Діти СІЗО. Життя на тлі тюремних стін

"Лук’янівське СІЗО", "тюрма № 1" – як тільки не називають Київський слідчий ізолятор на вул. Дегтярівській, 13.

Фактично, в центрі столиці розташований один з найдавніших ізоляторів, де утримуються люди, підозрювані в скоєнні злочину.

Мало хто знає, але за тими ґратами на вирок чекають і тринадцять підлітків. Усі "тяжкі": вбивство або замах на вбивство, розбій.

Київська "бастилія", хоч і оновлюється новими корпусами, євровікнами, пофарбованими стінами, але це ніяк не дитячий табір, і сюди через два тижні не приїдуть батьки забрати додому своїх дітей.

"Звичний" розпорядок – підйом о 6-й ранку, умивання і фізкультура, сніданок, прибирання. Щоденна перевірка. Потім – прогулянка або школа. Домашнє завдання виконують тут, у кімнатах. Із рідними бачаться "на свіданках", мобільні телефони заборонені.

На столі в одній із кімнат розкладена шахова партія, непочата. На стінах іншої висять картини з пазлів, деякі з них зібрали самі хлопці, деякі взяли, щоб ними "прикрасити" своє помешкання. Чисто, але бідно. І на вікнах ґрати...

На кілька годин забути про СІЗО, і повернути хлопців у дитинтство спробували двоє художників французький Жульєн Маллан та український Олексій Кислов.

За запрошенням Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ) та за підтримки Державної пенітенціарної служби (ДПтС) у художників з’явилась можливість розмалювати стіни прогулянкового дворика.

Керівництво Київського слідчого ізолятора, хоч спочатку і здивувалися ініціативі ЮНІСЕФ спільно із Французьким інститутом в Україні та за підтримки Європейської Комісії "розмалювати" СІЗО, зрештою, пішли на зустріч.

Тож у рамках Французької весни в Україні трохи весняних барв проникло туди, де дітям зовсім не місце.

Знайомство

Нас зустрічає Олександр Савченко, заступник начальника Київського слідчого ізолятора із соціально-виховної та психологічної роботи. Проводить до "психологічної кімнати", по дорозі розповідаючи, що один "транзитник" вже поїхав. Лишилось тринадцять.

- Добре, коли звідси їдуть...

- Добре, коли звідси звільняють, – поправляє Савченко.

Чекаємо на дітей. Із складеними руками за спиною заходять перші три хлопця. Привітавшись, тихо сідають, озираються. За кілька хвилин заходить решта з дванадцяти ув’язнених підлітків (тринадцятий, за словами Савченка, перебуває на слідчих діях).

Деякі хлопці почуваються вільніше: побачивши своїх, вони потискають руки один одному, про щось перешіптуються, і врешті, зручніше вмостившись на стільцях, готові мовчки слухати.

Найперше – це діти. Злякані, навмисно зухвалі, закриті для зовнішнього світу, зневірені. Їх судять за дорослими законами, їх судять за сам факт скоєння злочину, не беручи до уваги – чому так трапилося.

Художники знайомляться із ув’язненими. Ключовими персонажами малюнків Жульєна Маллана є діти, обличчя яких зазвичай сховані.

"Про що думає дитина, який в неї настрій, сумна вона, чи весела – нехай кожний уявляє те, що йому "зручно", – пояснює графік.

Він творить своє мистецтво на стінах у зруйнованому після цунамі селищі в Індонезії, в забутих Богом і людьми районах міста десь у Китаї чи в Мексиці, на обшарпаних бідняцьких вулицях Сенегала чи Камбоджі. Коли робота завершана, Жульєн просить когось із місцевих сфотографуватися біля малюнка. Переконаний, що мистецтво – не тільки в мандрівках і створенні роботи, а й у зустрічах з новими людьми.

Художнім полотном для українського митця Олексія Кислова можуть стати стіни покинутих військових частин, на його малюнках дерева через незвичну форму більше схожі на гриби, а листя мають синій колір.

"Щоб не було так просто, залишаю простір для фантазії...", – хитро усміхається Олексій.

Хлопці питань не ставлять. Поки виконують те, що від них очікують, – дотримуються дисципліни.

- Коли останній раз ви малювали? – запитую в дітей.

Недовірливо-нервовий смішок, мовляв, ні, то не про нас. Довготелесий підліток із двома тату на шиї, розвалившись на стільці, дивиться на мене, наче я з іншої планети: хоч уявляєте, де ми і до чого тут дитячі малюнки?

