Донор крові: очікування і реальність

Дата: 10 Листопада 2016 Автор: Антоніна Карташева
A+ A- Підписатися

Дві активістки на собі перевірили, як це бути донором крові в Україні. В Інституті травматології в Києві дівчата намагалися здати кров. За компанію пішла разом з ними і я. 

Здати кров і стати героєм, як обіцяють нам гасла на плакатах, не так просто. Дінара Касимбекова – громадянка Казахстану, проте має посвідку тимчасового перебування в Україні. Дівчина неодноразово була донором на батьківщині, а тепер вирішила зробити добру справу і в Україні також.

На сайті Асоціації молодих донорів України Дінара знайшла можливі пункти здачі донорської крові у Києві. Першим виявився Інститут травматології та ортопедії Національної академії медичних наук України.

“Коли я зателефонувала, щоб дізнатися про правила прийому донорської крові, то була неабияк здивована. Мені не дозволили прийти і зробити добру справу, бо я… не громадянка України. Але ж в інших пунктах прийому крові у Києві я вже ставала донором. Тож я вирішила прийти і перевірити процедуру відбору донорів не в телефонному режимі”, – розповідає Дінара.

Із собою в підтримку дівчина запросила Ірину Текучову, координаторку кампанії проти дискримінації.

“Коли до мене звернулася Дінара, то я відразу вирішила піти з нею. Тому що в Україні часто можна зустріти в дуже несподіваних ситуаціях факти дискримінації. Дискримінація за громадянством є однією з них. Наприклад, дуже часто в Україні з дискримінацією стикаються внутрішньо переміщені особи. А що вже говорити про людей, які приїхали в нашу країну з-за кордону. Це дуже поширене явище, і про це варто говорити. Тож коли мені Дінара сказала, що їй відмовляють у донорстві, тому що вона не громадянка України, мене це, на жаль, не здивувало”, – прокоментувала Текучова.

Уже на місці. Дівчата одягли бахіли і пішли, як то кажуть, у бій. Знайшли потрібний кабінет, віддали паспорти й чекали в коридорі. І… ситуація з телефонною розмовою повторилася. Дінарі відмовили.

Медпрацівники пояснювали, що діють згідно із Законом України “Про донорство крові та її компонентів”. Ми перевірили – справді, в законі йдеться, що донором може бути будь-який дієздатний громадянин України.

Дінара не розгубилася – показала посвідку тимчасового перебування в Україні. І тільки після цього дівчині дозволили стати донором.

“Якщо б я сама не бажала здати кров і не показала посвідку, то жоден працівник лікарні не шукав би можливості, щоб я це зробила. Навряд чи вони були зацікавлені в моїй допомозі. Коли ж дізналися, що я хочу здати кров не своєму родичеві, а просто, ще й безоплатно, то їхнє здивування було ну дуже помітним”, – додала Дінара.

Загалом дискримінації ми уникнули. Проте саме ставлення до потенційних донорів бажає бути кращим. Медичні працівники починають оформлювати донорську карту раніше, ніж розповідають пацієнтам про етапи процедури. Не ставлять уточнюючих запитань, яких було б варто. Те, що Дінара напередодні вживала алкоголь, дівчина розповіла медикам сама, ледь не випадково…

У той день дівчата кров не здали. Після цього їм провели інструктаж, що краще їсти, пити і коли можна прийти знову.

ДІЗНАЙТЕСЯ БІЛЬШЕ – Здорова кров під забороною. Поки що

Якось так в Україні – очікуєш стати героєм-помічником, а стаєш зовсім непотрібним перехожим…

Поділитися:
Якщо ви знайшли помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter