“Донечка вже стане прабабусею, а її підгузки ще лежатимуть на звалищі” – як українцям навчитися сортувати сміття
В Україні переробляють лише 5% сміття. Для порівняння — у Європі ці цифри доходять до 80% і навіть більше. У Міністерстві екології та природних ресурсів розробили Національну стратегію поводження з відходами. Допомагали в цьому представники міжнародних організацій та громадські активісти. Стратегія нині на розгляді у Верховній Раді. Також парламентарі розробляють кілька законопроектів про переробку сміття. Утім, для України це нічого не означає.
2012 року в нас уже намагалися заборонити поліетиленові пакети. Але їх, як і раніше, у супермаркетах набирають десятками і через півгодини використання викидають. Саме здачу пакетів та іншого одноразового посуду, а також картону, паперу, скла та інших відходів і містить Нацстратегія.
Експерти переконані: вона має бути прийнята, а наступні закони лиш повинні “працювати” на неї: врегулювати створення відповідної інфраструктури тощо. Бо поки що сортування сміття в Україні виглядає як справа “міських божевільних”.
ЗА РІК — У 224 РАЗИ МЕНШЕ СМІТТЯ
Рік тому журналістка Тетяна Євлоєва відмовилася від одноразового пакування поліетиленових пакетів і пластикових контейнерів. “Саме вони становлять левову частку сміття”, – стверджує екоактивістка.
Крупи, печиво, сухофрукти жінка купує в спеціально пошиті полотняні торбинки, овочі і фрукти – у сітки. Для м’яса і риби — трилітровий бідончик, для молочки — скляна тара або пластиковий судок. А ще Тетяна завжди відмовляється від пакетів у магазині одягу. Знайти доглядову косметику в скляній тарі, каже, нескладно. І навіть декоративну Тетяна відшукує у такому пакуванні. Зубну пасту, лосьйон для тіла і пральний порошок робить сама з натуральних інгредієнтів. Побутова хімія у домі зведена до мінімуму: сода харчова та кальцинована, мило, оцет.
Відходи Тетяна ретельно сортує. Для макулатури – паперовий пакет, для брухту – кошик, туди відправляються помиті й висушені консервні бляшанки. Склотару жінка також збирає в окремий пакет. Усе це здає в пункти прийому вторсировини КП “Київміськвторресурси”.
Пластик приймають у “Добрих справ MASTER”. Відпрацьовані енергоощадні лампи й зламану дрібну побутову техніку — в “Екологічних інвестиціях”.
Органічні відходи жінка поки викидає в смітник, але розробляє для них компостер. Найбільша проблема – урна для неорганічного сміття, яке поки що не приймають на переробку. Однак за останні півроку її наповнено лиш наполовину. Раніше запросто назбирувала відро таких відходів за… півтижня.
Підрахунки екоактивістки вражають.
“За період з літа 2016 до літа 2017 я створюю в 224 (саме так — понад двісті!) разів менше сміття, аніж за попередній рік — тож втішуся цим результатом і тим, що замість 3360 л неперероблюваного сміття (або 112 пакетів по 30 л) з моєї господи на полігон поїде сміття загальним річним об’ємом у 15 л, в одному пакетику”, – хвалиться результатами Тетяна.
Наступна мета екоактивістки – вмістити річні неперероблювані відходи в півлітрову банку. Однак Тетяна не закликає усіх здійснювати “п’ятирічку за три дні”. Зменшувати кількість відходів жінка радить поступово: перейти з пластикових пакетів на багаторазові торбинки, каву чи чай “із собою” брати в багаторазову чашку, використовувати багаторазову пляшку для води, а не купувати щоразу півлітрову.
“Я намагаюся свідомо підходити до покупок: якщо я це зараз придбаю, скільки воно мені прослужить, які альтернативні варіанти його використання, щоб одна річ була багатоцільовою, і як я його потім утилізовуватиму. Саме в такому порядку: відмовитися від непотрібного і зайвого; скоротити до необхідного споживання того, що ми потребуємо; якомога більше повторно використовувати вже наявні речі (наприклад, стару футболку порізати на ганчірки); і лише те, що пройшло попередні етапи відбору і все ж утворило відходи, — сортувати, утилізувати, компостувати”, – розповідає жінка.
Поради тим, хто хоче менше смітити, дає у Фейсбуці.
“В офісі мені спершу казали: “Що ж ти зможеш змінити одна? Це ж крапля в морі!”. Але за кілька місяців багато хто почав ходити з багаторазовими торбинками, а виходити за кавою зі своїми багаторазовими чашками”, – тішиться екоактивістка.
