Ескендер Барієв: "Наша мета – захистити наших співвітчизників і повернути Крим"

26 лютого 2017 року в Києві відбудеться Марш солідарності з кримськими татарами, українцями і людьми інших національностей на підтримку українських громадян, які проживають в окупованому Криму.

 

Ми зустрілися з одним із організаторів Маршу – Ескендером Барієвим, головою правління Кримськотатарського ресурсного центру, членом Меджлісу кримськотатарського народу.

Ескендер Барієв багато говорив про те, як важливо вести ненасильницьку боротьбу за повернення Криму, про цінності міжнародного права, про наявні проблеми на окупованому півострові України. Але всі його слова зводилися до одного – підтримки кримчан і віри у швидке повернення додому.

"Люди в Криму хочуть побачити, що вони не одні, що про них турбуються. Що громадяни України різних національностей готові підтримувати і висловлювати солідарність з кримчанами. Тому ми закликаємо киян і всіх-всіх вийти на Марш солідарності в Києві 26 лютого. Ми візьмемо з собою портрети політв'язнів, портрети загиблих, зниклих безвісти... Це важливо. Ми пам'ятаємо про них. Ми пам'ятаємо про людей, які проживають в умовах російської окупації. І особливо важливо, щоб це побачили в Криму", – сказав Ескендер Барієв.

"У ЄВРОПАРЛАМЕНТІ СЬОГОДНІ БІЛЬШІСТЬ ПІДТРИМУЄ УКРАЇНУ І КРИМ"

– Крим із 2014 року, на жаль, це постійний інформаційний привід для ЗМІ. Розкажіть, як Кримськотатарський ресурсний центр наближає той день, коли Крим стане українським де-факто?

– Я як член Меджлісу розумів відповідальність, яку ми несемо перед кримськотатарським народом, з перших днів окупації. У 2014 році нами було організовано в Криму Комітет із захисту прав кримськотатарського народу. Ми створили потужну мережу кримських активістів. Щотижня в листопаді 2014 року Комітет проводив прес-конференції, де заявляв про порушення прав людини на півострові.

Звичайно ж, наша публічність не подобалась окупаційній владі. І вони всіляко намагалися нас провокувати. Наприклад, нас на одній з прес-конференцій облили зеленкою або провокували на бійку з нашими активістами.

У липні 2014 на адміністративному кордоні з Кримом ФСБ проводила обшук автомобіля, в якому я їхав до Криму, а у вересні того самого року ФСБ проводила обшук у моєму будинку

Я неодноразово отримував попередження силових органів РФ, щоб я не виявляв активності і не виступав проти Російської Федерації та окупації.

Останньою крапкою стала Всекримська конференція, коли до нас увірвалися 40–50 чоловіків міцної статури, і, провокуючи бійку, намагалися зірвати конференцію. Усе це відбувалося в присутності поліції і журналістів. Ми тоді утримали позиції, завдяки креативному підходу змогли змусити поліцію вивести цих людей із зали. У той момент, коли початку бійки не можна було уникнути, я крикнув нашим активістам "Підніміть руки!", а поліції і журналістам "Фіксуйте! Ми ні з ким не б'ємося! У присутності поліції хулігани хочуть побити мирних громадян!". І ми провели нашу конференцію.

Однак після того, як ми передали матеріали конференції на ім'я президента України, Верховної Ради, відправили документи в ООН і президенту Турецької Республіки, проти нас відкрили справи. Нам правозахисники порадили не повертатися до Криму... Це загрожувало нашій безпеці.

Я з колегами продовжив нашу діяльність тут, у Києві. Але наша мережа активістів залишилася там, з ними підтримуємо зв'язок. Більшою мірою це стосується збору інформації про порушення прав людини.

Відновивши свою діяльність у Києві, ми створили Кримськотатарський ресурсний центр, основними пріоритетами діяльності якого є: допомога Меджлісу кримськотатарського народу, правозахисна, нормотворча діяльність і підтримка ініціатив, пов'язаних із Кримом.

Дуже важливий напрямок – це робота з молоддю.

