Дискримінація vs корупція, або Пригоди нового порядку зарахування до школи

Альона Луньова

Міністерство юстиції провело державну реєстрацію нового Порядку зарахування, відрахування та переведення учнів до державних та комунальних закладів освіти. З 8 травня наказ Міносвіти про цей порядок набрав законної сили.

Відзначу, що оприлюднена на сайті відомства остання редакція порядку значно відрізняється від тої, що в березні була представлена МОН для громадського обговорення. Тоді Центр інформації про права людини писав, що проект документа суперечить нормам чинного законодавства, а в разі ухвалення призведе до обмеження таких прав людини, як право на освіту, право на свободу пересування та вільний вибір місця проживання.

Відтоді відбулося багато чого: зустрічі, звернення депутатів та Комітету Верховної Ради з прав людини, прес-конференції, ефіри, публікації, дискусії у Фейсбуці, палкі дебати у Міністерстві юстиції...

Врешті-решт, на мою думку, фінальний текст наказу є однозначно кращим за той, що був переданий Міністерством освіти для державної реєстрації у квітні. Хоча б через те, що в ньому більше немає того дивного переліку документів, при наданні копії одного з яких дитина отримує першочергове право на зарахування до школи. Натомість є доволі широка норма: "У разі наявності та за бажанням одного з батьків при поданні заяви може бути пред’явлено документ, що підтверджує місце проживання дитини чи одного з її батьків на території обслуговування закладу освіти, реквізити якого вказуються в заяві".

Відсутність переліку в тексті наказу – і перевага, і ризик, звичайно. Але в ситуації, коли спочатку МОН хотіло бачити вичерпний перелік документів з "пропискою" і нотаріально-посвідченою угодою оренди, існуюча редакція порядку – це прогрес. Хоча там і залишається багато питань, але майже всі вони – це принципові питання підходів, а не юридичної техніки виписування норм.

У понеділок МОН вже надало свої роз’яснення щодо застосування наказу – у формі запитань та відповідей. Одне з таких питань якраз і стосується документів, які можуть підтверджувати місце проживання. Цей приблизний перелік можливих документів є відкритим і не вичерпним – і це важливо. Наразі треба уважно слідкувати за практикою застосування наказу, але те, що завдяки розголосу, численним зверненням депутатів, зокрема Ірини Суслової, уважності Міністерства юстиції України та наполегливості деяких представників офісу Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, наказ став кращим, – у цьому я впевнена.

Менше з тим, він все ще не в змозі вирішити проблеми перевантаженості шкіл, корупції при зарахуванні (так, вона буде, проте видозміниться), невиконання забудовниками своїх зобов’язань перед містом щодо побудови освітніх закладів, де-факто різниці в матеріально-технічних базах та якості викладання у різних школах. "Приписуванням" дітей до певних шкіл ці питання не вирішуватимуться, а, навпаки, загострюватимуться.

На мій погляд, неприпустимо ділити дітей на тих, хто має першочергове право на зарахування, і на всіх інших. Адже це є порушенням права на рівний доступ до освіти. Примітно, що дітям працівників шкіл МОН надало право першочергового зарахування до освітнього закладу. Тобто працівники шкіл водитимуть своїх дітей до школи не за місцем проживання, а за місцем роботи. Що, взагалі-то, суперечить закону "Про освіту".

Водночас, на мою думку, хибним є припущення про те, що найголовнішою гарантією доступу до освіти має бути навчання у школі, що територіально наближена до місця проживання особи (стаття 13 Закону України "Про освіту"). Бо наближеність до житла – це один з кількох, але не єдиний критерій обрання навчального закладу. Проте чомусь держава береться гарантувати саме його. Причому для дитячих садочків, як і для п’ятих-десятих класів школи, цієї гарантії немає.

На мій погляд, "доступність навчального закладу" є оціночним поняттям, і оцінювати тут повинні батьки: чи найбільш доступною для них є школа за місцем проживання дитини, або діда-бабусі, або місця роботи, або наближеність закладів позашкільної освіти тощо.

Тобто, я вважаю, що в цій ситуації законодавець втрутився у сферу, в яку не повинен був втручатися. А оптимізація і забезпечення існування мережі освітніх закладів, у свою чергу, є компетенцією органів місцевого самоврядування. Саме вони повинні вирішувати питання із новими школами або класами на підставі даних про дітей, які проживають у територіальній громаді. І тут має бути реєстр таких дітей, куди потраплять всі діти, які проживають у громаді, а не тільки зареєстровані там.

Але все це – про певну стратегію і потребує часу для формулювання та обговорення. А в ситуації, коли МОН потрібно на вчора написати якийсь новий порядок зарахування дітей до школи, "бо нова українська школа не може починатися із конкурсів", важко говорити з його авторами про якісь нові позиції чи новий погляд.

Але повторюсь, що в існуючій редакції порядок виглядає вже значно краще, ніж у тій, в якій його пропонували МОН для державної реєстрації. І це наша маленька переможенька. За що дякую всім причетним.

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Дякуємо, інформація про помилку відправлена
Будь ласка, виберіть текст
Ви вибрали забагато тексту
Мітки: освіта Міністерство освіти і науки діти
x
В чому помилка?
Зв'язатися з нами
Центр інформації про права людини