Цензура без кордонів: виставки, картини, кліпи та мультики, які забороняли по всьому світу

Продовжуємо говорити про цензуру в мистецтві. Виявляється, що це явище сьогодні є досить поширеним у світі. Як випливає зі звіту міжнародної правозахисної організації Freemuse “Стан художньої свободи”, до цензурування митців долучаються не лише державні, але й громадські організації, інституції, музеї і великі корпорації, а також окремі громадяни. Автори звіту пов’язують це з розквітом правого популізму та консерватизму у світі.

Організація документувала обмеження свободи вираження поглядів у мистецтві протягом 2017 року і зафіксувала 553 випадки в 78 країнах.

Так, у 2017 році в середньому кожного тижня одного митця засуджували за художню діяльність, 48 митців у сумі отримали 188 років ув’язнення за ґратами, п'ятьох викрали, 50 затримали. 88 митців переслідували та залякували, 57 митців зазнали нападів. Твори 246 митців цензурували. Двох митців убили.

Документуючи ці випадки, автори звіту намагались розібратися, чому це відбувається, які способи придушення свободи вираження практикують уряди і хто, крім урядів, цензурує сьогодні мистецтво.

НОВИЙ НАЦІОНАЛ-ПОПУЛІЗМ ПРОВОКУЄ ОБМЕЖЕННЯ СВОБОДИ МИТЦІВ

У Freemuse вважають, що у 2017 році розпочався розквіт нового націоналістичного популізму в усьому світі: Трамп у США, Brexit, націоналісти Польщі та Угорщини. Популісти отримують підтримку виборців через їхній страх перед іноземцями і взагалі будь-якими “іншими”. Риторика націонал-популістів ґрунтується на ненависті однієї частини суспільства до іншої, а це призводить, у свою чергу, до зменшення толерантності до “інших”, несхожих на більшість громадян, серед яких опиняються і митці.

У Freemuse називають це народженням “нової світової культури заглушення інших голосів” і виокремлюють п’ять спільних тенденцій, які характеризують цю так звану культуру.

Перша тенденція – обмеження мистецької свободи є міжнародним феноменом і більше не притаманне виключно авторитарним, бідним і слаборозвиненим країнам. Шість із десяти країн з найвищим рівнем цензури є членами G20.

Так, у вересні 2017 року керівництво музею Лувр у Парижі не допустило до експозиції скульптуру “Одомашнювач” ("Domestikator") арт-групи Atelier Van Lieshout (Нідерланди). Скульптура є поєднанням типових будівельних блоків та контейнерів, які нагадують сексуальний акт. Планувалося, що її встановлять у Саду Тюїльрі під час Міжнародного ярмарку сучасного мистецтва. Але музей вирішив скасувати дозвіл на експозицію скульптури через те, що консервативні відвідувачі можуть визнати її непристойною, а це спровокує насильство.

Друга тенденція – цензуру і заглушення мистецької свободи одночасно з урядами та релігійною поліцією практикують також і озброєні недержавні угрупування, онлайн-компанії, сервіси соціальних мереж, а також неурядові організації та професіональні союзи. Останні користалися можливістю накладати штрафи на митців, твори яких вони вважали “непристойними”. 

Так, у листопаді 2017 року Синдикат професійних музикантів Єгипту заборонив співачці Шерін Абдель-Вахаб виступати, поки проти неї триває розслідування “за образу Єгипетської держави”. Справу проти неї відкрили після того, як на одному з концертів в Об’єднаних Арабських Еміратах вона попередила публіку про небезпеку вживання сирої води з річки Ніл. У лютому 2018 року співачку засудили до шести місяців за ґратами і штрафу в 10 000 єгипетських фунтів (460 євро). Шерін Абдель-Вахаб вийшла під заставу в 5000 єгипетських фунтів. У листопаді 2017 року той самий Синдикат професійних музикантів відкликав ліцензію на виступи співачки Шими Ахмад через те, що відеокліп на її пісню “Andy Zoroof” ("I Have Problems") визнали “порнографічним”. Адже в деяких епізодах кліпу співачка з’являється в білизні та еротично надкушує яблуко та банан.

