"Дождь": Дозволити не можна заборонити

Заборона в Україні російського телеканалу "Дождь" спровокувала зливу питань. Чи можна було припиняти ліцензію телеканалу, чи в межах закону діяла Нацрада, чи немає політичних спекуляцій?...

Ми зібрали точки зору правозахисників, журналістів, медіаюристів – висновки робити вам.

Нагадаємо, рішення про виключення телеканалу "Дождь" з переліку іноземних програм, зміст яких не відповідає українському законодавству, було прийнято на засіданні Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення 12 січня.

Так, під час кількох моніторингів ефіру телеканалу "Дождь" було зафіксовано порушення вимог законів "Про телебачення і радіомовлення" та "Про інформацію".

Зокрема, транслювалися сюжети з інформацією, яка свідчить про невизнання державних кордонів та посягання на територіальну цілісність України. Свідченням цього є демонстрація в ефірі й на сайті телеканалу карт, на яких територія Криму позначена як складова частина території Російської Федерації.

Також упродовж усього 2016 року неодноразово фіксувалися ще й порушення телеканалом рекламного законодавства.

Власне, про цю заборону "Дождю" повідомив представник провайдера-партнера "Воля", пише на своїй веб-сторінці сам телеканал.

З 16 січня в операторів буде місяць, щоб виключити канал з мереж.

"Мені дуже шкода, що Нацрада України прийняла таке рішення", – заявила гендиректор "Дождя" Наталя Синдєєва. За її словами, відповідно до умов договорів з усіма провайдерами в Україні мовлення "Дождя" на всій території країни здійснюється через IP-з'єднання без прямої комерційної реклами. Про це була повідомлена і Нацрада ще 8 серпня 2016 року, після чого претензій щодо невідповідності змісту телеканалу українському законодавству "Дождь" не отримував.

Також за словами Синдєєвої, телеканал керується російським законодавством при зображенні карти Росії. "Відповідно до статті 65 Конституції Російської Федерації Республіка Крим є суб'єктом Російської Федерації", – уточнила Синдеєва. "Сподіваюся, що наш український глядач знайде можливість дивитися "Дождь" через наш сайт, наші програми в Smart TV та інші канали дистрибуції", – додала гендиректорка.

ЗАБОРОНА "ДОЖДЯ" – ЦЕ ЦЕНЗУРА

Метью Шааф, директор представництва Freedom House в Україні

Заборона трансляції телеканалу "Дождь" – це цензура, що обмежує доступ українців до вибору точок зору.

Більш того, ця заборона не має ніякого сенсу – люди, які хочуть отримувати інформацію від телеканалу "Дождь" чи з Росії, знайдуть спосіб її отримувати й далі. Через це подібна цензура дуже малоефективна.

Є великою помилкою думати, що Україна зможе перемогти в "інформаційній війні", діючи методами заборон або дзеркально повторюючи дії Кремля. Навпаки, дуже важливо знати й розуміти, що думають і говорять люди в Росії, й по можливості впливати на цей дискурс.

Замість того, щоб просто ізолювати українців від інформації з РФ, влада повинна спрямувати свої зусилля на розвиток критичного мислення та медіаграмотності, підтримувати якісний інформаційний продукт, плюралізм і вільну дискусію в суспільстві.

Якщо вивчити офіційну заяву Нацради із цього приводу, то можна побачити, що претензії до каналу – формальні й, на нашу думку, не служать інтересам українського суспільства. Я впевнений, що при бажанні можна було знайти рішення, при якому "Дождь" міг би не порушувати ні українське, ні російське законодавство. Особливо це стосується блоку зауважень щодо трансляції реклами. Звинувачення в порушенні інших законів України ще потрібно довести.

У той час, коли російські війська займають частину території України, тим більше важливо, щоб українці мали доступ до незалежного висвітлення подій в Росії і позиції російських лідерів.

