Історія успіху: як Колумбія домоглася мирної угоди зі збройним формуванням на своїй території

Екс-міністр внутрішніх справ Колумбії доктор Хуан Фернандо Крісто під час круглого столу "Перехідне правосуддя, демілітаризація, сталий мир: досвід Колумбії для України"  розповів історію розвитку конфлікту між збройними формуваннями та урядом Колумбії, що тривав понад 50 років.

На посаді міністра Крісто відігравав ключову роль у Гаванському мирному процесі, працював над імплементацією мирної угоди і впровадженням необхідних правових реформ. 

Українські експерти зауважують, що конфлікт і мирний процес у Колумбії мають суттєві відмінності від конфлікту на Донбасі і не є моделлю політичного врегулювання для України. Проте досвід процесу врегулювання цього конфлікту пропонує важливі уроки, які можуть бути корисними для українського сценарію. Центр інформації про права людини записав розповідь доктора Крісто.

ЗА 50 РОКІВ КОНФЛІКТ ЗАБРАВ ЖИТТЯ ПОНАД 220 ТИСЯЧ КОЛУМБІЙЦІВ

Хуан Фернандо Крісто

Вже два роки у різних країнах мене запитують про рекомендації подолання збройних конфліктів. Але тут не можна давати поради, коли йдеться про іншу країну, бо кожен конфлікт має відмінності, відповідно й вирішення має бути відмінним. Спільним має бути прагнення досягнення миру, і державні рішення мають бути підпорядковані цій меті.

Збройний конфлікт у Колумбії із ФАРК тривав 52 роки. Це був повстанський, революційний рух, який розпочався у 1960-х роках, коли Кубинська революція намагалась експортувати свою модель до інших країн континенту з новими соціальними та політичними вимогами. Не було жодного етнічного чи релігійного конфлікту. Конфлікт так само не був територіальним. 

ФАРК зріс у геометричній прогресії як збройне повстанське формування у 1980-ті роки, бо вони отримували фінансування від наркотрафіку. Це допомогло їм зміцнитись у військовому сенсі і водночас отримати негативні політичні наслідки. Вони втратили популярність серед частини населення, бо у 60–70-ті роки йшлося про революційні ідеали. 

Довідка: До 2002 року чисельність ФАРК сягнула 200 тисяч бойовиків. Формування контролювало третину країни. За 50 років конфлікт забрав життя понад 220 тисяч колумбійців. Станом на 2016 рік у країні було сім мільйонів внутрішньо переміщених людей. Наразі внаслідок збройного конфлікту безвісти зниклими вважаються чотири тисячі колумбійців. 

Різні колумбійські уряди протягом останніх 30 років вдавалися до спроб примирення з ФАРК, але жодному не вдалося це зробити. Лише колишньому президенту Хуану Мануелю Сантосу, який у 2010 році виступив із ініціативою щодо мирного процесу. Тоді у ФАРК було від 10 до 12 тисяч озброєних людей. У них було сучасне, потужне озброєння. Вони були присутні в багатьох регіонах країни, хоча ніде в країні повністю не контролювали територію чи владу. 

ЯК ВІДНАЙТИ ДОВІРУ?

Брак довіри між ворожими сторонами заважав перемовинам протягом понад 50 років. Перший крок, який допоміг нам завоювати довіру щонайменше 7 мільйонів колумбійців та прихильників ФАРК, – ухвалення до початку перемовин закону, присвяченого постраждалим та жертвам від конфлікту. У ньому йшлося про те, з чийого боку не були б потерпілі, уряд має подбати про компенсації постраждалим. Саме тому ми вважали, що постраждалі мали право супроводжувати всі цикли перемовин між ФАРК та урядом Колумбії. 

Ви запитаєте, про яку довіру може йтися, якщо ФАРК спричинив масу жертв? Але в Колумбії тривали гарячі дебати, щоб країна офіційно визнала порушення прав людини з вини урядових збройних сил. Багато цивільних, які не були представниками партизанського руху, скаржилися на це.  