Третя тенденція – заглушення поширилося з традиційних на цифрові платформи. Митці, які залишали пости і коментарі на сервісах Twitter, Facebook, Instagram та інших, були заарештовані і засуджені.

У грудні 2017 року ізраїльський суд у Назареті відмовився зняти суворий домашній арешт з палестинської поетки Дарін Татур. Це покарання охоплювало серед іншого і заборону користуватися інтернетом для публікації своїх робіт онлайн. Суд наклав домашній арешт на Татур після того, як вона опублікувала на сервісах YouTube та Facebook декілька постів, у яких правоохоронці угледіли “підбурювання до насильства”. З моменту арешту в жовтні 2015 року поетка перебувала в трьох в’язницях, поки суд не наказав помістити її під домашній арешт.

Четверта тенденція – до переслідувань митців долучилися й прості громадяни. Вони підтримували націонал-популістів у їхньому прагненні заглушити всі нетрадиційні й унікальні голоси, а також і самі прямо закликали до цензури, іноді навіть вдаючись до насильницьких актів стосовно митців та мистецьких інституцій. Нерідко траплялися випадки, коли такі громадяни домагалися від музеїв та фестивалів вилучення з програми творів, які нібито є “непристойними” або образливими для певних груп осіб.

Після інавгурації президента Дональда Трампа 20 січня 2017 року і уряд США, і неурядові суб'єкти розпочали системно порушувати свободу митців. Це призвело до погіршення рейтингу США в списку країн, які причетні до художньої цензури. Тим часом відповідна зміна відбулась і в американському суспільстві: свобода вираження і художня свобода стали темами, що поляризують суспільство.

Це призвело до того, що прихильники президента Трампа та націоналісти, схильні до насильства, поширюють фейкові новини й тиснуть на тих митців, чиє мистецтво критично ставиться до Трампа та американської дійсності, і через те вважається ними нібито "антиамериканським". Так, вони активно протестували проти вистави Громадського театру Нью-Йорка "Юлій Цезар", головний персонаж якої був схожий на Трампа і поводився, як він. Через хвилю критичних та образливих повідомлень про виставу і її творців театр втратив своїх основних спонсорів.

П’ята тенденція – відповідальність за порушення мистецької свободи є дуже незначною, а відновлення справедливості відбувається зрідка. Безкарність призводить до того, що випадки покарання за придушення мистецької свободи є одиничними. Навіть убивці митців почуваються вільно, а що вже казати про тих, хто переслідує, погрожує або викрадає їх. Держави беззастережно видають закони, які обмежують свободу мистецького висловлювання, незважаючи на те що вони суперечать міжнародним угодам у сфері прав людини.   

НЕПРИСТОЙНІСТЬ: ВИПРАВДАННЯ ДЛЯ ҐЕНДЕРНОЇ ЦЕНЗУРИ

В окрему групу можна виділити цензуру за ґендерною ознакою, коли свобода вираження в мистецтві обмежувалася саме для жінок.

Так, влада Ірану стверджує, що жінка не має права виступати перед групою чоловіків або ж записувати самостійно музичні альбоми, бо це є непристойним. А влада Саудівської Аравії засуджує будь-які публічні виступи жінок перед чоловіками.

Цензури зазнали 27 жінок-митців у багатьох країнах, серед яких були навіть Франція, Канада, Нова Зеландія, Іспанія та США. Четверо жінок були затримані в Ірані та Лівані. Дві жінки засуджені в Єгипті та Японії. Дві жінки ув'язнені в Єгипті та Ірані. У 70% випадків виправданням для переслідування слугувала непристойність, а у 28% – релігійні забобони. Найчастіше цензура стосувалася музиканток та кіноакторок – 72% випадків загалом. Рідше – танцівниць (7%) і письменниць (4%).

Іранський університет у Кашані видав правила, якими регулюються всі виступи жінок на сцені. У них, зокрема, зазначено:

"Жінки-музикантки зобов'язані бути заміжніми, а також мають утримуватися від одягання пов'язок на голову, надто тісних штанів, сорочок з короткими рукавами або будь-якого одягу з надто яскравими кольорами. Під час виступу жінки мають уникати будь-яких рухів, за винятком тих, які є абсолютно необхідними для гри на інструментах".