СВОБОДА СЛОВА НЕ Є ПРАВОМ, ЩО НЕМАЄ ОБМЕЖЕНЬ

Володимир Яворський, правозахисник

Керівництво телеканалу "Дождь" очевидно порушувало закон і правових підстав закрити трансляцію було більше, ніж для закриття РТР. Нічого не заважає їм зробити адаптовану версію для України і Нацрада видасть їм знову цей дозвіл.

Заява Freedom House Ukraine щодо заборони трансляції в кабельних мережах України каналу "Дождь" для мене є дивною з багатьох міркувань. По-перше, вона зовсім не згадує юридичний бік справи, що є дивним для заяв міжнародних організацій. Але це зрозуміло, бо правова сторона не на боці подібних заяв.

По-друге, заява побудована на одній тезі, що це "обмежує доступ українців до вибору точок зору".

Ця теза, коли вона одна, виглядає безапеляційною й складає враження, що не можна взагалі обмежувати свободу вираження поглядів, бо будь-яке обмеження свободи вираження поглядів є нічим іншим як обмеженням доступу до якоїсь іншої точки зору.

Однак свобода слова не є правом, що не має обмежень. Вона має достатньо багато обмежень...

Прикладів подібних обмежень, як у випадку каналу "Дождь", існує безліч у світовій практиці. Наприклад, заборона телеканалу терористичної організації "Хезбола" в світі. Звісно, я не порівнюю його з російським каналом "Дождь".

Однак "Дождь" неодноразово поширював так звану іншу точку зору бойовиків на сході України та тих, хто підтримує захоплення Криму. Фактично, він поширював не просто іншу точку зору, а точку зору терористів. Я вже не кажу про клубок багатьох інших порушень законів України…

ЗАБУЛИ ПРО ВИШУКАНІСТЬ

Євген Глібовицький, член Наглядової ради Нацради

На мою думку, з телеканалом "Дождь" треба було вишуканіше: серія попереджень із загрозою заборони мала б більше впливу, ніж відрубування забороною, яке також означає, що Україна на їхній дискурс більше впливу не має. Ми забуваємо, що такі рішення грають в обидва боки. А якщо ми хочемо змін в Росії, то мусимо впливати, і нам потрібно би було, щоб українська частка аудиторії примушувала до обережнішої поведінки. У підсумку власники "Дождя" самі обрали свою долю, тому – проїхали.

Сказавши це, хочу побажати Нацраді такого ж патріотизму і сміливості щодо "Інтера" та інших іграшок олігархів. Легко бути патріотом в справі "Дождя", за яким ніхто не стоїть.

Чи нагадати, що робиться в FM ефірі на Донбасі, де всякі "казачєскіє" радіо та інші сепаратистські "мізкомийки" становлять непомірно більшу загрозу за "Дождь", а в ефірі з українського боку – музичка плюс Громадське радіо замість ретельно сконструйованого простору, де кожен гравець має свою просвітницьку роль. Я знаю, що "немає простих рішень", я не бачу розробки складних.

ТРЕБА ЗНАЙТИ БАЛАНС

Олександр Бурмагін, незалежний медіаексперт

Знайти баланс у цій ситуації практично неможливо. З одного боку, вільний обіг інформації без втручання держави гарантують всі міжнародні стандарти.

З іншого, в Україні – війна, і починаючи з 2014-го року всі дорікали і досі дорікають органам державної влади, що вони беззубі проти російської пропаганди.

Країна, визнана Верховною Радою України агресором, причетним до окупації Автономної республіки Крим та частини Донецької та Луганської областей використовує всі можливі шляхи для легітимізації власних завоювань. У тому числі, вперто у всіх підконтрольних ЗМІ зазначаючи, що Крим – це сучасна територія Російської Федерації. І телеканал, який в цьому плані дотримується курсу Кремля, навряд можна назвати "незалежним".

Посилання ж його керівника на "дотримання вимог російського законодавства" виглядає смішно, бо факт протиправності анексії Кримського півострова засвідчили майже всі існуючі міжнародні інститути. На сьогодні – це загальновідомий факт.

Так само і національні державні органи України дотримались внутрішнього законодавства і заборонили трансляцію цього телеканалу в країні.

