, є доказами того, що інклюзивна освіта є тільки початковим етапом на шляху до безбар’єрності освітнього простору.

"Мою дитини не приймають в жодний дошкільний заклад, бо у неї діагноз – епілепсія. Я не знаю, як бути далі? А як же навчання потім?"

"Дитина має тяжку форму опорно-рухового апарату. Зараз вона уже доросла, але жодного року не навчалася в освітньому закладі. Я не знала, що є освітні заклади, де навчаються такі діти. В перший навчальний заклад мою дитину не взяли, тому я більше не намагалася віддати її в школу".

Це невелика кількість історій, які пов’язані з обмеженістю права дитини з інвалідністю на освіту.

Я працюю з однією дівчиною, яка має комплексні порушення психофізичного розвитку. Дівчина не рухає руками, не говорить, самостійно не пересувається, має соматичні захворювання. Сама вона перенесла силу-силенну операцій, постійного лікування та приймання лікарських препаратів.

Але навчальні заняття для неї є поштовхом до щасливого дитинства, де вона може сміятися, слухати музику, відповідати по-своєму під неї, рухати предмети руками, відчувати власне тіло та значущість того, що вона є важливою у цьому житті.

Що є людина, яка приходить до неї додому і навчає розуміти та сприймати оточуючий світ, приносить багато цікавого, а інколи й незвичного. І, можливо, ця дитина ніколи не навчиться читати і писати, рахувати і говорити, але точно – радіти життю, незважаючи на всі життєві обставини та щоденні прийоми ліків.

"Дитина має множинні порушення розвитку. Я ходила в заклади з дитиною, але спеціалісти говорять, що не знають, що робити з нею. Тому я йду в Інститут корекційної педагогіки та психології навчатися, щоб допомогти своїй дитині".

Корекційно-розвиваюча практика з дітьми, які мають інвалідність, показує, що головним у навчанні та вихованні дітей є:

  • бачити дитину, а не її інвалідність;
  • спілкуватися з нею на рівних;
  • грати та взаємодіяти;
  • називати її по імені;
  • не жаліти, а поважати;
  • показати весь оточуючий світ;
  • шукати нестандартні форми навчання чи виховання;
  • допомогти бути незалежною тощо.

Інклюзивна освіта, право на освіту почнуть діяти тільки тоді, коли кожен із нас змінить своє ставлення до дітей з інвалідністю, змінить жалість на прийняття, а головне - поважатиме рівність прав.

Наталя Гладких, учитель-дефектолог (тифлопедагог), соціальний педагог

Матеріал підготовлений у рамках кампанії FightForRight

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Дякуємо, інформація про помилку відправлена
Будь ласка, виберіть текст
Ви вибрали забагато тексту
Мітки: дитина освіта інвалідність
x
В чому помилка?
Зв'язатися з нами
Центр інформації про права людини