Досвід Грузії: чи варто Україні боятися Гааги?

Українська влада в особі президента і парламентського комітету з питань правової політики і правосуддя ігнорують міжнародне зобов'язання - ратифікування Римського Статуту. Петро Порошенко не має імунітету від Міжнародного кримінального суду (МКС). Тому він боїться бути притягнутим до відповідальності за свої некомпетентні військові накази як головнокомандувач, стверджує депутат Віталій Купрій. Що таке Міжнародний кримінальний суд, навіщо необхідна ратифікація і хто саме його повинен боятися, - про це розповідають експерти.

Алекс Презанті, експерт Міжнародної федерації з прав людини, Швейцарія

Навколо Міжнародного кримінального суду існують міфи.

Перше побоювання - що Росія направить цілий потік скарг до МКС. Давайте зрозуміємо, що таке скарга до цього Суду.

Скарга - це документ, який надає прокурору Міжнародного кримінального суду певну інформацію, і прокурор не зобов'язаний відкривати провадження на підставі отриманої інформації.

Прокурор розглядає отриману інформацію і приймає рішення, що розслідувати і кого притягати до відповідальності. Тому питання не в тому, яку кількість інформації отримає Міжнародний суд, а в її якості. Одна ваша скарга, яка базується на свідченнях, що заслуговують довіри, допоможе перебити тисячі скарг з недостовірною інформацією.

Друге побоювання - що українські військові опиняться під загрозою переслідування МУС. Багато депутатів знають, що кожна інституція обмежена мандатом і ресурсом. Ресурси Міжнародного суду теж обмежені. Через це і згідно з мандатом Суд розслідує тільки найсерйозніші, тяжкі злочини і тільки щодо людей, найбільш залучених до злочину.

Дуже малоймовірно, що він буде переслідувати окремих військових, які були залучені до окремих конфліктів. Суд зазвичай цікавить основна тенденція вчинення злочинів та ті, хто керував вчиненням цих злочинів. 

Що ж буде, якщо Росія захищатиме своїх громадян від екстрадиції до Гааги? По-перше, ордер на арешт, який видає МКС, не має терміну давності. Рано чи пізно настане час, коли така екстрадиція стане можливою. 

По-друге, такий ордер на арешт несе в собі дуже високий рівень стигми стосовно тих людей, на кого він виданий, і стосовно тих держав, які намагаються їх захистити. Така людина не може подорожувати. А уряди - покривателі піддаються міжнародному засудженню та ізоляції. Приклад - справа президента Судану Омара аль-Башира. 

Яким чином Україна може захистити своїх громадян від переслідування Міжнародного кримінального суду? 

Суд буде переслідувати людей тільки тоді, коли Україна сама не буде проводити ефективне розслідування. Тому, щоб захистити своїх громадян від МКС, потрібно розслідувати злочини, які відбуваються в Україні, на національному рівні. 

Тепер кілька позитивних моментів від ратифікації Римського Статуту. 

Міжнародний кримінальний суд - це можливість для незалежного об'єктивного розслідування. Суд не може бути звинувачений у політичних маніпуляціях або у підтримці тих чи інших інтересів - на відміну від представників національного правосуддя.

Розслідування Суду приверне дуже широку міжнародну увагу до подій, що відбуваються, і викличе широке міжнародне засудження тих людей, які скоювали злочини. Але найголовніше - ратифікація Римського Статуту виступить інструментом, який буде лякати тих людей, які захотіли б вчинити міжнародні злочини в майбутньому. 

Найбільший успіх Суду полягає не в кількості тих людей, яких він встиг засудити, а в кількості людей, яких перспектива засудження злякала.

Сімон Папуашвілі, голова грузинської коаліції "За міжнародний суд", колишній Урядовий Уповноважений Грузії в Європейському суді, експерт Міжнародного партнерства за права людини, Грузія - Бельгія 

Станом на сьогоднішній день Міжнародний кримінальний суд отримав 3854 різного роду комунікації від різних суб'єктів з приводу подій у Грузії в 2008 році. Більшість з них були ініційовані Росією або на державному рівні, або за допомогою окремих людей. 