Так, у Генічеську працює наш навчально-консультативний центр, де ми надаємо правову і адміністративну допомогу людям з окупованого Криму, сприяємо в отриманні українських паспортів, свідоцтв народження та інших документів, проводимо семінари для активістів.

Також на семінарах ми говоримо з молодими людьми про те, що відбувається у світі, в Україні та в Криму. Ми проводимо семінари з інформаційної та фізичної безпеки, щоб люди розуміли, з якими труднощами можуть зіткнутися.

Щомісяця ми випускаємо "Хроніку подій і правопорушень у Криму", а кожні півроку ми випускаємо аналіз про порушення прав людини в Криму.

Наша мета – захист прав людини в Криму і захист колективних прав кримськотатарського народу як корінного народу України. І в цьому плані ми сприяємо прокуратурі Автономної Республіки Крим зі збору інформації по справі 1944 року.

Крім правозахисної та освітньої діяльності, ми займаємося нормотворчою діяльністю з метою поліпшення становища кримчан, кримських татар і корінних народів України.

А також ми надаємо підтримку ініціативам, пов'язаним з де-окупацією Криму, розвитком Криму і кримських татар. Так, за рік нашої діяльності ми перереєстрували на території материкової України близько семи громадських організації.

– Для повернення українського Криму потрібна і міжнародна підтримка...

– Безумовно. Але, щоб її отримати, важливо, щоб за кордоном знали про нас. Ми брали участь у розробці стратегії публічної дипломатії кримськотатарського народу. Зараз активно працюємо над її реалізацією. Ми ставимо для себе завдання – підготувати людей, які будуть працювати над тим, щоб інформувати весь світ про фактичну ситуацію в Криму, тому створили Академію публічної дипломатії.

 

Наші ключові партнери – Європейський Фонд за демократію, Міжнародний фонд "Відродження", Фонд Фрідріха Науманна в Україні, OSF, MRG, депутати Європарламенту, міжнародні та українські правозахисні організації, а також Міністерство закордонних справ України, Міністерство соціальної політики України та Міністерство інформаційної політики України.

"САНКЦІЇ ПРОТИ РОСІЇ НАБИРАЮТЬ ТЕМП У ГЕОМЕТРИЧНІЙ ПРОГРЕСІЇ..."

– Яка ваша стратегія повернення Криму?

– Правдива інформація про порушення прав людини в Криму є. Але важливо її перетворити на ефективний інструмент боротьби за Крим. Наприклад, зібрану інформацію перетворити на кримінальне провадження.

Одна справа оперативно повідомляти в ЗМІ, але не менш важливо – формувати справу, кейс, кримінальне провадження, яке можна використовувати в міжнародних судах, зокрема, у Європейському суді з прав людини.

У межах нашої стратегії є два дуже важливі періоди. Ми розглядаємо, що деокупація Криму має відбутися у 2019 році. А в наступні два роки (до 2021 року) ми будемо працювати над процесами повернення в ідеологічному, культурному, освітньому плані, те, що називається реінтеграцією.

– У вас досить сміливий план. Чому 2019 рік?

– 2017 рік – це індикатор для нас. У цьому році пройдуть вибори в Європі, у 2018 році відбудуться вибори президента Російської Федерації. Зовсім недавно пройшли вибори президента в США. Від цих виборів багато чого буде залежати. І ми сподіваємося, що в Європі залишаться розсудливі сили, які прийдуть до влади.

І тому ми розраховуємо на те, – і сьогодні необхідно над цим працювати, – щоб європейці підтримали тих розсудливих політиків, які є принциповими в питаннях Криму.

У Європарламенті сьогодні більшість підтримує Україну і Крим.

Ми вже бачимо, що санкції, які діють понад два роки, дають результати. Санкції набирають темп у геометричній прогресії і до 2019 року їхня дія буде відчуватися сильніше, звичайно ж, якщо ми будемо нагадувати світові про їх необхідність.

