Як перетворити вчителів на агентів гідності: про формальну і неформальну освіту з прав людини

У травні цього року в Україні презентували проект Загальнодержавної програми з освіти у сфері прав людини у школах та дошкільних закладах. Документ, який став черговим кроком із введення питання прав людини у формальну освіту в країні, базується на керівних принципах Всесвітньої програми освіти у цій сфері.  

Щоб зрозуміти, з якими викликами сьогодні стикається освіта у сфері прав людини в Україні й чому підручники та методичні матеріали не є головним фактором успішності правозахисної просвітницької діяльності, експерти зібрались на дискусію "Права людини у формальній та неформальній освіті".

НЕ ВСІ РОЗПІЗНАЮТЬ, КОЛИ ПОРУШУЮТЬСЯ САМЕ ПРАВА ЛЮДИНИ

Експерти нагадали, що, згідно з загальноукраїнським дослідженням "Що українці знають про права людини?", менше 14% опитаних отримували інформацію про права людини в освітніх закладах, третина отримували таку інформацію з телебачення та від родичів. Україна давно ратифікувала більшість міжнародних документів, що містять положення про освіту у сфері прав людини, але наші громадяни досі погано обізнані у цій сфері, а деякі навіть плутають права людини з правами споживачів.

"У формальній освіті досі немає системного підходу та єдиного бачення стратегії. А неформальна освіта у сфері прав людини існує в Україні за рахунок громадських організацій. Але проблема не тільки в тому, що українці не знають механізму захисту своїх прав. Вона глибша, адже люди не оцінюють ситуації, які з ними трапляються, крізь призму прав людини, а мислять економічними чи іншими чинниками", – зауважує виконавчий директор "Освітнього дому прав людини в Чернігові" Сергій Буров.

КВАЛІФІКАЦІЯ ТРЕНЕРІВ З ПРАВ ЛЮДИНИ НЕ ЗАВЖДИ Є ВІДПОВІДНОЮ

Проте не лише підміна понять стає на заваді просвітницькій діяльності. За словами правозахисника, соціального філософа та експерта Ради Європи і Московської Гельсінкської групи Андрія Юрова, проблеми неформальної освіти можна умовно поділити на три основні пункти: відсутність системності у підходах, слабка координованість різних організацій та активістів, які ведуть просвітницьку діяльність, та невелика кількість ресурсів.

"Якщо перші два пункти не такі вже й погані, адже забезпечують різноманіття у викладенні матеріалу, то останній стає дуже сумним. Треба одразу сказати, що Україна знаходиться не у скрутному становищі, адже просвітників і правозахисників, яким не байдужа ця сфера, досить багато", – підкреслює він.

Андрій Юров 

Гіршу ситуацію, за словами Юрова, сьогодні можна побачити в сусідніх країнах.

"Нещодавно я розмовляв з колегами в Гданську, які розказали, що ситуація з освітою у сфері прав людини в Польщі за останні роки стала жахливою. При цьому немає проблем із кількістю просвітників, бо конфлікт виникає з боку цінностей: рівності, свободи, справедливості та гідності. Вони або взагалі не є важливими, або розуміються дуже архаїчно та консервативно", – зауважує правозахисник.

Тож і у сфері неформальної освіти існує проблема некомпетентних тренерів, які отримують сертифікати, але не мають під теоретичними знаннями практичного підґрунтя.

"Такі тренери не знають нічого про суди, не були ніколи на прийомі громадян. Один з наших девізів: ви вчите тому, що ви є, а не тому, що знаєте", – зазначив Юров.

За словами експертів, подолати цю проблему складно і майже неможливо, а тому єдиним її вирішенням може стати залучення до процесу освіти кваліфікованих викладачів.

ШКІЛЬНІ ВЧИТЕЛІ Є НОСІЯМИ АРХАЇЧНИХ ТРАДИЦІЙ

Якщо ж говорити про формальну освіту, то там одною з перепон стає відсутність кваліфікованих викладачів.