Коли я за кілька місяців після конфлікту зустрівся з прокурором у Гаазі, то він запитав: "А що у вас там відбувається? Я отримую величезні стоси паперів з Росії, і нічого не отримую з Грузії. Ти перший, хто став говорити зі мною про злочини з російської сторони". Я на той момент не був представником Грузії. Я був адвокатом, який представляв постраждалих людей. 

Грузія ратифікувала Римський Статут у 2003 році і на момент російсько-грузинської війни вона була учасницею Міжнародного кримінального суду. Таким чином, якщо ми говоримо з правової точки зору, це означає, що МКС автоматично мав юрисдикцію стосовно тих воєнних злочинів і злочинів проти людяності, які були здійснені в Грузії під час того конфлікту. 

Як учасник Суду, Грузія мала можливість звернутися до нього та ініціювати розслідування тих злочинів, які були скоєні. Але цього не було зроблено дотепер. 

Злочини російсько-грузинського конфлікту 

Перш ніж я поясню мотивацію грузинського уряду, я хотів би розповісти про злочини. 

Більшість інформації було задокументовано різними суб'єктами, в основному це були неурядові організації, а також міжнародні суб'єкти, наприклад, Комісія спеціального розслідування, яка була створена під парасолькою ООН. Вона провела величезну роботу і писала звіти. 

Всі ці звіти підтверджували, що більшість злочинів були скоєні в цьому конфлікті з боку Російської Федерації. І якщо говорити про процентне співвідношення, то це 95% проти 5%. 

Грузинські військові звинувачуються в тому, що нібито напали на міжнародні миротворчі сили. Але тут потрібно пояснити, що на самопроголошених територіях міжнародні миротворчі сили підім'яті під себе Російською Федерацією. Вони складаються з російських військових, тому що Росія свого часу змогла дуже ефективно скористатися переговорами з приводу припинення вогню і фактично підмінила міжнародних миротворців своїми військовими. Перше звинувачення ніколи не було підтверджено будь-якими фактами. 

А другий злочин, в якому звинувачували грузинів - це невибірковий вогонь по житлових кварталах міста Цхінвалі, починаючи зі світанку 8 серпня і протягом цілого цього дня. 

Суть цих звинувачень полягала в тому, що цей невибірковий вогонь призвів до людських жертв з боку мирного населення. Що він вівся з систем залпового вогню "Град", які є забороненим видом зброї для використання в напрямку житлових кварталів. 

А тепер про злочини протилежної сторони. В першу чергу це - звинувачення в етнічній чистці. За допомогою чистки більше 200 тисяч етнічних грузинів були видавлені з території Південної Осетії. З них досі 25 тисяч залишаються внутрішньо переміщеними особами. Їхнє майно і будинки були знищені. 

25 сіл на території збройного конфлікту - це були села, в яких домінувало етнічне грузинське населення. Люди з них були вигнані, а ці села зрівняли з землею за допомогою екскаваторів і бульдозерів. 

Деякий час ці злочини зберігали систематичний характер. Не впродовж п'ятиденного конфлікту, а в наступні кілька місяців, коли тривали мародерства, страти, тортури та інші злочини по відношенню як до військових, так і до представників мирного населення. 

Згідно Міжнародного права, Римського Статуту, етнічна чистка - це злочин проти людяності, тому що люди систематично піддавалися атаці тільки за те, що вони представляють певну етнічну групу. 

Що зробив грузинський уряд, щоб відреагувати на всі ці злочини? Нічого не зробило. Вони старанно імітували, що вони проводять розслідування, але ніяких слідчих дій не було зроблено до сьогоднішнього дня. 

Незважаючи на те, що ті злочини, в яких підозрювався грузинський уряд, були незначні в порівнянні з російськими, все одно грузинський уряд обрав тактику - нічого не робити і в жодний спосіб не боротися, і не розслідувати ці злочини, і не передавати інформацію до Міжнародного кримінального суду. 

Якщо говорити про попередній уряд, то ним переважно рухало побоювання бути переслідуваними за ті злочини, в яких підозрювалася грузинська сторона. 