Щодо Криму сьогодні діють санкції, пов'язані з порушенням цілісності України. При цьому зараз ми разом з іншими правозахисними організаціями працюємо над створенням персональних санкцій. Наприклад, варто створити свій список подібний до списку Магнітського (перелік осіб, відповідальних за утримання під вартою, погане поводження і смерть аудитора Сергія Магнітського, інші грубі порушення прав людини в Російській Федерації, розкритих групою юристів і аудиторів, що включають Магнітського – авт.).

У нашій ситуації таким списком може бути список Чийгоза або список Сенцова.

Ключове тут – персональні санкції мають бути застосовані до тих злочинців, які переслідують активістів кримськотатарського народу і українців загалом.

 

– Із якими викликами доводиться стикатися ще?

– Росія протягом різних історичних періодів створює умови, щоб кримські татари самі виїжджали з Криму. Тому ми маємо численні діаспори в Туреччині, Румунії, Болгарії. Тільки в самому Криму було три масових виїзди, третій із яких – депортація. У результаті кримські татари в себе на батьківщині залишилися меншістю. І сьогодні Російська Федерація продовжує таку саму політику.

Ми звернулися до офіційних джерел окупаційної влади щодо Криму, і підрахували, що на сьогодні на півострів заїхали або завезли близько 115–120 тисяч чоловік. І цю цифру можна множити у півтора-два рази сміливо. Крім тих, хто зареєстрований, є люди, які зацікавлені відкрити бізнес, також приїхав і російський кримінал...

Згідно з офіційними даними Міністерства соціальної політики України, з Криму вже виїхало близько 30 тисяч кримчан. І це дані тільки зареєстрованих кримських переселенців. Знову-таки реальна цифра в півтора-два рази більша.

Тобто для Криму дуже актуальним залишається питання заміщення населення. І, якщо подивитися на Конвенцію (IV) про захист цивільного населення під час війни, то там заміщення населення розглядається як міжнародний злочин.

І наше завдання після повернення Криму полягає в тому, щоб заміщення не відбулося. І навіть коли Росія піде, то залишаться проросійські громадяни, які будуть впливати на ці процеси. Швидше за все, однією з умов переговорів має бути те, щоб усі "громадяни РФ" покинули Крим, у тому числі і ті, хто відмовився від українського громадянства.

Другий виклик, який необхідно вирішувати – це призов кримчан у збройні сили РФ. Ще у 2014 році ми проводили петиційну кампанію, в межах якої збирали підписи від дружин-дочок-матерів, щоб чоловіки не йшли служити в РФ. Більшою мірою це стосувалося кримських татар, а також громадян України різних національностей.

Ця ініціатива стримала призов. Тоді було заявлено, що кримчани не будуть служити за межами Криму. Але наше глобальне завдання, щоб РФ не просто не вивозила кримчан за межі Криму, але щоб і зовсім не закликала їх до армії. Окрім тих випадків, коли чоловіки самі виявляють бажання служити в армії.

Нинішній весняний призов покаже, наскільки ситуація змінилася. За нашими підрахунками, за роки окупації вони змогли призвати близько 3,5 тисяч кримчан.

"Я БУВ ОДНИМ ІЗ ПЕРШИХ, У КОГО ПРОВОДИЛИ ОБШУК..."

– Переслідування активістів у Криму – як одна зі стратегій залякування кримчан з боку окупаційної влади. Витримати такий тиск здатний не кожний...

– Я був безпосереднім учасником кримських подій до січня 2015 року. Я розумів, що відбувається. І я розумів, що несу відповідальність не тільки за себе, але і за свою сім'ю, за народ, тому що давав клятву перед прапором і кримськотатарським народом.

Я розумів, що жорсткіші дії з боку Меджлісу можуть призвести до пролиття крові. Однак ми не могли дозволити, щоб кримськотатарський народ підтримав порушення міжнародного права.

Ми, кримські татари, – нечисленний народ, у нас немає своїх ресурсів. І єдине, що нас може захистити, – це міжнародне право. Якщо ми будемо підтримувати Російську Федерацію або будь-яку іншу країну, що порушує міжнародне право, у нас не буде перспектив.

Адже завтра вже стосовно нас буде порушуватися міжнародне право, і нас знищать.

