"День бабака": як подолати комуністичне минуле?

Звідки взявся Янукович? Чому важливо назвати комуністичні злочини злочинами? Чому Європа досі не цілком усвідомлює схожість двох світових тоталітарних систем – нацизму і комунізму? Відповіді на ці питання пропонує Мирослав Маринович, дисидент, політв'язень, правозахисник, віце-ректор Українського католицького університету.

Розмова відбулася у Львові на зустрічі "Злочин і гріх комунізму: проблеми подолання" в рамках історичного майданчику Форуму видавців "Уроки історії".

Страх і сумління

Мирослав Маринович був засуджений у 1977 році до 7 років ув’язнення та 5 років заслання за участь в Українській Гельсінській спілці, за те, що був одним з її засновників. Тому має повне право говорити про злочини комунізму.

Головною дилемою того часу була дилема між двома інстинктами: інстинктом самозбереження й інстинктом моральним.

"Як ви прочитаєте спогади про початки радянської влади, ви побачите там обов’язково оцей жах людей, які раптом почали усвідомлювати, що прийшла страшна влада, від якої дуже важко сховатися. І намагання врятувати себе і свою родину було абсолютно зрозумілим. З іншого боку, є інший інстинкт – інстинкт моральний, якщо хочете, інакше можна назвати його "голосом сумління". Це природнє, глибинне прагнення людини робити добро. Це теж є інстинктом, який дається їй від самого народження. І боротьба тих двох інстинктів породжувала цілі типи людей. Якщо ти довірявся майже виключно інстинктові самозбереження – це тип "гомо совєтікуса", людини, яка ховається в найменшу шпарку, щоб вберегтися від зла. Якщо перемагав голос сумління, тоді ми мали дисидентів, борців, учасників руху опору. Це була ціла палітра людей з різними ідеологічними переконаннями, але людей, які долали страх, інстинкт самозбереження і йшли на жертву", - розповідає правозахисник.

Історія повторюється

Ця дилема, на його думку, нікуди не поділася і в наші часи. Наприклад, український уряд змушений думати над тим, як не роздражнити Росію, щоб вона не пішла на повне знищення України – а з іншого боку, як вберегти ті цінності, за які українці вже двічі виходили на Майдан. Ця дилема виходить і на міжнародний рівень: як не допустити Третьої світової – та як вберегти ті цінності, які має людська цивілізація.

"Одна з найголовніших причин того, чому сьогодні ми маємо знову відродження тієї давньої дилеми, полягає в тому, що ми не засудили злочини комунізму і ми не спокутували його гріх", - вважає Маринович.

Він згадує, що Конрад Аденауер, перший канцлер Західної Німеччини, свого часу сказав: комунізм можна подолати не військовим шляхом, не економічним – комунізм подолає лише переконане християнство. Мирослав Маринович не вважає це однозначною відповіддю, адже розпад Радянського Союзу відбувся завдяки багатьом чинникам: і загрозі війни, і позиції Сполучених Штатів Америки, і економічній неспроможності СРСР вистояти у гонитві озброєнь.

"Виявилося, що політично розправитися з комунізмом було достатньо легко. Вже навіть зараз: хоч вони і існують, ті партії, але ми розуміємо, що політично комунізм зійшов з арени. Але духовно? Тут проблема залишається дуже велика. Чому ми не можемо твердо сказати, що ми подолали комунізм, позбулися його з нашого суспільного життя? Поставимо собі запитання: а звідки "виростає" Янукович? Я вже не кажу про Леоніда Кравчука, Леоніда Кучму – вони ніби ще свіженькі, тільки-тільки вийшли з комунізму. А Янукович, звідки він постав? А він постав з реінкарнованого комунізму. З комуністичної еліти, яка змінила прапори, змінила риторику. Він в принципі був навіть проти комуністичної партії, але по суті він був таким самим, як вони. Він навіть удосконалив комуністичні методи, довівши їх вже до цілковитої грані цинізму і якоїсь такої брутальності. Бо в комуністичний час ще деякі речі ховалися за ідеологічною ширмою добропорядності, комуністичної моралі… Тут вже жодної моралі не було, тут вже була бандитська психологія. А звідки виростають ріжки Путіна? Та від нього просто тхне чекістським смородом! Звідти воно виростає, з отієї нерозкаяності, отих комуністичних злочинів, які залишилися десь поза нашою увагою. Щось сталося таке, що змусило змінити ставлення людей до тих злочинів, я не кажу – забути, але відсторонити їх", - розмірковує політв’язень.

Чи обійдеться без суду?

У такому розвитку подій Мирослав Маринович вбачає і провину дисидентів, які на початку 80-х – у кінці 90-х років інколи обговорювали проблему "другого Нюрнберга". Але при цьому не ставили питання покарання за злочини, а лише хотіли нового суспільного договору. Сподівання було на те, що комуністи самі осягнули масштаби злочинів і почнуть жити по-новому. Також Маринович тоді вважав, що злочин комунізму настільки великий, що його можна порівняти зі злочином Каїна, а за Біблією цей злочин підлягає лише Божому Суду, а не людському. Тому існувала думка, що якщо вдасться подолати комунізм духовно, то можна буде обійтися без юридичного осуду. Нині правозахисник частково вважає цю думку помилковою.