Тодішній уряд дійшов висновку, що вирішувати питання через знищення військового угруповання – це 20 років конфлікту, багато жертв і втрачених ресурсів. Через конфлікт за рахунок власних інвестицій та в співпраці з іншими країнами Колумбія перетворилась на істотну військову одиницю. Видатки на військові потреби стали значними. 

Коли уряд вирішив вести переговори з ФАРК, то робили це секретно протягом двох років під патронатом уряду Норвегії. Це було важливо задля довіри та уникнення спотвореної інформації. 2 роки тому, після секретної стадії, розробили порядок денний із шести базових пунктів для перемов. Сторони також вирішили вести переговори в Гавані, на Кубі. 

Після цього в листопаді 2012 року ми офіційно оголосили колумбійському народу про початок мирного процесу. Публічні переговори тривали чотири роки.

Очевидно, ми не можемо зараз детально розповідати про всі складові мирного процесу. Але дуже важливим була домовленість у галузі перехідного правосуддя, що зіграла суттєву роль у мирному процесі. Сторони домовились, що можна було судити не лише учасників ФАРК, а й представників збройних сил Колумбії, які також, воюючи проти ФАРК, скоїли воєнні злочини чи злочини проти людяності

ПЕРЕХІДНЕ ПРАВОСУДДЯ

Обговорення теми перехідного правосуддя тривало півтора року. На початку ФАРК претендував і просив про повну та загальну амністію для усіх учасників бойових дій з їхнього боку, та Колумбія відмовилась від концепції загальної амністії. Ми почали вибудовувати систему перехідного правосуддя за допомогою консультацій, зокрема з міжнародними організаціями та ООН. І в результаті ФАРК узяв на себе зобов’язання виконувати заявлені вимоги, та головне, що формування визнало необхідність постати перед судом перехідного правосуддя та визнати всі норми міжнародного права щодо себе. У цьому й полягає перехідне правосуддя, яке на практиці почало працювати цьогоріч, кілька місяців потому.

Переговорний процес завершився створенням трьох інститутів, які на практиці втілювали перехідне правосуддя. Це спеціальний трибунал, комісія правди та центр, що розшукував зниклих безвісти людей. 

Викрадення людей – це частий злочин, який суспільство випускає з уваги. Це один із найдраматичніших злочинів проти людяності. На переговорах ми згадували жінок, які постраждали від сексуального насильства, викрадених членів сімей, безвісти зниклих. Цей союз із пошуку зниклих безвісти передбачили в нашій угоді. Його створили за співробітництва міжнародних організацій та за згодою з боку ФАРК, яке надало Союзу відому їм інформацію. Я сподіваюсь, що за рік у Колумбії будуть новини про успіхи на цьому шляху та Союз зможе задовольнити інформацією родини зниклих безвісти.   

Перед спеціальним трибуналом повинні були постати представники обох сторін у тому разі, якщо їх звинувачували у вчиненні тяжких злочинів. До них висувалася вимога покаяння в злочинах, розповісти всю правду про події та публічно вибачитися перед постраждалими. Виконавши всі ці три вимоги, вони підпадали під альтернативне покарання, яке могло присуджувати трибунал перехідного періоду. 

Що це за альтернативне покарання на відміну від традиційного тюремного ув’язнення? Воно тривало 5–8 років. Винних відсилали на певні території країни з обмеженням права пересування та з обов’язком проводити корисні роботи та відшкодування компенсації вчиненої шкоди на тій території, де їх звинувачували у відповідних злочинах. Це могло бути будівництво шкіл, лікарень, землеробство. 

Йшлося про людей з обох сторін. Якщо учасники бойових дій не скоїли тяжких злочинів, то вони звільнялися від відповідальності. За менші злочини вони могли бути амністовані. 

Важливо, щоб винні у злочинах визнали свою провину, біль та шкоду, яку вони спричинили населенню. Таким чином люди залучалися і партизани прониклися довірою до уряду. Це послабило настрої в самому ФАРКу. Зрештою вони погодились на зустрічні умови.

Із партизанами ФАРК так чи інакше працювали задля залучення до колумбійського суспільства. Їх навіть допускали до політичної роботи. 

