Дві години сорому, зате два дні в Женеві? Або як українські чиновники звітують в ООН по дискримінації

Ірина Виртосу

Особливо соромно за нашу державу, коли слухаєш доповідь України в Комітеті ООН з ліквідації расової дискримінації. Тому що українські посадовці вже не просто "око замилюють" своїм громадянам. А тими ж самими "паперовими відмазками" намагаються "заспокоїти" міжнародну спільноту, мовляв, дискримінації в нас немає.

Окрім того, що Україна запізнилася більше, ніж на рік, з подачею звіту (на це частково заплющили очі члени Комітету), і відповідно дані про подолання дискримінації стали здебільшого не актуальні на тлі інших серйозних подій.

Наша держава ще й спромоглася замість реальних кроків говорити цитатами нудних і малоінформативних, але таких звичних серцю звітів. І якщо українські журналісти, читаючи їх, навчилися ковтати сльози і вишукувати в них інформацію для людей, то члени Комітету голосно сказали: "Тпр-р-р… А тепер подавайте нам факти!".

ДОВІДКА: 14 вересня 2011 року від Комітету з ліквідації расової дискримінації (далі - Комітет) Україна отримала 32 рекомендації, які зобов’язалась виконати за чотири роки в рамках 19-21 періодичної доповіді України (CERD/C/UKR/19-21). 11-12 серпня українська делегація мала можливість відзвітуватися.

Формат роботи такий: Комітет ставить запитання - українська делегація (а по суті - держава Україна) має оперативно відреагувати і дати на них змістовну відповідь. 

Комітет: З огляду на незначну статистику – кримінальних проваджень за статтею 161 Кримінального кодексу – у вас немає злочинів на ґрунті ненависті? А як же бути з жорстокими побоями темношкірих вболівальників представниками фан-клубу "Динамо" під час недавнього футбольного матчу? Блогери навіть повідомляли про участь у цьому озброєного формування "Азов".

Чому міжнародні футбольні інституції зафіксували по Україні 51 інцидент, яких можна трактувати, як злочини на ґрунті ненависті? Чи можна сприймати таку низьку статистику, як те, що поліція, прокуратура не хочуть розслідувати справи і їм легше "вести" їх як хуліганку?

З доповіді основного доповідача ООН по Україні. "Я отримав англійський текст статті 161… з інтернету. У статті все просто і логічно. Але я здивований, що потрібно доводити, що певна ситуація трапилася в публічному місці, що мало місце злочину на ґрунті ненависті… Тільки суд може встановити це, чому ж це визначає якийсь експерт? Чи є обмеження в Україні по статті 161?"

Комітет: Ви кажете, що в Україні немає дискримінаційного тиску стосовно національних меншин.

Наприклад, що з російською анексією ситуація з дискримінацією погіршилася в Криму. А що до того, все було чудово? І нині – чи створені  умови для реалізації своїх прав кримських татар, які переселилися (зокрема, у Херсонську область – авт.): право на освіту рідною мовою, можливість працевлаштування тощо.

Чому поліція не проводить розслідування, коли роми стикаються з насильством? Чому щодо ромів застосовує расовий профайлінг?

З відповіді представника Нацполіції: "У нас немає дискримінації стосовно нацменшин. Наприклад, у нас є Хатя… Хатія, грузинка за національністю. У нас є ще вірмени, два вірменських генерали. Мій колега на половину ром, і він дуже цим пишається…".

Комітет: Якщо ви кажете, що існує Стратегія із захисту ромів в Україні, скільком реальним людям вона допомогла?

До слова, в Україні навіть немає точної статистики ромського населення. Якщо згідно з державної статистики 48 тисяч осіб (Андрій Юраш, представник Міністерства культури, озвучив цифру тільки в 40 тисяч - авт.), то громадські організації налічують майже в десять разів більше – 400 тисяч осіб. Юраш пообіцяв у наступному році спільно з Міжнародним фондом "Відродження" порахувати ромів.

Комітет: Якщо ви кажете, що інтеграція ромів триває, й діти пішли до школи, а дорослі отримали паспорти, чому ж досі лишаються сегреговані навчальні заклади, більшість ромського населення проживають у злиднях, не мають змогу знайти роботу, а медичні послуги, як правило, їм недоступні?

З доповіді України: У 2015 році 2000 ромських дітей пішли в дитячий садок, 12 тисяч ромських дітей навчалися в середній школі, 2 ромських випускника стали студентами університетів.

Члени Комітету не втомлювалися запитувати: і про реальний захист біженців та шукачів притулку в Україні, і про захист громадян на лінії розмежування на Донбасі, і про захист від дискримінації в таких "нових" для України сферах, як спорт і реклама, і про утиски релігійних свобод, і про реалізацію права на рідну мову представникам національних меншин.  

Україна, не змигнувши, впевнено звітувала, як долає дискримінацію. Наводила статистику (щоправда дані застарілі й неповні), перераховувала всі шкільні заходи про національні дні (власне, це мало цікавить Комітет), якомога більшу називала цифру, де громадянин України може захиститися від дискримінації (хоча з перерахованих шести органів лише Офіс Омбудсмана має більш-менш виписані повноваження, прокуратура, суди та "інші владні органи" наразі малоефективні)…

У бочці дьогтю я можу відшукати хіба що одну ложку меду.

Україна на міжнародному рівні заявила про відкритий перелік ознак в антидискримінаційному законодавстві, за яким заборонена дискримінація в нашій державі. А це значить, що будь-яка ознака, яка не прописана в законі чорним по білому, все одно є підставою для захисту.

Ще якихось два-три місяці тому про це я жодного "задокументованого" слова не чула.

До речі, під час звітування України в ООН з протидії дискримінації в Одесі суд заборонив проведення Маршу рівності

На жаль, поки що чітких месиджів, що Україна має реальний та ефективний механізм захисту від дискримінації, не прозвучало. 

Якщо Україна так доповідає про дискримінацію, напрошується кілька висновків.

Або наші посадовці не вміють чи не хочуть подавати якісну інформацію.

Або до кінця не розуміють важливість проблеми дискримінації. Та й навіщо, коли два роки діє одне "зручне" пояснення: "у нас же війна...".

Або... немає реальних та ефективних кроків з подолання дискримінації.

І як слушно зауважила Ірина Федорович, співавторка альтернативної доповіді від громадських організацій: "Позиція представників держави, певно, така: дві години сорому – зате два дні в Женеві"…

Ірина Виртосу, Центр інформації про права людини, з Женеви

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Дякуємо, інформація про помилку відправлена
Будь ласка, виберіть текст
Ви вибрали забагато тексту
Мітки: ООН звіт
x
В чому помилка?
Зв'язатися з нами
Центр інформації про права людини