Вона не засуджує тих, хто купує лимон у три пластикових пакети, та закликає задуматися, як це вплине на довкілля, які природні ресурси ми залишимо для прийдешніх поколінь.
“У кожного настає момент переоцінки: хтось бачить особистий приклад знайомого і поволі змінює власні звички (“О, я не знав, що так можна!”), хтось зупиняється й замислюється над якоюсь щоденною дією та жахається реальному масштабові її впливу”, – каже Тетяна. Її саму вразила фраза, почута у відеоролику: “Моя донечка вже стане прабабусею, а її брудні одноразові підгузки все ще лежатимуть на звалищі в тому ж вигляді, в якому я їх зараз викину!”
Жінка додає: прийдешні покоління, так само, як і ми, мають право на чисте довкілля, тож мусимо постаратися його зберегти принаймні в тому стані, в якому воно зараз.
“ГОЛОВНА ІДЕЯ — НЕ СТВОРЮВАТИ КУПУ СМІТТЯ ПІСЛЯ СЕБЕ”
Маріанна Бойко називає себе першим практичним екоблогером України. Уже три роки жінка намагається бути дружньою до природи. За цей час кардинально змінила спосіб життя. Продукти купує так само, як і Тетяна, – у тканинні торбинки, кошики, скляні банки та судки. Не весь цей “реманент” носить із собою, тож планує покупки заздалегідь. Каже: це дозволяє заощаджувати і час, і гроші.
“Продавцям подобається наш стиль, – каже Маріанна, – бо вони економлять на пакетах, тож усміхаються і роблять знижки. Хоча буває різна реакція”. Тож жінці, якщо купує, наприклад, м’ясо в супермаркеті, декілька разів доводиться голосно повторити, що їй у свою тару, і пакети не потрібні.
Мийний засіб екоактивістка замінила на гірчицю: добре справляється з жиром, не наносить жодної шкоди довкіллю. Замість дезодоранту Маріанна використовує соду, шампуні купує не в пляшках, а у вигляді мила, перейшла на зубні щітки з бамбуку. Вони повністю розкладаються буквально за рік, а не за кілька століть, як пластикові “колеги”.
Також активістка втілила в життя кілька екологічних експериментів. За час першого – “104 дні без поліетилену” їхня родина не використала понад тисячу пластикових пакетів! “Кульочки” зручні, але розкладаються дуже довго – до 500 років.
Маріанна окремо збирає папір, скло, пластик і здає потім усе це на переробку. Органіку компостує і використовує як добриво для хатніх та садових рослин. Завдяки цьому став можливим наступний проект – “105 днів без сміття”.
Понад три місяці родина Маріанни не викидала нічого у сміттєві баки — відходів майже не було. “Головна ідея – не купувати зайвого, не витрачати гроші на непотріб і не створювати купу сміття після себе”, – каже жінка. Як це робити й отримувати задоволення, розповідає у радіопрограмі “Свідоме життя з Маріанною Бойко”, на своєму сайті та у соцмережах.
Також жінка відстоює екологічні права українців.
“У магазинах іноді не хочуть обслуговувати, кажуть, що не дозволено продавати продукти в свою тару (банки, контейнери, мішечки). Але жодного разу мені не показали, де це затверджено та записано. Я робила публічне звернення через соцмережі до всіх великих мереж супермаркетів і просила дати можливість людям робити покупки в стилі “еко”, надавати бонуси за відмову від упакування, хоча б просто не заважати таким, як я, давати можливість купувати. Прямої відповіді не отримала, але все-таки зміни вже є”, – розповідає активістка.
КІЛЬКА ДЕСЯТКІВ ТИСЯЧ ЄВРО ШТРАФУ — ЗА ВИКИДАННЯ СМІТТЯ В ШВЕЙЦАРІЇ
У Європі вже кілька десятиліть сортують відходи. Так, у Швейцарії сміттєві полігони заборонені з 2000 року. Країна переробляє близько 80% відходів. Швейцарці ретельно сортують сміття вдома, а потім відвозять його у пункти прийому. Там є кілька контейнерів зі зрозумілими інструкціями. Навіть папір і картон розділяють, різнокольорове скло викидають у різні баки, так само, як різнокольорові пластикові пляшки. За здачу сміття громадяни не отримують грошей. Навпаки – мають оплачувати переробку деяких відходів, наприклад, старих меблів.
Сміття, яке не підпадає під жодну категорію, викидають у сміттєві пакети. Втім, відходи можна і не сортувати, каже українка Анна Куделя , яка нині живе у Швейцарії. Щоправда, це дорого коштуватиме.
