Чому громадянська освіта в школах має відрізнятись від патріотичного виховання?

Ольга Падірякова

У січні Міністерство освіти України виставило на обговорення проект Концепції розвитку громадянської освіти. Збір зауважень і пропозицій завершився 5 лютого. 

На перший погляд документ виглядає пристойно, адже у ньому часто згадується необхідність приділяти увагу питанням прав і свобод людини та навіть є посилання на міжнародні документи, які встановлюють принципи дотримання прав людини.

Але увагу привертає низка положень, текст яких суперечить цим принципам, і, фактично, нівелює позитивні сторони проекту.

Перед тим, як розказати про небезпечні перекоси у тексті Концепції, наведу невеличку сценку із життя сучасних дітей.

Мій 10-річний син із другом грає через інтернет у "Clash of Clans" - популярна комп’ютерна гра, де успішні учасники створюють клани, які ведуть бої між собою. Зазвичай клан створює пара-трійка друзів, але клани доступні у мережі, і до них у будь-який момент може проситися новий гравець, який потім має захищати інтереси цього клану. Рішення щодо нового учасника можуть приймати кілька гравців, які створювали цей клан. Оцінюються наявні на момент вступу звитяги гравця, які можна побачити в його профайлі. Але цього разу попросився хтось, хто написав у чаті ієрогліфами. Те, що відбулось із ним, мій син побачив в он-лайні.

 — Навіщо ти викинув того китайця? — телефонує син своєму 10-річному партнерові.

 — А чого він пише китайською, а не українською чи російською? Навіщо він нам такий?

 — Ну, треба було написати йому англійською "Hello", може, і він перейшов би на англійську. Але ж він цінний боєць, нам такий в клані не завадить. Треба розширювати нашу географію.

Далі вони про щось сперечаються не зовсім зрозумілими для мене термінами, і у підсумку мій малий каже:

 — Ну значить, тут наші думки розходяться.

До чого тут це, і який це має стосунок до Концепції розвитку громадянської освіти? А до того, що градус нетолерантності у нашому суспільстві останнім часом став стрімко підвищуватись. Відбувається сплеск несприйняття, відторгнення та агресії навіть до того, що вже, здавалось, присутнє в нашому житті давно, нікого не дивує і не має лякати. Як от, наприклад, наявність в Україні ЛГБТ-спільноти, незвичний зовнішній вигляд та ромські поселення.  

Так, на думку хлопця, у грі не може бути китайця, який хоч і має звитяги, але пише в чаті китайською. А на думку деяких обласних рад, "гей не може бути патріотом". І це вже набагато серйозніше, бо облради, нібито на вимогу громадськості, приймають звернення до керівництва країни вилучити з Національної стратегії у сфері прав людини пункти, які мають усунути дискримінацію громадян за ознакою сексуальної орієнтації. І байдуже, що представники ЛГБТ від першого до останнього дня були на Революції Гідності, волонтерили та йшли добровольцями в АТО.

"Не може бути патріотом", - каже громада голосом місцевих депутатів. А представники радикальних націоналістичних рухів, які позиціонують свої дії як взірець патріотизму, розганяють їхні зібрання та мітинги, зривають кінопокази і презентації книжок, та, зрештою, просто б’ють їх у темному під’їзді. І "геї, які не можуть бути патріотами", залишають країну через почуття небезпеки та безнадії.

А вони ж наші громадяни й могли б бути "цінними бійцями". Але нам не треба ні ЛГБТ, ні ромів, ні біженців – узбеків, азербайджанців, казахстанців, білорусів, ні темношкірих, ні …. Нічого не нагадує?

Безсумнівно, наша країна зараз, як ніколи, потребує здорового патріотизму. Але в умовах зовнішньої агресії та романтизації військової тематики діти, як губки, всотують примітивну ідеологію – "бий чужих за своїх". Вони спочатку радо їдуть до дитячого військово-патріотичного табору "Азовець", а потім, заледве досягши 14 років, з ентузіазмом вступають у парамілітарну структуру "Національні дружини", ватажки якої кажуть, що це і є дієвий патріотизм.

І якщо "файні" командири скажуть, що чужі - це ЛГБТ, біженці, роми, євреї, ліві активісти або хлопці з рожевим волоссям, вони з радістю підуть їх бити. Іноді навіть не координуючи свої дії із наставниками та командирами.

Фото з табору "Азовець"

Приміром, як той підліток, який кинув димову шашку у львівську книгарню "Є" під час лекції про Голокост.

Або як ті студенти, які зірвали дискусію у ґендерному клубі в педуніверситеті ім. Драгоманова в Києві.

Тож зараз набагато важливіше розказати дітям та молоді про неприпустимість ксенофобії, про важливість захисту прав індивідууму, про толерантність до розмаїття. Саме зараз, коли через зовнішню агресію та переломні моменти в житті країни так важко триматися і залишатися насамперед цивілізованою людиною, поважати вибір інших.

