Антикризові менеджерки чи викинуті?

Ірина Виртосу

"Чоловіки більш рішучі приймати рішення, жінки краще працюють на залагодження конфліктів, тому можуть бути гарними антикризовими менеджерками".

Коли вперше почула це твердження, ледь зі стільця не звалилася від обурення. Що? Добре, якщо це професія, за яку тобі гарно платять. Інакше це якась вселенська несправедливість: комусь надають карт-бланш робити дурниці, бо завжди є хтось, хто гарненько прибере.

Переконана, що це твердження, яке в системі "традиційних цінностей" вважається "природним" (читайте – зручним), діє через відсутність в Україні довгого часу ґендерних політик.

До чого це призводить – частково відшукую відповідь у свіженькому другому соціологічному дослідженні "Що люди знають і думають про свої права".

Отже, на запитання "Якщо ваші права були порушені, чи пробували ви їх захистити?" відповіли "Так, і у більшості випадків мені це вдавалося" 13,5% чоловіків і 18,7% жінок. "Так, але в більшості випадків мої спроби були марним" відповіли 31% чоловіків і 21,4% жінок.

Навіть і не намагалися захищати свої права – 55,5% чоловіків і 59,9% жінок.

Якщо узагальнити – то чоловіки більш активні були в захисті своїх прав, аніж жінки: співвідношення 44,5% чоловіків до майже 40% жінок.

Які саме права були порушені? Більший відсоток чоловіків (аніж жінок) називав незаконне затримання, обшук без санкцій суду, огляд речей патрулем поліції на вулиці, застосування насильства з боку поліції, розголошення приватної медичної інформації, відмову державних органів у наданні інформації за інформаційним запитом та інші.

І увага! Саме чоловіки більше зауважували, що відчувають дискримінацію за різними ознаками – про це сказали 7% опитаних чоловіків супроти 4,8% жінок.

Чи не найбільшою була згадка у жінок там, де йшлося про застосування фізичного покарання у сім’ї, – про це сказали 3,1% жінок і 1,7% чоловіків.

За ґендерним розподілом – майже 65% чоловіків зазначили, що ніяких порушень прав з ними не траплялося, тоді як про це сказали майже 71% жінок.

Те, що більшість опитаних не помічають порушення своїх прав, саме по собі є тривожним дзвінком. Україна – правова держава? Сумнівно. Порушення прав так чи інакше стаються в кожній країні, але наскільки громадяни вміють це помічати і називати їх, якраз свідчить про рівень правової освіти.

А значить, є просто нагальна необхідність у підвищенні правової культури. Зокрема, у проведенні просвітницької роботи, аби долати ґендерні стереотипи щодо ролі та місця жінки та чоловіка в суспільному житті. І бажано ці розмови починати вже в дитячому садочку: щоб комусь не пророчили бути директором, а комусь – принцесою.

Читаю цифри далі. Рейтинг методів в обранні засобів захисту прав, до яких вдаються чоловіки і жінки, теж суттєво відрізняється.

Так, жінки віддають перевагу правовим засобам захисту прав – звернення до поліції (22%), суду (21%), місцевої влади та адвоката (16%).

І хоч звернення до родичів, пошук потрібних знайомств та розв’язання питання за допомогою хабара та інших подібних засобів входять до шістки найбільш використовуваних засобів, проте відсоток жінок, які вдавалися до них, є нижчим порівняно з опитуванням чоловіків (19% жінок супроти 29% чоловіків зверталися до родичів і знайомих).

Натомість чоловіки більше схиляються до таких неправових засобів, як потрібні знайомства, а також власні дії, включно з використанням зброї, якщо необхідно (про це згадало 15% чоловіків, порівняно з 3% жінок).

Чи не спрацьовує знову тут соціальна "норма", що чоловіки можуть вдаватися до сили, використання влади та впливу?

Варті уваги і дані про толерантність.

Так, респондентам було запропоновано оцінити ситуацію, яка сталася в червні 2018 року у Львові, де група молодих хлопців напала на табір ромів, внаслідок чого загинув один ром.

Понад половину з тих опитаних, які щось знають (чули) про таку ситуацію, рішуче засудили цей злочин, а ще трохи менше за третину вважають: злочин не можна виправдати, але також припускають провину самих ромів. За повне виправдання злочинців висловилися 5% респондентів.