“Вивезення сміття платне. Щоб заплатити, потрібно купити спеціальний стікер. Один коштує 2 франки (близько 55 грн – авт.). Пакети з такими стікерами потім потрапляють на сміттєспалювальний завод. Викинути пакет без наліпки неможливо: існує спеціальна служба, яка за рештками сміття (наприклад, чеками з супермаркета) знайде власника, і йому доведеться заплатити кілька десятків тисяч штрафу”, – розповідає Анна.
Таким чином, сортувати відходи швейцарців спонукають фінансово. Утім, цей процес захоплює: він не займає багато часу, натомість дозволяє подбати про екологію не тільки країни, у якій живеш, а й цілої планети, каже українка.
ЗА 8 РОКІВ МОЖНА ПЕРЕРОБЛЯТИ ВДЕСЯТЕРО БІЛЬШЕ СМІТТЯ, – ЕКСПЕРТ
Україні до Швейцарії – дуже далеко. У нас переробляють лише 5% відходів. 95% потрапляють на полігони, більшість із яких переповнена, і трагедія, що сталася у селі Грибовичі поблизу Львова, може повторитися будь-де. Нам не просто слід задуматися про переробку сміття, а вже активно його сортувати, – переконана експертка Анна Таранцова.
“Якщо ми станемо на той шлях, яким вже два десятиріччя йде абсолютна більшість країн Європи, зможемо досягти суттєвих економічних і екологічних результатів. Бо значна кількість відходів, особливо відходів упаковки, є цінною сировиною. Її повторне використання або переробка можуть бути дуже вигідними для економіки. І, зрозуміло, що це суттєво поліпшить екологічний стан країни. Звичайно, не менш важливим для досягнення такого результату є екологічна свідомість споживачів, які мають стати першою ланкою сортування побутових відходів. Для цього також мають бути передбачені відповідні економічні стимули”, – говорить Анна.
Сортувати сміття – наш обов’язок ще й після підписання Угоди про Асоціацію з ЄС.
“Європейські стандарти передбачають розширену відповідальність виробника упаковки: він бере на себе відповідальність за весь цикл її обігу, починаючи з виготовлення і завершуючи збором та переробкою або вторинним використанням. Виробник може здійснювати це сам, але, як свідчить європейський досвід, кращим і більш ефективним є шлях створення організацій розширеної відповідальності виробників упаковки (ОРВВ), яким виробники та імпортери товарів в упаковці передають свої зобов’язання щодо виконання встановлених державними органами влади норм переробки або утилізації відходів”, – пояснює експертка.
Що ж наразі відбувається з підприємствами, які приймають і переробляють сміття?
Піар-менеджер “Київміськвторресурсів” Сергій Волков розповідає про відсутність підтримки з боку влади та справжню колізію, яка виникла в останні роки.
“У нас зараз працює близько ста пунктів прийому вторсировини. Ми весь час пропонуємо збільшити мережу, щоб киянам було зручніше здавати неорганічне сміття. Усі наші пункти – кіоски, які за означенням є малими архітектурними формами. Міська влада зараз активно бореться з МАФами”, – коментує Волков. Він – один із тих, хто в Міністерстві екології та природних ресурсів працює над розробкою Національної стратегії поводження з відходами.
Чоловік переконаний: тільки після її запровадження потрібно приймати законодавство про переробку сміття та створювати відповідну інфраструктуру. Також варто за допомогою інформаційних кампаній пояснювати українцям, що варто розділяти відходи вдома, а потім – відвозити на сортувальні станції (створити їх має держава). За звезення на звалища – штрафувати.
“Насправді екологічні права прописані в Конституції, багато законів захищають довкілля. Але їх ніхто не дотримується. Та й немає функції екологічного контролю в державі. Тому в нас можливі безкарний видобуток бурштину, вирубка і продаж лісу-кругляку та викидання сміття будь-де. Порушник знає, що його не спіймають. А якщо це і станеться, то завжди є кум, сват чи брат, які працюють у потрібній інстанції”, – констатує активіст.
Сергій Волков також додає: нині сортування відходів – це справа кількох “міських божевільних”. При тому, що підприємствам, які переробляють пластик, не вистачає поліетиленових пляшок, поліпропіленової тари та інших неорганічних відходів. Однак варто створити широку мережу пунктів прийому вторсировини у Києві, в інших обласних центрах і провінційних містах та платити українцям за здачу відсортованого сміття, як уже до 2020 року можна буде переробляти 30% відходів. До 2025 ця цифра зросте до 50%. Років за 20 про гори пластику біля урн, у лісах і парках, можна буде забути. Так само, як про “гірлянди” з пакетів на гілках дерев у містах і поблизу звалищ…
Фото – Тетяна Євлоєва, Маріанна Бойко, Анна Куделя
