Cвобода вираження ненависті

Альона Луньова

Прогалини в національному правовому регулюванні обмежень використання мови ворожнечі призводять до того, що ми маємо справу вже з наслідками – відвертою ненавистю в усіх її проявах та агресивною згодою суспільства на цькування.

"Прецедент із цькуванням Ганни Турчинової створює небезпеку для прав людини в Україні"; "у Конституції записано, що кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань"; "мене дивує, коли ті, хто називають себе правозахисниками, безапеляційно виступають проти права на власну позицію, яка відмінна від їх упереджень" – такі слова лунали на підтримку деканки факультету природничо-географічної освіти та екології Національного педагогічного університету імені Драгоманова, проти публічних гомофобних виступів якої виступили правозахисні організації. Ректор та Вчена рада університету, секретар РНБО і за сумісництвом чоловік деканки Олександр Турчинов упевнені, що Ганна Турчинова має право відверто висловлювати гомофобні погляди, бо це і є свобода слова.

Та чи дійсно говорити про одних людей як про відхилення від норми та підкреслювати їхню меншовартісність – це свобода вираження поглядів? І як провести межу між свободою слова і ненавистю?

Без сумніву, право на свободу вираження поглядів є однією з головних умов розвитку демократичного суспільства та самореалізації кожної особи.

Проте в сучасному світі свобода пов’язана з усвідомленням відповідальності. Саме з міркувань попередження фізичного насильства, до якого призводить поширення агресивних висловлювань, які принижують чи дискредитують людей за певною ознакою, мова ненависті чи ворожнечі не має права існувати під прикриттям свободи вираження поглядів.

Хоча загальноприйнятого визначення терміну "мова ворожнечі" в міжнародному праві й не існує, але, відповідно до визначення Комітету міністрів Ради Європи, під цим поняттям розуміють усі форми вираження, які розповсюджують, підбурюють, сприяють і виправдовують расову ненависть, ксенофобію, антисемітизм або інші види ненависті на ґрунті нетерпимості, в тому числі до представників ЛГБТ. Саме ненависть, виправдана більшістю, є фундаментом для серйозних небезпечних злочинів.

Таким чином, мова ненависті веде до жорстоких нападів на представників ромської меншини, іноземців та гей-спільноти. І в Україні, на жаль, вже є жахливий приклад того, як толерування загальної агресії щодо конкретної групи людей перейшло межі коментарів у соціальних мережах, побутових ксенофобних жартів та вилилось у фізичний простір, – вбивство 24-річного рома.

Можливість забороняти висловлювання, які розпалюють ненависть, викликає багато дискусій. Та міжнародне право не тільки дозволяє, але і зобов’язує держави забороняти такі висловлювання, оскільки вони порушують права інших на рівність і свободу від дискримінації, а іноді призводять до порушення громадського порядку.

Примітним у цьому контексті є рішення Європейського суду з прав людини у справі "Вейделанд та інші проти Швеції" (Vejdeland and others v. Sweden). Це фактично було перше рішення, в якому суд застосував принципи неприпустимості використання мови ворожнечі в контексті сексуальної орієнтації.

Чотири заявники, які фігурують у справі, розповсюдили серед школярів близько сотні листівок, у яких назвали гомосексуальність "девіантною сексуальною схильністю", яка має "морально руйнівний вплив на сутність суспільства". Крім того, листівки розповідали, що саме через нерозбірливі сексуальні зв’язки геїв ВІЛ/СНІД перетворився на сучасну чуму. Також стверджувалося, що "гомосексуальні лобістські організації" намагаються "легалізувати педофілію".

Верховний суд Швеції засудив заявників за агітацію проти національної або етнічної групи, але вони не погодились із вироком. Зрештою, справа опинилася в Європейському суді з прав людини, куди заявники скаржилися на те, що Швеція порушила їхнє право на свободу вираження поглядів (ст. 10 Європейської конвенції з прав людини). Ці люди стверджували, що зміст листівок мав на меті спровокувати дискусію про нестачу об’єктивності в шкільній освіті у Швеції.

Європейський суд з прав людини постановив, що країна не порушила права заявників на вираження поглядів. У рішенні зазначили, що заявники розповсюджували листівки, які хоч прямо і не закликали до вчинення насильницьких дій, тим не менш містили "серйозні та упереджені звинувачення". Вони були сформульовані як необґрунтовано образливі та зневажливі.

Справа "Вейделанд та інші проти Швеції" є знаковою в багатьох аспектах, зокрема окремими думками суддів. Висловлюючи свою позицію, суддя Ганна Юдківська зазначила, що не вважає звинувачення щодо гомосексуалів, висловлені в листівках, такими, що гармоніюють із цінностями Конвенції: "Наш трагічний досвід минулого сторіччя демонструє, що расистські та екстремістські думки можуть принести значно більше шкоди, ніж обмеження свободи слова. Статистика злочинів на ґрунті ненависті показує, що пропаганда ненависті завжди заподіює шкоду, миттєво або потенційно. Не обов’язково чекати поки мова ворожнечі стане реальною та неминучою небезпекою для демократичного суспільства".

Проте в Україні відсутня будь-яка відповідальність за використання мови ненависті щодо ЛГБТ-спільноти. Можливо, саме тому в країні зростає рівень агресії та злочинів стосовно ЛГБТ чи будь-кого, хто, на думку більшості, відрізняється від "норми". Лише з початку цього року трапилося чимало нападів, які, вочевидь, учинені на ґрунті ненависті, але які не розслідують як такі.

Прогалини в національному правовому регулюванні обмежень використання мови ворожнечі призводить до того, що ми маємо справу вже з наслідками – відвертою ненавистю у всіх її проявах та агресивною згодою суспільства на цькування. І в ньому беруть участь не тільки звичайні українці, а й публічні особи, які, звісно, усвідомлюють наслідки своїх висловлювань, та, здається, забувають, що гарантована свобода однієї особи все ж є обмеженою там, де починається гарантована свобода іншої. Тому виправдовувати мову ненависті статтями Конвенції чи Конституції – це завжди пам'ятати, що ними захищені всі без виключення люди. Не можна апелювати до реалізації свого права, порушуючи при цьому право іншої людини на гідність, бо, як ми вже переконалися, відстань між агресивним висловом у соціальній мережі та вбивством людини на ґрунті ненависті скорочується з надзвичайною швидкістю.

Ми не можемо дозволити собі не помічати цього. Поки держава і кожен з нас заплющує очі, намагаючись зробити вигляд, що проблеми дискримінації не існує або такими вже є "наші традиції", ми позбавлені шансу змінити чинне законодавство. А велика кількість людей позбавлена права на захист. 

Альона Луньова, менеджерка з адвокації Центру інформації про права людини для "Нового времени"

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Дякуємо, інформація про помилку відправлена
Будь ласка, виберіть текст
Ви вибрали забагато тексту
Мітки: ЄСПЛ мова ворожнечі ЛГБТ
x
В чому помилка?
Зв'язатися з нами
Центр інформації про права людини