Мені здається, досвід Грузії і України схожий в тому, що є безліч чуток - мовляв, українська сторона вчинила багато злочинів. Але, незважаючи на те, що навіть з боку моєї організації, в якій люди протягом шести місяців кожен день моніторять, документують злочини в зоні АТО в Україні, не знайдено якихось істотних доказів або знайдено дуже малу кількість інформації про злочини з української сторони. Наші монітори знайшли величезну кількість доказів з іншого боку, яка перебуває під контролем Російської Федерації. 

Тому мені здається, що для України було б більш вигідною стратегією не чинити, як грузинський уряд, а активно розслідувати злочини та організовувати правосуддя, переслідувати винних у злочинах так, як цього вимагають міжнародні зобов'язання. 

Ми рекомендуємо, щоб Україна ратифікувала Римський Статут, зробивши всі дії, необхідні для негайної ратифікації, включаючи внесення поправки до ст. 124 Конституції України.

Злочини агресії

На Кампальській конференції в 2010 році було внесено зміни до Римського Статуту. Тоді був ухвалений додатковий протокол, який також додав новий склад злочину - це злочини агресії. Але згідно з цим протоколом, він набирає чинності у 2017 році. Тобто, якщо Україна ратифікує до цього моменту Римський Статут і протоколи, то таким чином вона може потенційно говорити про те, щоб розглянули злочини, які були скоєні проти неї.

Якщо перейти до самого визначення злочину агресії, то те, що відбулося в Україні, цілком відповідає класичному визначенню цього злочину, ухваленому протоколом на Кампальській конференції.

Чи зможе суд займатися злочином агресії у зв'язку з тим, що він вчинений до 2017 року, до того часу, як протокол набув чинності?

Проблема навіть не в 2017 році, а в тому, що МКС розслідує ті злочини, які сталися після ратифікації Римського Статуту. Але є дуже високий шанс того, що злочин агресії буде інтерпретовано Судом як тривалий акт, який складався з цілого ряду епізодів, які переходять з одного в інший. І, можливо, ці епізоди будуть продовжуватися і вже після ратифікації, і після набрання чинності протоколу Суд зможе ініціювати розслідування проти агресії.

Оптимістичні перспективи

У Грузії державою забезпечено абсолютну секретність всього, що стосувалося співпраці держави з Міжнародним кримінальним судом. Вони навіть змінили положення закону про надання публічної інформації, засекретивши інформацію про співпрацю Грузії з різними міжнародними інституціями, і перестали її видавати представникам громадянського суспільства.

Для того, щоб відкласти залучення Міжнародного кримінального суду в цю роботу, вони щороку вже протягом семи років надсилають звіти до МУС про те, що, мовляв, дякуємо, все добре, розслідування йде. І, як ми знаємо, в Римському Статуті міститься принцип комплементарності, згідно з яким, якщо держава заявляє, що вона проводить розслідування на національному рівні, то міжнародний суд не може бути залучений до цього.

Але представники громадянського суспільства підозрювали, що не проводиться ефективне розслідування ані з боку Грузії, ані з боку Росії. Інформацію неможливо було ні від кого отримати. Тоді вони вирушали до місць, де відбувалися злочини, опитували людей, чи були вони жертвами злочинів, чи проводилося у них якесь розслідування і т. д. Вони не знайшли жодних слідів розслідування держави Грузії.

Нещодавно у мене була зустріч з новим прокурором МКС і його командою. Ми отримали інформацію, що в цьому році буде відкрито розслідування з приводу злочинів російсько-грузинської війни. Це те рішення, якого ми чекали сім років.

Що нам принесе це розслідування? Це цікаве питання. Але очікування високі. Ми сподіваємося, що суд видасть ордер на арешт Володимира Путіна, який безпосередньо сам керував військовою операцією на території Грузії.

Він перебував 8 серпня в Пекіні на Олімпіаді, але коли почалися події, він негайно залишив Пекін, вилетів до Москви, потім на Північний Кавказ і, за інформацією наших колег, керував військовою операцією, яка призвела до воєнних злочинів і злочинів проти людяності.

У нас є свідчення про конкретні факти злочинів і ланцюг командування, який йде від Володимира Путіна.

Валерія Лутковська, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини

Я підтримую ратифікацію Римського Статуту за трьома підставами. Підстава перша - це міжнародне зобов'язання України. Якщо вже дали міжнародне зобов'язання, вибачте, потрібно виконувати.