Тому ми спочатку виступили проти референдуму – і нас народ підтримав. Я один із тих, хто ініціював, щоб з Криму громадяни України обов'язково брали участь у виборах президента України в травні 2014 року. Це було дуже важливо, щоб легітимізувалася українська влада.

Ми публічно закликали кримських татар не брати участь у голосуванні так званих місцевих рад, а також на виборах у Державну Думу. Оскільки ці політичні процеси незаконні.

Я реально розумів, що піддавався небезпеці, тому що виступав публічно. І, якщо спочатку мені ще намагалися запропонувати гроші, вели бесіди, чому ми не сприймаємо Росію, з Санкт-Петербурга приїжджали громадські організації, сподіваючись налагодити з нами контакт, то потім почалися погрози.

У період окупації, у березні, у мене народилася друга дитина. І мені доводилося вранці їздити до військових частин підтримувати українських солдат, давати журналістам інтерв'ю, вдень бути на засіданнях Меджлісу, а ввечері їхати в пологовий будинок, щоб побачитися з дружиною.

Я був одним із перших, у кого проводили обшук. Це сталося 16 вересня 2014 року. До мене прийшли рано вранці. Пригнали кілька автобусів, було чоловік 16 озброєних солдатів, були і цивільні. Оточили під'їзд. У мій будинок увірвалося четверо осіб, направляли дуло автомата в моє обличчя. А у мене в ліжечку спала 6-місячна дитина, у сусідній кімнаті – старша дитина 4 років...

У Києві я чотири місяці жив у друзів і колег в офісі, не міг забрати дружину з двома дітьми. У Криму залишилися і мої літні батьки, до яких раніше я щодня приїжджав у гості.

Я впевнений, що справедливість рано чи пізно восторжествує, і ми повернемося до Криму. Я цим живу.

"СИЛА КРИМСЬКОТАТАРСЬКОГО НАРОДУ – У НЕНАСИЛЬНИЦЬКІЙ БОРОТЬБІ"

– Коли в минулому році в Україну приїжджав адвокат у справі Еміра-Усеіна Куку Андрій Сабінін, він сказав, що взаємна підтримка кримських татар лякає слідчих і суддів Росії...

– Кримські татари завжди йшли шляхом ненасильницької боротьби за свої права. У кримських татар останні два століття складна доля, боротьба за свої права, за право на самовизначення. Наприкінці 50-х формувався кримськотатарський рух, який визначив шлях ненасильницької боротьби. І той досвід передався новим поколінням. Я народився в сім'ї активістів кримськотатарського національного руху.

Зрозуміло, що сьогодні ситуація дещо змінилася. Але принцип ненасильства зберігся. І я прихильник цього. Я сам відчував такі моменти, коли я без зброї був сильнішим за тих людей, які стояли з автоматами.

Ми боремося проти окупанта – ми не боремося проти російського народу. Для кримських татар важливий розвиток будь-якого народу. Але для нас важливий і наш розвиток. Для нас важливо, щоб не порушувалося міжнародне право, яке може захистити всіх нас.

Чи може одна людина протистояти системі? Я наведу такий приклад: 1978 рік, Радянський Союз – супердержава. А в Нью-Йорку виходить книга однієї людини "Джемілєв проти СРСР". Будь-який громадянин Радянського Союзу сказав би, який ідіот написав цю книгу. Як може маленька людина вийти проти супердержави? І ми стали свідком, що супердержави немає, а Мустафа Джемілєв живий.

І я більш ніж переконаний, що якщо ми будемо стояти на позиції ненасильницького опору, у нас завжди будуть друзі, підтримка, і ми зможемо перемогти ворога. І я впевнений, що Росія піде з Криму рано чи пізно. І я мрію побачити це, і розвивати свою рідну землю. До слова, до 2019 року не так уже й далеко...

Фото з особистого архіву Ескендера Барієва

Матеріал підготовлений у співпраці з Institute for War and Peace Reporting

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Дякуємо, інформація про помилку відправлена
Будь ласка, виберіть текст
Ви вибрали забагато тексту
Мітки: Крим кримські татари анексія закон
x
В чому помилка?
Зв'язатися з нами
Центр інформації про права людини