Чи маємо ми використовувати потенціал Нацстратегії з прав людини?

Ксенія Семьоркіна

Ще в серпні 2015 року указом президента України було затверджено Національну стратегію у сфері прав людини. Вона охоплює 25 стратегічних напрямків, за якими має йти Україна для належного забезпечення прав людини. Деякі правозахисники називають її "філіалом Конституції", для деяких вона не досконала, бо, в тому числі, не включає важливих положень.

Мені імпонує підхід Швеції, де розробили стратегію та відмовилися від плану дій з її реалізації, бо кожен службовець при прийнятті рішень задається питанням "Чи будуть досягнуті очікувані результати моїм рішенням?". Але нам до цього далеко.

При розробці Стратегії та Плану дій з її реалізації (конкретних кроків для уряду) було залучено величезну кількість представників громадянського суспільства, органів державної влади, міжнародних організацій. Туди увійшли й заходи для вирішення системних проблем, визначених Європейським судом з прав людини, рекомендації Універсального періодичного огляду ООН. І найважливіше — заходи для вирішення "нових викликів", які постали перед Україною у зв’язку зі збройним конфліктом.

На жаль, уряд не поставився відповідально до погодження положень Плану дій, і наразі ми маємо ситуацію, коли органи державної влади намагаються відсторонитися від їх виконання.

Ми маємо спільну відповідальність громадськості та органів влади за імплементацію положень Стратегії.

Але.

Ми стикаємося із ситуацією, коли відповідальні виконавці: не встигають у відведені терміни, не розуміють змісту положень Плану дій, намагаються самоусунутися або виконати формально, дорікають громадськості.

За такого активного проведення реформ у державі, де розроблено ще кільканадцять стратегій, законопроектів, концепцій вбачається фрагментарність та неузгодженість.

А реформи проводяться там, де є вливання коштів, і допоки воно триває.  Результати цих реформ також залишають питання. Іноді реформатори намагаються зробити так, аби реально нічого не змінилося, а для міжнародної спільноти можна було б показати гарну картинку. Звісно, позитивні зрушення також є.

Для контролю та допомоги у виконанні Плану дій спільно з Уповноваженим Верховної Ради з прав людини була створена Громадська платформа моніторингу. Платформа налічує близько 100 організацій та експертів.

Для зручності було створено базу даних Національного індексу прав людини, де містяться всі звіти органів державної влади та коментарі від моніторів. Та чи хтось користується цим ресурсом?

На початку, у моніторів ще був ентузіазм та зацікавленість у співпраці, але з часом за відсутності фідбеку від органів державної влади більшість відсторонилися від процесу. Також причинами зменшення кількості учасників стали зміни напрямків діяльності деяких експертів, завершення проектів у організацій.

Залишилося близько 20 активних експертів, серед них більшість — саме міжнародні організації.

Кожного разу після проведеного моніторингу громадськість закликала органи влади до співпраці, але процес комунікації не налагодився.

Проведення громадських обговорень, організованих Міністерством юстиції, не дало очікуваних результатів у подальшій співпраці громадськості та органів влади.

Звісно, громадськість втомлюється битися у зачинені двері, де її не чують, а органи влади втомлюються від постійної критики.

В той же час, чому не звернутися до громадськості за допомогою: експертною, консультативною, інформаційною, адвокаційною?

Зі звітів правозахисних та міжнародних організацій ми бачимо, що ситуація із дотриманням прав людини стає гіршою.

Для чого робляться ці звіти? Не для того, аби показати, як все погано, а для акцентування на тому, що потрібно бути вирішеним. Та, на жаль, навіть рекомендації, заяви міжнародних інституцій не мають впливу. 

Стратегія та План дій — живі інструменти. Кожен може використовувати їх, змінювати, покращувати.

По завершенню двох із половиною років ми вже бачимо, що потрібно змінити, доповнити у Плані дій.

Громадськість довго наполягала та була почута Мін’юстом, який за результатами громадських слухань подав уряду рекомендацію змінити Стратегію. Прем’єр-міністр України дав доручення відповідальним органам подати пропозиції щодо внесення змін. Але у відповідь ми бачимо пропозиції на кшталт: перенести строки виконання, вилучити пункт Плану дій, вилучити орган влади із виконавців.

ЩО РОБИТИ?

Всі зацікавлені сторони мають активізуватися та використовувати потенціал Стратегії: громадськість, центральні та місцеві органи виконавчої влади, парламент.

Головне не 100% виконання Плану дій, а досягнення очікуваних результатів Стратегії та забезпечення прав людини.

Є можливість спільно переглянути можливі варіанти вирішення проблем, які є у сфері прав людини, подивитися прогалини у законодавстві, проблеми із правозастосуванням, узгодити стратегічні документи.

Багато питань щодо нормативно-правового врегулювання питань, пов’язаних із збройним конфліктом, в тому числі приведення законодавства України до норм міжнародного гуманітарного права, питання звільнення заручників, компенсації, реінтеграції, питання перехідного правосуддя.

Зараз є можливість, напрацювання провідних експертів та громадськості.

Дії? Сісти за стіл перемовин та прийняти спільне рішення для забезпечення прав людини.

Ксенія Семьоркіна, координаторка моніторингу імплементації Нацстратегії від Української Гельсінської спілки з прав людини  

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Дякуємо, інформація про помилку відправлена
Будь ласка, виберіть текст
Ви вибрали забагато тексту
Мітки: права людини Нацстратегія з прав людини правозахисники
x
В чому помилка?
Зв'язатися з нами
Центр інформації про права людини