Друга причина. Нещодавно ми були з громадськими організаціями на паралельному заході в рамках сесії з прав людини в Женеві в ООН. Там говорили про проблеми, які існують зараз з дотриманням прав людини на сході України. Одне з питань, яке було поставлене, як ви розумієте, від Російської Федерації: а чому ви не говорите про порушення, які дозволяють собі представники ваших збройних сил? Відповідь була простою. Тому що те, що зробили представники збройних сил, є підставою того, щоб прокуратура здійснювала відповідні перевірки, відкривала кримінальні провадження, і у випадку, якщо підтверджуються факти, щоб, відповідно, винні несли покарання.

Що робити з іншою стороною, яка вбиває, катує, порушує будь-які права людини, передбачені і українською Конституцією, і міжнародними стандартами, але при цьому ніякій відповідальності не підлягає? Ратифікація Римського Статуту для України - це єдина можливість залучити їх до відповідальності.

Тому що такий стан справ - це підстава для МКС порушити кримінальну справу, адже країна не може провести розслідування на окупованих територіях.

Крім того, є третя підстава моєї підтримки ратифікації Статуту.

У Російській Федерації в Кримінальному Кодексі є стаття 12, яка дозволяє Росії розширити свою юрисдикцію на абсолютно будь-які події, які відбуваються в усьому світі, в разі, якщо ці події, на думку Російської Федерації, порушують принципи поваги до людяності і т. д. І у зв'язку з цим справа Надії Савченко - це одна складова великої української справи. Адвокати зараз б'ються, щоб виокремити її з цієї справи, яку вже порушено проти громадян України, тому що з точки зору Російської Федерації були здійснені якісь злочини щодо людяності. 

Скажіть, будь ласка, що ми можемо протиставити у відповідь? Звичайно, тільки ратифікацію Римського Статуту. 

Олександра Делеменчук, координатор міжнародних програм ГО "Центр громадянських свобод" 

Я не можу втриматися від того, щоб не провести паралелі, тому що я з 2005 по 2011 рік жила і працювала в Грузії в різних міжнародних і місцевих громадських організаціях. Я була свідком війни у 2008 році, брала участь в документуванні злочинів, і зараз я теж причетна до подібної організації в Україні. 

Мені прикро, що Україна повторює помилки минулого, помилки, які зробила Грузія. Нічого не було надано грузинською стороною субстантивного до Міжнародного кримінальноо суду. Усі докази збирали неурядові організації. Зараз відбувається все те ж саме. Подачу інформації, доказів в Гаагу по першій декларації Верховною Радою щодо подій на Майдані Незалежності для офісу прокурора МКС забезпечили неурядові організації. 

Прокуратура теж співпрацювала з Міжнародним кримінальним судом, але кількість і якість інформації, яку було надано, враховуючи ресурси прокуратури та ресурси громадянського суспільства, непорівняні. 

На мою думку, замість того, щоб боятися і чинити, як маленькі діти, які закривають очі і кажуть: "Якщо я закрию очі, то мене ніхто не побачить. Я в будиночку!", потрібно зробити так, щоб превентирувати злочини, зайняти відкриту, відповідальну позицію країни, яка хоче рухатися далі до Європи і до цивілізованого світу, і почати документувати злочини, почати розслідування, активну роботу з Міжнародним кримінальним судом, самим діставати МКС. Багато країн світу благають, просто благають їх почати розслідування. А нам цього не треба. 

Я впевнена, що агресор, Російська Федерація, хоче, щоб ми і далі боялися. Десятки тисяч, а може, навіть мільйони українців назавжди залишаться без правосуддя.

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Дякуємо, інформація про помилку відправлена
Будь ласка, виберіть текст
Ви вибрали забагато тексту
Мітки: Петро Порошенко Римський статут Міжнародний кримінальний суд Віталій Купрій Конституційний Суд РНБО Валерія Лутковська Президент України злочини проти людяності Руслан Князевич воєнні злочини злочини агресії Алекс Презанті Сімон Папуашвілі Верховна Рада Олександра Делеменчук Гаазький трибунал
x
В чому помилка?
Зв'язатися з нами
Центр інформації про права людини