Холод бетону

Прогулянки ув’язнених дітей Київського СІЗО відбуваються на даху. Найбільший прогулянковий дворик приблизно 7 на 10 метрів. Усе залито бетоном, від холоду якого пробирає до кісток. Влітку, кажуть, навпаки – спека неможлива. Сьогодні день видався, хоч і холодний, однак сонячний. На стінах – світло й тіні... від заґратованої стелі.

У цьому дворику хлопці грають у футбол. Імпровізованими воротами стали намальовані блідою фарбою контури. Український "митець по стінах" Олексій Кислов своїм "професійним" оком оцінює, що одні "ворота" вужчі за другі – намагається виправити це неподобство, вимірючи відстань між "штангами" руками. Потім бере вуглину (спалене до чорноти шматок дерева) й наводить контури нових "воріт", тут же "виростають" і дерева...

Жульєн на інших стінах малює летючих хлопців – чи то вони стрибнули за м’ячем, чи просто вміють літати...

Спочатку ув’язнені підлітки трохи розгублено озираються – їхнє звичне бетонне футбольне поле сьогодні перетворилося на художню майстерню. Повсюди балончики з фарбами, художники – уже брудні від роботи – малюють під стелею, намагаючись утриматися за решітку...

Жульєн найперше знайшов спільну мову із 17-річним Ерджаном. Хлопець сам француз, із ним вільно спілкується рідною мовою.

Ерджан втік до України після скоєного злочину у Франції, потім вирішив зізнатися, і тепер у Київському СІЗО чекає на екстрадицію. Як довго перебуватиме в Україні – хлопець не знає. Зустрівшись зі своїм земляком, не може наговоритися, охоче виконує найдрібніше доручення художника.

На питання, "як би дозволили розмалювати інші прогулянкові дворики, щоб він намалював", Ерджан радісно відповів – голубку.

"А ще... – хлопець не міг пригадати слово російською, тому попросив у мене ручку і зобразив у блокноті колючий дріт. – Розірвати його...".

 

Жульєн, утім, намалював чайки.

Не чекаючи на вказівки дорослих, інші двоє хлопців самі доставили парту під стінку, вирішили розфарбувати гілля дерев. У того хлопчини, що з двома тату на шиї, просто руки "чухалися" до роботи. Він все запитував – де ще можна.

17-річний Славік, який у Київському слідчому ізоляторі вже 2 місяці, зізнається:"Зрозумійте, тут немає чим зайнятися. Я ще до в’язниці займався спортом, мені подобається читати про психологію, про людей... Сьогодні класно. Я люблю футбол. Тепер буде грати веселіше. Але вже без мене. Мені дали умовний строк, і через два дні я вийду. Але я тут залишив свій слід, розмальовував стіни... А ще в мене є одна мрія. Там, дома, у мене є гараж, і я хотів би його теж розмалювати...".

Тарас у СІЗО уже рік і одинадцять місяців. Худий, нервовий. На оці – свіжий синець. Із розмови з іншими хлопцями чую, як він коментує останні новини, зокрема, жваво цікавиться люстрацією, цитує щось з нового Кримінально-процесуального кодексу, прикидає варіанти, як можна швидше вийти на волю.

Про себе розповідає неохоче: "Ой, я би розказав, але це затягнеться на пігодини. Тому не буду". Він утомлений від СІЗО і майже зневірений у можливість швидко покинути ці стіни.

Та найбільше мою увагу привернув один скромний хлопець. Незважаючи на його деяку відстороненність, щось у його погляді було невловиме – він точно ні на мить не забував, де перебуває.

Познайомилися, його звати Ваня, йому 17 років, у СІЗО вже рік і десять місяців. Злочин – тяжкий, кримінальна справа – складна, вироку ще немає, тривають суди. А поки дім і школа для нього – Київський слідчий ізолятор.

"Я малюю, майже постійно...", – зізнається мені Ваня, і показує зошити зі своїми малюнками, зроблені переважно ручкою.

"Пробував олівцями – щось не пішло. А фарби в тюрмі – не можна. Це заборонений предмет. До складу фарб можуть входити наркотичні речовини... Найчастіше я змальовую. Ось побачив знаки зодіаку – і собі перемалював", – розповідає хлопець.

У заношених двох зошитах були нехитрі малюнки Вані. Не дитячі. Знаки зодіаку, хрести, ланцюги, японські та єгипетські ієрогліфи... І враз поміж цими малюнками – календар. Акуратні стовпчики місяців. Найраніший рік, який я встигла помітити, – 2012. Календар розграфлений аж до 2018 року.

"Саме тоді, ймовірно, я вийду...", – сумно-спокійно пояснює Ваня.

