Дискримінація в Україні: очевидна і прихована

Правозахисники стверджують: дискримінація в Україні – справжня проблема. Вона може торкнутися кожного, незалежно від статі, віку чи стану здоров'я. На необхідність подолання цієї проблеми звернули увагу одразу 40 країн-учасниць ООН під час проходження Україною Універсального періодичного огляду (УПО) в Женеві у жовтні 2012 року.

Та чи дійсно жителів України дискримінують? Про це під час world-café говорили експерти та люди, які зіштовхнулися з дискримінацією на власному досвіді. 

В Україні не ведеться офіційної статистки випадків дискримінації. Тому чиновники часто стверджують, що не знають про таку проблему, чи зменшують її масштаби. Всі дані про кількість постраждалих — це інформація, яку збирають громадські організації. Але і вони бачать не повну картину. Адже люди, які зіштовхнулися з цим явищем, зазвичай намагаються це приховати, бо механізмів захисту від дискримінації в Україні просто немає.

За словами Ірини Федорович, співкоординаторки Коаліції з протидії дискримінації в Україні, прийнятий у жовтні 2012 року закон «Про засади запобігання та протидії дискримінації» потребує кардинальних змін.

«Створений поспіхом та для виконання зовнішніх зобов'язань країни, закон, на жаль, не містить на сьогодні дієвого захисту від дискримінації та не встановлює порядку оскарження дискримінаційних дій. Таким чином кожен, хто зіштовхнувся із розрізненням у поводженні, просто не має можливості відстояти свої права та отримати компенсацію», - стверджує вона.

Критикують цей закон не тільки українські експерти: оцінка Ради Європи та Європейської Комісії також була несхвальною.

На початку жовтня Міністерство юстиції України взялося за розробку пакету змін до закону та інших законодавчих актів. На жаль, коментарі представників громадських організацій вдруге не було почуто чи враховано.

Роман Романов, директор програми «Верховенство права» Міжнародного фонду «Відродження», зазначив, що дуже важливо звернути увагу чиновників на конкретних людей, які страждають від дискримінації, і розробити та прийняти законодавство, яке їх захищатиме. «Адже ці випадки не поодинокі та ілюструють ситуацію в усій Україні», - додав він.

Расова належність, колір шкіри, національна або етнічна належність, стать, ґендер і ґендерна ідентичність, вік, стан здоров'я (зокрема, належність до категорії людей з обмеженими можливостями / людей з інвалідністю, ВІЛ-статус), громадянство (або його відсутність), сімейний та шлюбний стан, соціальний стан, рід занять, майновий стан, місце проживання, ставлення до релігії, конфесійна та деномінаційна належність (належність до релігійних общин і організацій), філософські та політичні переконання, належність до об'єднань громадян, належність до певної соціальної групи, рівень освіти, сексуальна орієнтація, наявність судимості та досвід перебування в місцях позбавлення волі, мова спілкування – ось перелік ознак, за якими можуть дискримінувати людину в Україні.

За словами соціального психолога Віктора Пушкаря, найпоширенішою формою дискримінації в Україні є ейджизм. «Зокрема, продовжують широко застосовуватись вікові обмеження в прийомі на роботу "людей похилого віку", починаючи від 28-30 років. В новому законі про зайнятість передбачено переважно косметичні заходи, спрямовані на приховування проблеми, замість її вирішення по суті», — вважає експерт.

Поміж тими, хто потерпає від дискримінації в Україні, опиняються не лише українські громадяни. Дискримінація за ознакою громадянської належності — одна зі звичних для України.

"Погіршує ситуацію те, що іноземні громадяни і громадянки часто стають жертвами множинної дискримінації — тобто несправедливого розрізнення одразу за кількома ознаками, — каже Максим Буткевич, співкоординатор Проекту "Без кордонів" ГО "Центр Соціальна Дія". — Іноземне громадянство і юридичний статус в Україні, іноземне громадянство і стан здоров´я, іноземне громадянство і колір шкіри чи розмовна мова — можуть призвести до кумулятивного дискримінаційного ефекту. Біженці, шукачі притулку й іноземні студенти в Україні можуть чимало про це розповісти».

Сім історій про дискримінацію:

Ірина та Поліна Шухтуєви – потерпілі через релігійну дискримінацію. Представляють католицьку громаду ім. Святого Климентія в м. Севастополі. Вже 20 років громада бореться за те, аби побудувати храм чи капличку. Проте до цього часу так і не отримали дозволу. Костел, який колись належав громаді, зараз у власності міста і слугує кінотеатром, який фактично не працює.

Сніжана Пушкар та Людмила Лозова – жертви дискримінації за ознакою віку (ейджизму). Бізнес-тренер та піар-менеджер зі значним досвідом роботи зіштовхнулися з проблемою, коли вік для роботодавця має переважне значення. Занадто молода чи не досить молода – це може стати перешкодою для пошуку роботи.

Ірина Сергієнко із власного досвіду знає, що таке гендерна дискримінація. В період вагітності їй запропонували звільнитися за власним бажанням. А коли жінка відмовилася це робити, її заробітну плату зменшили в 10 разів.

Яна Шевеленко, мама 11-річної дитини з особливими потребами – жертва дискримінації в сфері інклюзивної освіти. Зіштовхнулася з тим, що в Україні діти з особливими потребами практично не мають шансів вчитися разом зі здоровими дітьми. Самостійно створила інклюзивний табір, в якому навчаються діти з фізичними вадами та без них.

Дженні Курпен - біженка з Російської Федерації, у зв'язку з подіями 6 травня 2012 на Болотної площі в Москві. Потерпіла через дискримінацію за ознакою громадянства. В Україні зіштовхнулась із відмовою в наданні медичної допомоги та будь-яких соціальних гарантій. А також з низкою заборон, серед яких заборона відкрити рахунок в банку.

Олег Лепетюк – на власному досвіді відчув дискримінацію за ознакою інвалідності. Зіштовхувався з проблемою, що банки відмовляються кредитувати інвалідів, та намагається довести це в суді.

Олена Шевченко - Її історія дискримінації почалася в родині. За дві години розмови і «камінг-ауту» для своїх батьків вона перетворилася з розумниці, відмінниці, чемпіонки та прикладу для інших дітей у збоченку, хвору людину і ганьбу сім'ї. Олена вважає, що це та, прихована дискримінація, яка виражається у зміні ставлення, дискримінація, яка у багатьох випадках призводить до суїциду.

Фоторепортаж із заходу

Захід проводився Центром інформації про права людини спільно з Коаліцією з протидії дискримінації за підтримки посольства Великої Британії в Україні, Програми розвитку ООН в Україні, Міжнародного фонду «Відродження».

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Дякуємо, інформація про помилку відправлена
Будь ласка, виберіть текст
Ви вибрали забагато тексту
Мітки: дискримінація меншини ООН УПО
x
В чому помилка?
Зв'язатися з нами
Центр інформації про права людини