Чому писати черговий звіт по дискримінації в Україні мені було легко?

Ірина Федорович

Українські законодавці дуже добре вміють писати, але, на жаль, не навчилися читати. Читати те, що було написано до них.

Коли ми говоримо про запобігання дискримінації та підготовку альтернативної доповіді в рамках Універсального періодичного огляду (УПО) 3-го циклу, то мені було її дуже легко писати. Адже я... повторювала майже все те саме, що писала п'ять років тому, готуючись до 2-го циклу УПО. На жаль, у сфері запобігання дискримінації за чотири роки майже нічого не змінилося.

Універсальний періодичний огляд - це найбільший світовий моніторинговий механізм Ради ООН з прав людини. У рамках цього огляду кожна країна-член ООН мусить звітувати перед іншими країнами і отримувати критичну оцінку свого звіту. У листопаді 2017 року ми звітуватимемо втретє.

Якщо оцінювати виконані рекомендації, отримані в 2012 році у сфері запобігання і протидії дискримінації, то Україна виконала... аж дві. Одну рекомендацію - щодо прийняття антидискримінаційного закону ще до того, як її отримала взагалі.

Друга рекомендація, яку Україна повністю виконала, це вилучення із законопроектів всього, що стосується заборони так званої пропаганди гомосексуальності. Зверну увагу, цю рекомендацію Україна взагалі відхилила. Але технічно після зміни парламенту ці законопроекти просто зникли. І це по суті все, що ми виконали.

ЗІ ЗВІТУ. Упродовж 2011 - 2016 звітних років не було створено окремого нового центрального органу із запобігання та протидії расовій чи будь-якій іншій дискримінації, про що йдеться в рекомендації Комітету ООН. У 2012 році остаточно припинила свою роботу Міжвідомча група з питань протидії ксенофобії, міжетнічній та расовій нетерпимості.

Якщо подивитися на сферу запобігання і протидії дискримінації, у нас, з одного боку, все чудово. Тому що ми маємо купу законів. І якщо читати їх окремо, то ще нічогенько.

Але якщо читати ці закони разом, то вони не складаються в систему, вони створюють купу протиріч і що найгірше - вони не надають системного захисту.

Усе інше, що стосується запобігання дискримінації, в нас, на жаль, не працює. Тому що наші державні органи ніяк не зрозуміють, що не потрібно чекати, поки дискримінація відбудеться, а потрібно щось робити наперед.

Тож ми на сьогодні маємо чудовий закон про запобігання та протидію дискримінації, ми маємо закон про ґендерну рівність, ми маємо заборону дискримінації в купі інших законів. Чого нам бракує – так це бракує механізму дій, коли дискримінація відбулася. Що наступає для тих, хто дискримінує? НІ-ЧО-ГО.

АЛЬТЕРНАТИВНІ ЗВІТИ УПО за посиланням ТУТ.

Уряд постійно посилається на те, що можна піти до суду, а Національна поліція звітує, що в Кримінальному кодексі України є 161 стаття (Порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності або ставлення до релігії - ред.).

А далі, вибачте, смішно. Я не можу потрапити до суду, бо приміщення суду не обладнане пандусом. А якщо я пересуваюся на інвалідному візку, як мені подати скаргу? Суд мене дискримінує. Так що я маю іти в поліцію і заявляти, щоб відкрили кримінальне провадження по 161 статті? Це не має жодного сенсу. Ось така законодавча ситуація на сьогодні.

ЗІ ЗВІТУ. У 2011-2014 роках офіційна статистика щодо злочинів на ґрунті ненависті правоохоронними органами не публікувалася.

Лише у 2016 році Національною поліцією вперше була опублікована сегрегована за ознаками постраждалих статистика злочинів на ґрунті ненависті, інформацію щодо яких було внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань протягом 2015 року. Сегрегація статистики щодо віку, статі та етнічного походження потерпілих відсутня. Із 79 зареєстрованих справ лише 3 було передано до суду.

Статистика за 2016 рік - 76 заяв, з них - за ознакою сексуальної орієнтації - 16%, за релігійними переконаннями - 44%, за етнічним походженням - 10% скарг. Відмостей скільки справ було передано до суду не має.

Усі ці рекомендації, які ми отримали в рамках 2-го циклу УПО, є серед інших рекомендацій, які нам надавали в рамках інших звітів. Вони повторюють одна одну. І що важливо – вони повністю відображені в Плані дій Національної стратегії з прав людини.

Та вже другий рік ми намагаємося довести уряду, що Нацстратегію треба виконувати... Однак, як зауважувала нещодавно Уповноважений Верховної Ради з прав людини Валерія Лутковська, УПО мали би бути для України дорожньою картою, та, на жаль, права людини сьогодні для уряду здебільшого не є в пріоритеті.

Запис виступу співголови Коаліції з протидії дискримінації Ірини Федорович під час презентації альтернативних звітів УПО.

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Дякуємо, інформація про помилку відправлена
Будь ласка, виберіть текст
Ви вибрали забагато тексту
Мітки: УПО звіт
x
В чому помилка?
Зв'язатися з нами
Центр інформації про права людини