До розробки системи перехідного правосуддя долучились багато світових академіків та фахівців. У команді національного уряду також була інтердисциплінарна команда разом із психологами, фахівцями з питань поведінки, з військових питань. У цьому процесі необхідно враховувати причини конфлікту та збільшувати вагу правосуддя, справедливості та миру для всього суспільства. Як додатковий фактор поліпшення всіх сторін життя, тому що ми насамперед ставимо завдання досягти миру, аби не було нових жертв.  

Для ФАРКівців мало важливе значення повернення додому, аби воз’єднатись із їхніми родинами. У багатьох народилися діти. Партизани постійно жили в сельві (вологоекваторіальні ліси в Південній і Центральній Америці – ред.) і навіть не бачили своїх дітей. У багатьох випадках ми навіть їхніх дітей возили до Гавани, де відбувалися переговори, з тим щоб вони там могли побачитись. Однак ті, хто вчинив жахливі злочини, також люди і теж можуть мати свої родини та дітей. І це важливо для відбудови довіри.  

Існують критики цієї системи, які хотіли би бачити польових командирів партизанської війни у в’язниці на 40–50 років. Але давайте думати про майбутнє країни. Уникнути жертв у майбутньому – дуже велика справа. Нехай винуватці заплатять меншу ціну за свої злочини, але це піде на загальну користь. Ніколи не було мирного врегулювання без певних поступок з обох боків. ФАРК здали зброю та саморозпустились. 

Також визначальним фактором для перемовин стала міжнародна підтримка та відстеження на різних етапах перемовин та імплементації домовленостей. Переговорному процесу сприяли ті країни, які були ідеологічно близькі до партизанського руху. 

РОЛЬ КУБИ

На початку 90-х років до Колумбії приїжджав Фідель Кастро. Він публічно визнав просування війни в Колумбії, яка не призвела до бажаних цілей, а радше – до хаосу та партизанської війни. Він сказав, що ця збройна боротьба була нездоровою, непотрібною та шкідливою для всієї Латинської Америки. 

Гавана долучилася до перемовин. Участь кубинського уряду була продуктивною, бо ФАРК довіряв їм. Вони радились із Кубою. Роль Куби в мирному процесі сприяла зближенню Куби й США. Це був свого роду місток, яким можна було ходити.  

Президент Сантус дійсно оголосив референдум, аби колумбійці висловилися щодо мирної угоди та надати їй більшої легітимності. Хоча угоду можна було використовувати й без референдуму, а голосуванням у конгресі Колумбії. Ми могли б продовжити використовувати мирну угоду. Ніхто нам це робити не забороняв. Партія, яка увесь час опиралась розробці мирній угоди та подальшій імплементації, – це та партія, лідер якої виграв цьогорічні президентські вибори (представник від ліберальної правоцентристської партії "Демократичний центр" Іван Дюк – ред.). 7 серпня він розпочне виконувати свої президентські обов’язки. 

Під час виборчої кампанії його партія неодноразово різко виступала проти мирової угоди, у тому числі й проти основного пункту перехідного правосуддя. Але на сьогодні здається, що вони стали виваженішими у дискусіях. Вони публічно зробили заяву, що не мають наміру скасовувати цю угоду. Єдине, що вони претендують на можливість внести певні правки в угоду. Треба почекати й подивитись, які правки вони запропонують.

Однак я вважаю: чим далі ми просуваємося шляхом імплементації мирної угоди із залученням думки міжнародної громадськості, тим важче буде зупинити цей процес. Бо до цього процесу долучилася спеціальна місія, яку призначила Рада безпеки ООН, що покликана під час першого етапу приймати зброю, а під час другого – відслідковувати імплементацію угоди. 

Протягом останніх двох років ми не мали жодної жертви збройного конфлікту. Ми вважаємо, що за останні два роки врятували 6 тисяч людей. 

Записав журналіст Центру інформації про права людини Микола Мирний. 

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Дякуємо, інформація про помилку відправлена
Будь ласка, виберіть текст
Ви вибрали забагато тексту
Мітки: Колумбія ФАРК
x
В чому помилка?
Зв'язатися з нами
Центр інформації про права людини