Але обмеження для жінок-мисткинь мають не лише ґендерний характер. Вони так само, як і чоловіки, можуть постраждати від цензури та переслідувань, коли об’єктом їхнього мистецтва стають політичні події.

"Я малюю, коли тільки є змога. Також почала давати уроки малювання для моїх друзів тут, за ґратами. У певному сенсі я спілкуюся за допомогою мистецтва. В'язням подобається малювати. Скоро я навчу їх робити пензлики з пір'я птахів, яке можна знайти в тюремному дворі. Мені б не хотілося, щоб ви уявляли собі Зехру похмурою тюхтійкою, яка марнує тут свій час. Я пишу це для того, щоб розповісти вам про все, чим я тут займаюся, щоб щоразу, як ви чуєте або ж промовляєте ім'я Зехра, ви б уявляли собі жінку із сильним моральним духом та надією в серці, жінку сильну та незламну".

Це уривок з листа художниці Зехри Доган, яку заарештували після спроби військового заколоту в Туреччині і засудили до двох років та дев'яти місяців за ґратами. Її визнали винною через картину, на якій Зехра зобразила руйнування в курдському місті Нусайбін, заподіяні турецькими силами безпеки. Доган поїхала до цього міста, щоб виконати завдання курдської феміністичної інформаційної агенції JINHA. Тепер сайт агенції закрили, а Доган заарештували за нібито зв'язки з Робітничою партією Курдистану, яку уряд Туреччини вважає терористичною організацією. У вироку написано, що вона винна в "зображенні поточних військових операцій та порушенні комендантської години".

УКРАЇНА-РОСІЯ: ОБМІН “ЛЮБ’ЯЗНОСТЯМИ”

Окремий розділ звіту Freemuse присвячений обмеженням у культурній сфері, пов'язаним із тривалими міждержавними конфліктами, зокрема збройними. 

Зазначається, зокрема, що російсько-український конфлікт розпочався у 2014 році після анексії українського Криму Росією. І станом на 2017 рік діяльність митців та діячів культури обох країн перебувала під впливом цього конфлікту та політичної боротьби. 

Зокрема, навесні 2017 року СБУ заборонила в’їзд до України Юлії Самойловій, яку Росія обрала як учасницю пісенного конкурсу Євробачення, що проводився того року в Києві. Заборона обґрунтовувалася тим, що Самойлова порушила українське законодавство, виступаючи з концертом на території Криму у 2015 році. Україна заявила, що готова прийняти будь-якого іншого учасника від Росії, який не порушував закону, але Росія не погодилася на такі умови. Організатори Євробачення тоді офіційно засудили Україну і наклали 200 000 євро штрафу на Національну телерадіокомпанію України.

У жовтні 2017 року Хмельницький академічний театр імені М. Старицького зняв з програми адаптацію роману Льва Толстого “Анна Кареніна” через те, що вона мала демонструватися російською мовою. Директор театру заборонив виставу під тиском місцевих активістів. У цей самий час президент Петро Порошенко підписав закон, згідно з яким щонайменше 75% ефіру теле- та радіостанцій має транслюватися виключно українською мовою.

З іншого боку кордону, в Росії, у липні 2017 року екс-директорку Бібліотеки української літератури в Москві Наталію Шаріну засудили до чотирьох років позбавлення волі з відтермінуванням виконання вироку за нібито “розпалювання ненависті, розкрадання та розповсюдження екстремістської літератури”. Шаріну заарештували ще в жовтні 2015 року, коли російська поліція знайшла і конфіскувала в бібліотеці декілька книжок авторства Дмитра Корчинського, які влада вважає “антиросійською пропагандою”. Сама Шаріна та її адвокат стверджують, що ці книжки їй підкинули спеціально для того, щоб сфабрикувати проти неї звинувачення. Журналісти передають, що під час судового процесу суддя відкинув усі аргументи захисту, включно зі свідченнями про те, що деякі люди бачили, як поліція підкидає заборонену “екстремістську” літературу.