Водночас запропонована Концепція розвитку громадянської освіти одним з основних документів для своєї нормативно-правової основи визначає Стратегію національно-патріотичного виховання дітей та молоді на 2016-2020 роки. А з інших законодавчих документів подекуди висмикує уривки, які також стосуються саме патріотичного виховання.

Так, у Концепції, зокрема, стверджується, що "до основних засад державної політики у сфері освіти та принципів освітньої діяльності Закон України "Про освіту" зараховує виховання патріотизму, поваги до культурних цінностей українського народу, його історико-культурного надбання і традицій".

Автори Концепції виносять "виховання патріотизму" на перше місце, цитуючи при цьому лише 7 принципів зі статті 6 згаданого закону.

Тим часом у самому законі цей перелік містить цілих 37 пунктів і починається із людиноцентризму та верховенства права, а принцип патріотичного виховання лише на 22 місці.

Крім того, "патріотизм і повага до історико-культурного надбання і традицій" не мають бути провідними принципами для громадянської освіти, згідно з критеріями відповідності міжнародним нормам.

Адже саме людиноцентризм або гуманізм є принципом, який, відповідно до Декларації ЮНЕСКО та документу Управління Верховного комісара ООН з прав людини "Освіта в галузі прав людини та договори про права людини", передбачає розробку освітніх програм, що сприяють повному розвитку особистості і відчуття її гідності.

До того ж у Хартії Ради Європи надано визначення "освіти для демократичного громадянства", яке містить у собі основні орієнтири для становлення громадянської освіти.

Так, "освіта для демократичного громадянства" означає надання учням таких знань, інформації, навичок та практики, які допоможуть їм здійснювати і захищати свої демократичні права та обов’язки в суспільстві, цінувати різноманітність і відігравати активну роль, захищаючи демократію і верховенство права.

У той же час принцип гуманізму передбачає індивідуалізований підхід у навчанні з урахуванням потреб та особливостей тих, хто навчається, без надання переваг щодо їхнього походження, національності, статі, ґендеру, сексуальної орієнтації тощо з метою розвитку їхньої особистості і відчуття власної гідності.

Натомість запропонований проектом Концепції в якості основного принцип патріотизму нівелює прагнення окремої людини щодо здобуття освіти, яка відповідає її особистим потребам та інтересам. Змушуючи викладачів, які працюватимуть з громадянською освітою, мислити в рамках "патріотизму", автори проекту Концепції відкидають інший принцип, закладений у статті 6 Закону "Про освіту": "різнобічність та збалансованість інформації щодо політичних, світоглядних та релігійних питань".

Така ситуація може призвести до сумних наслідків. Адже згідно з фокусними дослідженнями різних громадських організацій, 73% опитаних школярів чули гомофобні висловлювання вчителів стосовно учнів та 22% опитаних школярів стверджують, що вчителі публічно принижують учнів.

Це свідчить про те, що загальний рівень обізнаності та підготовки педагогів у сфері прав людини дуже низький. І зміщення фокусу громадянської освіти у бік національно-патріотичного виховання ніяк не сприятиме його підвищенню.

У блоці визначення завдань громадянської освіти автори Концепції знову виносять першим пунктом "формування громадянської (державної), національної та культурної ідентичності; сприяння плеканню української мови, збереження духовності та моральності українського народу".

При цьому, згідно з міжнародними принципами, формування "національної ідентичності та плекання української мови" не може бути завданням саме громадянської освіти. Натомість вона має розвивати відчуття "солідарності і справедливості на національному та міжнародному рівнях". З цією метою важливо розвивати знання, особисті і суспільні навички, які зменшують конфлікт, підвищують розуміння відмінностей між релігійними і етнічними групами, зміцнюють взаємну повагу до людської гідності і спільних цінностей, сприяють діалогу і пропагують ненасильство в вирішенні проблем і суперечок" (Хартія Ради Європи).

Таким чином, у кількох положеннях Концепції пріоритезовані націоналістичні прагнення та ідеали в порівнянні з загальнолюдськими цінностями.

Центр інформації про права людини направив Міністерству освіти і науки України зауваження і пропозиції, які мають на меті привести текст Концепції у відповідність до базових світових документів у сфері прав людини.

Зокрема, пропонується покласти в основу Концепції набір цінностей, без яких неможлива правова держава, — таких як свобода, справедливість, гідність, рівність, толерантність, недискримінація, вільний розвиток особистості, відповідальність, законослухняність тощо.

Також пропонуємо вилучити згадку про "національно-патріотичне виховання" з розділу "Система громадянської освіти", оскільки воно не належить до основних змістовних ліній громадянської освіти.

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Дякуємо, інформація про помилку відправлена
Будь ласка, виберіть текст
Ви вибрали забагато тексту
Мітки: дискримінація освіта права людини школа Національні дружини громадянська освіта
x
В чому помилка?
Зв'язатися з нами
Центр інформації про права людини