"На рівні формальної освіти викривлення розуміння прав людини походить й від учителів. Ми десять років намагалися впливати на державу, щоб почали готувати відповідний національний план у системі освіти, але тільки зараз усе зрушилося з місця. Треба розуміти, що якщо просто введемо предмет "Права людини", то цим все зіпсуємо, адже в нас немає вчителів", – говорить Сергій Буров.

Сергій Буров 

Погоджується з цією думкою й генеральний директор директорату інклюзивної та позашкільної освіти у Міносвіти, а в минулому активістка громадського сектору Людмила Самсонова.

"Сьогодні вчителі – продукт системи, де про права людини просто не говорили", – підкреслює вона.

У дослідженні про те, що українці знають про права людини, експерти опитували й вчителів. Згідно з відповідями, головними проблемами у правозахисній освіті вони вважають відсутність підручників та рекомендацій від профільних установ.

"Головна проблема не у відсутності підручників – текстів більше, ніж треба. Шкільні вчителі є носіями архаїчних традицій, але, на жаль, не є агентами людської гідності. Коли я вчився в 10-му класі радянської школи, то більше за все ненавидів "Основи держави та права". Відчував я це тільки через викладачку, адже вона уособлювала все, що я ненавидів у системі", – розповідає Андрій Юров.

При цьому єдиного рецепту з перевиховання вчителів у правозахисників немає.

"Щоб учителі стали носіями цінностей прав людини, з ними треба провести колосальну роботу. Зазвичай я раджу створювати пілотні регіони, де б їх навчали. Далі вони б ставали тренерами для інших колег. Треба створити систему, де можуть з’являтися товариства вчителів, які розуміють, що можна бути викладачами та підтримувати права людини одночасно. Вони можуть стати ядром змін. Також слід не забувати про те, що викладачам можна підкріплювати слова діями, вони мають бути включені в реальне громадянське життя", – зауважує Юров.

Одною з можливих форм активності, на думку правозахисника, може стати участь у міжнародних акціях підтримки.

Сьогодні вчителі – продукт системи, де про права людини просто не говорили

"Якщо вчитель пише листа в’язню сумління та отримує відповідь, то зачитати цей текст перед дітьми буде прекрасним рішенням. Воно вплине на них більше за всі підручники та методичні матеріали", – вважає він.

Як варіант освіти вчителів правозахисник Сергій Буров розглядає введення відповідних курсів у закладах підвищення кваліфікації.

КОНФЛІКТ ГУМАНІТАРНИХ ЦІННОСТЕЙ І НАЦІОНАЛЬНО-ПАТРІОТИЧНОГО ВИХОВАННЯ

Ще одним питанням, яке турбує правозахисників, залишається можливий конфлікт системи цінностей прав людини та національно-патріотичного виховання, яке активно впроваджується в українських школах. При цьому найбільше їх турбує залучення до подібних ініціатив організацій, які відкрито пропагують відмінні від поваги, рівності та людської гідності ідеї.

"Я брав участь в обговоренні Концепції громадянської освіти. Зараз вона перетворилася на кальку патріотичного виховання, але це різні групи цінностей. Нещодавно в Чернігові прив’язали до стовпа чоловіка (у руках він тримав табличку з написом "Я ватник" – ред.). Хлопець, який зробив це, – патріот та гідний громадянин, але його патріотичні цінності виявилися вищими за права людини. Треба пам’ятати, що патріотизм – свобода вираження поглядів, а права людини – вища категорія. Я не можу навчити любити батьківщину через призму прав людини, але можу навчити розуміти ці права, щоб поважати патріотичні погляди", – зазначив Буров.

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Дякуємо, інформація про помилку відправлена
Будь ласка, виберіть текст
Ви вибрали забагато тексту
Мітки: освіта права людини Україна
x
В чому помилка?
Зв'язатися з нами
Центр інформації про права людини