Так от, з більшим засудженням до цього злочину ставилися жінки: 58% жінок (порівняно з 45% чоловіків) однозначно визначили ситуацію тяжким злочином.

Більше третини чоловіків (34,8%) хоч і визнали, що це злочин, але "виправдовують" його тим, що, можливо, роми самі це спровокували своєю поведінкою, тоді як із цим погодилося трохи більше чверті жінок (28,7%). І тільки 4% жінок (порівняно з 7% чоловіків) виправдовують цей злочин. Також чоловікам було важче, ніж жінкам, щось на це відповісти.

Ще одна перевірка на толерантність – ставлення до застосування тортур під час бойових дій. Тішить, що абсолютна більшість (дві третини опитаних) висловилися проти тортур. 16% респондентів припускають можливість таких дій (приблизно половина обґрунтовувала це певною необхідністю, а друга половина пояснювала ці дії помстою). Отже, до тортур теж більш негативно ставляться жінки – хоча відмінність не така й велика і становить 8%.

Такий самий розрив у 8% поміж чоловіками і жінками, коли йшлося про виправдання злочинів з боку українських військових. Однозначно засуджують ці злочини 48% жінок і 40% чоловіків.

Зупиняюсь.

...Усі ці цифри, як і більшість відповідей чоловіків і жінок в оцінці стану дотримання прав людини, не аж занадто відмінні. Та погодьтеся, певні тенденції є.

Жінки порівняно з чоловіками проявляють більшу прихильність до цінностей прав людини, є толерантнішими до різних соціальних груп, а також менш схильні підтримувати радикальні способи відстоювання прав, використання зброї, самосуду.

Як на мене, в цих цифрах чи не найяскравіше відображаються наслідки очікування нашої ролі – бути турботливими і терпимими. Ці якості самі по собі не є поганими, допоки не починає позначатися зворотній бік медалі.

Жінки є менш успішними у відстоюванні власних прав.

Одним із таких стопорів для жінок є… відсутність досвіду. Ми його тільки набуваємо. Бо коли тривалий час в українців і українок відбивали здатність мислити і захищати свої права, дуже важко брати на себе цю відповідальність.

Також, ніде правди діти, в Україні "легше" махнути рукою, ніж розпочинати боротьбу. Це підтверджує і сумна статистика дослідження – 55 % опитаних, знаючи про порушення їхніх прав, не зробили анічогісінько для їх захисту. І це величезне питання до держави – чому?

Та чи не найголовніше. Ніяк не можна відкидати те, що є глибока прірва між тим, що жінки мають можливість, і тим, чи можуть вони цією можливістю скористатися. Бо якщо на тобі "висить" два новорічних "утрєнніка" для дітей-однолітків, прибрати і самій прибратися до свят, робота, ще й гості на порозі, часто дуже складно відшукати ресурси, скажімо, для протидії дискримінації.

Це дослідження ще раз свідчить про необхідність ґендерної складової під час формування різних політик у нашій державі.

Адже, за винятком потреб та інтересів жінок (а також інших соціальних груп, як-от людей з інвалідністю, національних громад, людей, які живуть з ВІЛ, представників ЛГБТ та інших), дуже легко потім "дивуватися": та хто ж вас там дискримінує, хто не дозволяє балотуватися в президенти, робити бізнес чи обіймати високі посади?

ДОВІДКА. Загальнонаціональне соціологічне дослідження було проведене з 11 по 24 липня 2018 року Фондом "Демократичні ініціативи" імені Ілька Кучеріва та фірмою "Юкрейніан соціолоджі сервіс", на замовлення Програми розвитку ООН в Україні та у співпраці з ГО "Центр інформації про права людини". Усього було опитано 1998 респондентів в усіх областях України та в місті Києві, крім окупованих територій. Максимальна похибка вибірки не перевищує 2,2%.

Ірина Виртосу для "Гендера в деталях"

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Дякуємо, інформація про помилку відправлена
Будь ласка, виберіть текст
Ви вибрали забагато тексту
x
В чому помилка?
Зв'язатися з нами
Центр інформації про права людини