Ваня додає: "Я не кажу, що те, що сталося, це випадково. Я сам винен. Та знаєте, скільки я передумав?! Я зрозумів, і тепер пояснюю деяким людям, що тюрма – це школа, яку краще проходити заочно. Крадіжка – воно того не варте, краще жити, заробляючи 20-50 грн на день, гулять, вчитися... У лагєрі (колонії – авт.) хочу вивчитися на автослюсаря, після – піти десь працювати на будівництво", – каже Ваня.

Із його уривчастої історії не все зрозуміло. Однак я хочу довіряти своєму співрозмовнику. Хочу напевно знати, що він зрозумів і що готовий творити своє життя, яке хоч уже і має тло тюремних стін, яскравими фарбами. Як важко йому не було б.

"Їм би фарби – так вони отак розмалюють всю тюрму..."

За свою кількасотлітню історію навряд чи Київське СІЗО бачило щось подібне. На стінах прогулянкового дворика оживали кольори, діти вільно галасували, і до цього поблажливо ставилися навіть наглядачі.

До двора все частіше стали заглядати чоловіки в погонах: озиралися, про щось суворо-здивовано переглядалися. А що в’язні теж малюють? Потискаючи плечима, йшли.

Загалом же представникам Державної пенітенціарної служби ця ідея сподобалася.

"Я думаю, цей досвід буде поширюватися і з Київської області на інші установи. Адже серед ув’язнених багато є людей, які мають талант, і він пропадає. Можливо, серед цих дітей хтось буде, як Жульєн...", – зауважує Олександр Сайко, начальник управління в м. Києві та Київської області ДПтС України.

"Система – навіть така жорстка – може змінюватися, може бути гнучкішою", – переконана керівник проектів з питань захисту прав дітей Фонду ЮНІСЕФ Руслана Сірман.

Експертка зауважує, що із прийняттям нового КПК дітей за ґратами стало менше, умови їх проживання покращуються.

Так, станом на 1 квітня 2014 року в слідчих ізоляторах в Україні перебувало 259 неповнолітніх, у порівнянні, наприклад, із 578 на початок минулого 2013 року. Однак щороку близько 14 тисяч дітей продовжують вступати у конфлікт із законом.

За словами Сірман, Україні потрібна ефективна система запобігання підлітковій злочинності, в якій особлива увага привертається корекційним і виховним компонентам та створенню особливих, порівняно з дорослими, юридичних процедур.

"До дітей, які вчинили злочин, потрібно ставитись в першу чергу, як до дітей, а не злочинців, а ув’язнення має використовуватись як крайній захід, і протягом найкоротшого періоду. Однак все одно суспільство ізолює їх від себе: а дітям потрібне не покарання, а допомога", – стверджує Сірман.

І додає: "Коли ми розповідаємо про підлітків у Київському СІЗО, багато хто дивується – люди не знають, що діти є і там. Досить часто – це не вина дитини, а вина суспільства – батьки втратили зв’язок із дитиною, вчасно не спрацювали соціальні служби, в який момент школа перестала на учня звертати увагу... Діти не народжуються злочинцями".

Голова Фонду ЮНІСЕФ в Україні Юкіе Мокуоу наголошує: "Незважаючи на те, що діти через складні життєві обставини опинилися у неволі, вони так само мають права, що і інші діти. Тому потрібно надавати їм таку можливість реалізовувати їхні права".

"Їм би фарби – так вони отак розмалюють всю тюрму", – зауважує наш супроводжувач Олександр Савченко.

...Сірий тюремний дворик поступово перетворювався на галявину, де шумно із вітром і чайками хлопці ганяють у футбол. Хоч замість трави – бетон, а неба – прозорий шифер із ґратами.

За цілий день я не почула радісного сміху. Та вже надвечір замість колючих поглядів в очах ув’язнених я все частіше помічала усмішки.

"Те місце, де прогулювалися діти, було надто сірим і сумним. Тож ми спробували розширити простір за рахунок яскравого малюнка. Я не знаю, чи взмозі змінити життя цих дітей за один день. Однак якщо хоча б на дві-три години ці хлопці забудуть про своє одноманітне життя тут, і подумають про щось інше – уже недарма", – зауважив Жульєн.

Фото надані ЮНІСЕФ

Авторка висловлює вдячність Представництву Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ) в Україні за надану можливість "прожити" один день в Київському СІЗО разом із підлітками.

УП.Життя

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Дякуємо, інформація про помилку відправлена
Будь ласка, виберіть текст
Ви вибрали забагато тексту
Мітки: СІЗО місця несвободи місце несвободи Лук’янівське СІЗО
x
В чому помилка?
Зв'язатися з нами
Центр інформації про права людини