"Злочини комуністичні обернулися злочинами кучмівського періоду – Гонгадзе як символ. Злочини кучмівського періоду, не зважаючи на гасло "Бандитам - тюрми!", не було засуджено за часів Віктора Ющенка. Вже за місяць-півтора політичні злочинці стали політичними опонентами, яких вже не можна було переслідувати. Злочини Януковича також виростають з незасуджених злочинів минулого. Ми ніяк не можемо запустити механізм верховенства права. Я щось не бачу особливих успіхів і сьогодні, після Революції Гідності. Ми не можемо сказати, що так, запущений механізм, під дію якого підлягають усі, чи прихильники влади, чи не прихильники", - каже правозахисник.

При цьому Маринович зауважує, що комунізм містить принцип: якщо ти виграєш, то твій опонент має програти, твій виграш означає його програш: "Не може бути, щоб обоє якимось чином виграли. Це жорстка боротьба на смерть. У радянські часи була така іронічна фраза: "Я начальник - ти дурень, ти начальник – я дурень".

Визнати злочин злочином

Дисидент зазначає, що не є юристом, тому не може сказати, як саме мав би відбуватися суд над комунізмом, і не хоче давати жодних порад. Але визнати злочин злочином вкрай важливо: "Я особисто не потребував би бачити комуністів за ґратами. Я взагалі не мрію бачити будь-кого за ґратами – це не є природа моєї душі. Я сам там був і знаю, що це таке. Зрозуміло, що вже багато кого із цих винуватців немає серед живих, але їхні дії мають бути кваліфіковані як злочинні, щоб кожен, хто буде їх відтворювати, автоматично потрапляв у категорію злочинця, навіть за прецедентним правом".

Часто, на думку Мариновича, комунізм вважають суто політичним явищем і забувають про етичний аспект, який є важливим: "Сталося так, що 1939-го року Другу світову війну розпочали два світові злочинці, два світові монстри – нацистський режим Німеччини і більшовицький режим Радянського Союзу. Вони почали оце смертельне танго удвох. А потім один із цих монстрів повернув свою зброю проти іншого і вони зійшлися у ґерці. І вийшла велика плутанина, з якої світ не може виплутатися до сьогодні. І полягає вона ось у чому: а як же ж ставитися до Радянського Союзу, він же переможець над нацизмом? Чи згадувати йому те, що він почав війну? На Заході вважали, що не треба, його участь і страждання народні у Другій світовій війні фактично ніби дають моральне право не зазирати у злочини ГУЛагу, Соловків, сталінських чисток і так далі, дають моральне право відсунути їх у бік".

І вийшло так, що зойк людей, яких катували у Гестапо, світ почув – а зойк тих, кого катували у радянських катівнях, не чуємо, каже Мирослав Маринович. Є поняття колабораціонізму з нацистським режимом – але аналогічного визначення у випадку з режимом комуністичним немає.

"Виходить, що солдат, який нападав на Фінляндію, він - порушник, злочинець. Бо він порушив міжнародне право. За це Радянський Союз вигнали з Ліги Націй. Але той самий солдат, який повернув зброю проти нацистського режиму, він – рятівник людства, бо нацистський режим – це зло", - зазначає Маринович.

Новий погляд

Зараз в Європі вже відбувається певне переосмислення. Але зовсім нещодавно, згадує правозахисник, на одній з європейських конференцій, де науковці з Латвії у своєму виступі урівнювали нацистський та комуністичний режими, частина учасників на знак протесту встали і вийшли з конференції. Вважалося, що нацистський режим – абсолютне зло, а комуністичний – добра ідея, яку слов’яни взяли і зіпсували. Вводило в оману зокрема те, що комуністи у Франції та Італії були навіть непоганими мерами, зазначає Мирослав Маринович.

На переосмислення вплинули, наприклад, роботи американського історика Тімоті Снайдера, якого адекватно сприйняли в Європі та не могли звинуватити у націоналістичних настроях та необ’єктивності. Він довів до європейської спільноти думку про те, що бекграунд Західної і Східної Європи відрізняється, бо Східна пережила дуже жорстокий тоталітаризм, і з цим Західна Європа тепер не може не рахуватися. Але нерівне ставлення до цих двох тоталітарних систем все ж зберігається.

Для подальшого розвитку суспільству треба прийти до спільного розуміння добра і зла щодо цього питання, говорить Мирослав Маринович. Інакше завжди буде іронічно звучати фраза польського філософа Лешека Колаковського: "Хіба в’язень, який загинув на Колимі, має бути щасливим від того, що він загинув не в Дахау?". 

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Дякуємо, інформація про помилку відправлена
Будь ласка, виберіть текст
Ви вибрали забагато тексту
Мітки: декомунізація комунізм злочин Мирослав Маринович
x
В чому помилка?
Зв'язатися з нами
Центр інформації про права людини