ЦЕНЗУРА БЕЗ КОРДОНІВ

У 2017 році з’явилася ще одна сумна і тривожна тенденція, повідомляє Freemuse, і вона полягає в бажанні репресивних режимів придушувати свободу творчості не лише всередині, на території своїх країн, але й поза їхніми межами. Особливо тут помітна діяльність урядів Китаю, Туреччини, Венесуели та Куби. До урядів цих країн приєднуються також і недержавні організації та мистецькі спільноти.

Китай давно відомий своєю твердою позицією, що фільми, заборонені в Пекіні, мають бути заборонені також і в інших країнах. Єдиний ефективний спосіб досягти цього – економічний тиск. У липні 2017 року організатори Міжнародного фестивалю анімаційних фільмів в Аннесі видалили з програми фільм режисера Лю Зцяня (Liu Jian) “lm Hao Ji Le” ("Хорошого дня!") через “офіційний тиск” від органів влади Китаю.

Так само в березні організатори кінофестивалю Havana Film (Нью-Йорк) видалили з програми фільм кубинського режисера Карлоса Лечуги (Carlos Lechuga) “Santa y Andrés” через тиск з боку влади Куби.

Ще гірша історія трапилася в Іспанії, де за офіційним запитом влади Туреччини до Інтерполу в серпні 2017 року був заарештований турецько-німецький письменник Доган Аханлі (Doğan Akhanlı). Пізніше його випустили з умовою, що він не залишить Мадрид протягом 40 днів, поки влада Туреччини не надішле офіційний запит на його екстрадицію. З цього приводу міністр закордонних справ Німеччини Зігмар Габріель сказав, що було би просто жахливо, якщо б президенту Ердогану видавали для покарання людей, незгодних з його режимом, після затримання на іншому кінці Європи.

ДО ЦЕНЗУРИ ДОЄДНАВСЯ НАВІТЬ FACEBOOK

Цікаво, що навіть найпопулярніша у світі соціальна мережа Facebook також узяла участь в обмеженні творчості митців. Відомо, що вже декілька років автоматичні налаштування цього сервісу не дозволяють публікації зображень деяких фрагментів оголеного тіла, аби уникнути поширення порнографії. Оскільки вирішує, що саме є порнографією чи оголеним тілом, робот, то часто трапляється, що під це визначення потрапляють навіть твори мистецтва. Втім, команда Facebook не поспішає виправляти такі помилки.

Так, у лютому 2017 року соцмережа видалила картину австралійського художника Чарльза Блекмана (Charles Blackman) “Коханки” ("Women Lovers"). На ній були зображені двоє оголених жінок і чорна кішка, яка лежала поруч із ними. Аукціоніст із Мельбурна Mossgreen організував продаж цієї картини онлайн і хотів прорекламувати її на Facebook, але соцмережа видалила її, оскільки вона порушувала правила, які забороняють “рекламу товарів та послуг для дорослих”.

У липні 2017 року Facebook заборонив навчальне відео, створене Фондом L’Hermitage із Лозанни (Швейцарія). Це відео було створене для реклами виставки “Шедеври колекції Еміля Бюрле”, яка має роботи імпресіоністів та постімпресіоністів, таких як Моне, Сезанн, Ван Гог, Пікассо і Модільяні. Таку заборону сервіс пояснив тим, що у відео була картина Модільяні “Оголена, що лежить” ("Nu Couché").

Іноді мистецька діяльність перетворюється на політичну, і особливо часто це відбувається в країнах, де безкарно і необмежено діють репресивні режими. Freemuse цитує твіт малазійського художника Фамі Рези, якого в лютому 2018 року оштрафували та ув’язнили на місяць за те, що він зобразив прем’єр-міністра Малайзії у вигляді клоуна:

“Коли люди мають сміливість поставати проти несправедливості, вона забирається геть. Ми повинні перестати боятися нашого уряду. Ми повинні мати мужність повстати проти несправедливості та корупції. Непослух проти корумпованого уряду – це не злочин, це наш обов'язок”.

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Дякуємо, інформація про помилку відправлена
Будь ласка, виберіть текст
Ви вибрали забагато тексту
x
В чому помилка?
Зв'язатися з нами
Центр інформації про права людини