Треба пам’ятати, що гарантовані статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод або іншими міжнародно-правовими актами свободи в частині поширення інформації не є абсолютними і в певних випадках підлягають обмеженням.

Трансляція на території воюючої країни силою захоплених територій, як вже частини іншої країни, яка є агресором в цій війні, на мою думку, є достатньою підставою для обмежень щодо телеканалу.

Інша справа, наскільки вони є пропорційними і обґрунтованими.

Проте для цього треба вивчити всю історію стосунків між Нацрадою і ТБ, приписи, попередження, тривалість тощо. Можна поставити це питання перед судом. Адже, дійсно, заборона трансляції – це останній і крайній захід, який може застосувати державний орган до ЗМІ.

МИ МАЛИ ПРАВО ЗАКРИТИ "ДОЖДЬ"

Оксана Романюк, виконавча директорка Інституту масової комунікації

Ми мали право закрити "Дождь". Але треба було робити це не зненацька і співвіднести з потенційною шкодою для іміджу держави. Як мінімум – підготувати нормальну аналітику, інформаційний простір, дати чітко зрозуміти, що ми тут захищаємося, а не замикаємося агресивно в своїй шкаралупі. Якщо канал моніторився рік, то де результати?

У нас виглядає так, що "Дождь" три роки показував, що Крим – український, аж тут у листопаді й у січні показав, що російський.

Аудиторія "Дождя" в Україні – на рівні статистичної похибки, їм самим вона навіть не цікава. Та і віщати вони продовжать на SMART ТV і в інтернеті. Отже, різке закриття нічого особливо не змінило. Окрім того, що тепер держава Україна має "класний" імідж на міжнародній арені.

ЯКЩО Є СУМНІВИ, ТРЕБА ЙТИ ДО СУДУ

Олександр Павліченко, експерт Харківської правозахисної групи

Наразі не достатньо аргументів, чи безпідставно не продовжили ліцензію "Дождя". Нацрада працює в правовому полі й вона має керуватися певними аргументами і визначеннями. І ці аргументи були. Тому не можна говорити, що рішення було безпідставне.

Зрозуміло, що ці обвинувачення викликають певний політичний контекст.

Національна рада є в Україні тим регулятором, який має відслідковувати, наскільки дотримуються норми чинного законодавства в телерадіокомунікаційній сфері. Якщо відбуваються такі порушення, то відповідно застосовуються певні санкції.

Важливою тут є пропорційність: наскільки є виправданою санкція, яка позбавляє права трансляції "Дождя" на території України.

Тому замість того, щоб давати оцінку, наскільки ця заборона є безпідставною, чи ні, я би дотримувався позиції – що рішення Нацради має бути передано до розгляду суду.

Це було б коректно: коли суд матиме всі факти й аргументи, на які він може зважати й давати оцінку, ухвалить рішення про висновок Нацради.

Якщо регулятор порушує норми, то може бути рішення суду, яке змінить ці норми, або суд може сприяти зміні рішення Нацради.

Я пригадую справу ще 90-х років. Телерадіокомпанія, якою керував Сергій Шолох, так само діяла з порушенням прав, які були зазначені в ліцензії. Але телекомпанія в суді мотивувала відмову в продовженні їм ліцензії на підставі того, що рішення було політично вмотивованим.

Тому політичний контекст не завжди є тим мотивуючим фактором, який сприяє ухваленню рішення. Нацрада мала б керуватися тими повноваженнями, які прописані в її мандаті, і це те, що вона, думаю, робила.

Рішення неоднозначно сприймається суспільством? Це завжди важко – ухвалювати такі рішення, коли знаєш, що буде гостра суспільна реакція.

Разом з тим Нацрада має дуже чітко аргументувати, чому вона це робила. І, можливо, надати рекомендації, щоб виправити ситуацію, аби вона не повторювалася в майбутньому.

Матеріал підготувала Ірина Виртосу

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Дякуємо, інформація про помилку відправлена
Будь ласка, виберіть текст
Ви вибрали забагато тексту
Мітки: журналіст
x
В чому помилка?
Зв'язатися з нами
Центр інформації про права людини