Говерла – символ України? Сумнівно

Ірина Виртосу

Говерла – символ України? Сумнівно. Інакше я не можу знайти пояснення – чому там брудно від пластикових пляшок, вологих серветок.

Чому біля підніжжя гори, де зупиняються туристичні автобуси, відверто неприємний запах від нечистот, а єдиний туалет, який я там побачила, – це взірець радянської туалетної архітектури.

Про Говерлу я чула стільки чудесного. Що це – неймовірна краса, що це фантастичні відчуття опинитися на вершині українського світу, що "справжній український патріот" хоч раз у житті має піднятися на Говерлу, що тут – сила нації та її гордість.

Я довго не могла зібратися на Говерлу. Щиро заздрячи тим, хто вже підкорив вершину, я мріяла колись і самій опинитися там, звідки бере силу наша втомлена злиднями і розбратом Україна.

І ось я тут… Спочатку я не одразу збагнула – що-не-так?

Звичні дерев’яні кіоски, де продаються магнітики і овече хутро, різний люд у пошуках пригод і доторку до сили, поодинокі вказівники – куди рухатися.

Купа сміття просто перед в’їздом сприймалася, як щось само собою зрозумілим, де збирається велика кількість людей. Неприємний запах з реліктового туалету? Так, але за кілька кроків – і ти вже в передчутті сходження до символу. Сморід забувся швидко.

Далі – більше. Краєм ока вихоплюю великий інформаційний стенд, що поліетиленовий пакет розкладається від 30, здається, до 300 (!) років.

Вказівників, куди рухатися, було не так багато, але достатньо, щоб не загубитися. Однак це майже неможливо – зі стежки ти не зіб’єшся… через сміття.

Воно спочатку подеколи, а далі рясніше супроводжує тебе на вершину. І боронь, Боже, зійти зі стежки – є ризик наступити на, даруйте, гівно. Ось таке просте, людське, природнє гівно. Що "рятує" від небезпеки – це вологі серветки: вони, як позначки на мінах, попереджають – обережно, не вступіть! Однак парадокс у тому, що людські екскременти Говерла ще зможе перетравити, а ось вологі серветки – ні.

І чим вище я піднімалася, тим сумніша була картина. Помітила навіть декоративний "кущ" – чотири півторалітрові пластикові пляшки, викладені у вигляді ромашки, а посередині стирчить скляна пляшка 0,7 з-під горілки упізнаваного бренду.

Люди, ви серйозно? Нести повну пляшку води і пити – вистачає сил, а спустити порожню, майже невагому пляшку, ні?

На останньому етапі сходження, де лиш каміння і трава, я помітила ще одну особливу "повагу" до символу України – жердину обв’язувати поліетиленовими пакетами. А це про що?

Я пригадую численні євромайданівські флеш-моби по Україні, коли дерева "зацвітали" від смужок-прапорів, стрічок, вишиванок.

Але чому поліетиленові пакети?

На гору видерлася втомлена й розчарована. Я очікувала набратися сили від Говерли, натомість Говерла кричала про допомогу.

На самій вершині "пазли склалися": так це ж у Говерлі віддзеркалювалася вся моя зранена Батьківщина. Я побачила облущеного колись блакитного обеліска, зламаного навпіл Тризуба, обтріпані українські прапори, купу людей, які щасливі робили селфі, звернення одного з екс-президентів у майбутнє – відкрити в 2015 році капсулу часу й прочитати послання до українців.

На Говерлі якась відчувалася щира істерія – від того, що нарешті тут (бо таки до біса важко підніматися!), що обов’язково треба сфотографуватися, зателефонувати-похвалитися-порадіти, поспівати гімн, покричати, випити вино або горілку, помолитися, поїсти, добряче померзнути…

А ще на горі я познайомилася з Юрієм, який продавав зовсім дешево чай – всього по 10 грн. Враховуючи, що пляшки з водою, балони з газом, за допомогою яких кип’ятиться вода, несуться майже щодня на плечах – цей чай дармовий. А робота – волонтерська.

Юрій не скаржився. Він прудко розливав нагріту воду по паперових стаканчиках з українським орнаментом (яка іронія!), закладав пакетики з чаєм або засипав розчинну каву.

Біля нього акуратно скупчилася батарея з пластикових пляшок, стояв величезний пакет для сміття. Помітивши, як Юрій порожню пляшку обережно докладає до гірки, підприємливі туристи (повірте – зовсім без злого умислу!) попросились залишити свої порожні пляшки тут. Так як наче Юрію їх не зносити на своїх плечах донизу…

На Говерлі усе начисто, як нинішній стан України – її лихоманить, в ній і патріотичне піднесення, і радість, і бруд …

Я дуже емоційна, подеколи – навіть пафосна. Але в своїх журналістських статтях намагаюсь бути виваженою, емоції та заклики лишаю для друзів і соцмереж. А тут не можу.

Я не можу збагнути.

На Говерлу не йдуть усі. Попри популярний туристичний напрямок, вважається, що на Говерлу піднімаються люди, які хоч трохи мають самоповагу, ніжні почуття до України (зумисно не вживаю слово "патріотизм", яким, безбожно, заторгували), свідомі люди.

Звідки ж така неповага до оспіваної у фейсбуках та патріотичних святах святині?

Говерла – це величезне скупчення людей, де місцева влада (і не тільки – місцева!) мала б подбати про елементарні, але важливі речі: обладнані туалети (а не дірка в підлозі чи кущ за метр від стежки), контейнери для сміття – розподіленого сміття, яке регулярно прибирається. Це нормально.

Адже і дорослі, і діти щонайменше 2,5 години піднімаються на гору й стільки ж спускаються. Я теж на Говерлі сходила до вітру. А куди ще?

Чому важко не смітити? Порожня пляшка нічим не важча за повну.

У США вхід у Національні парки платні, більше того – американці ледь не горді з того, що платять на утримання в чистоті й доглянутості своїх національних символів. Також ані біля меморіалу Лінкольна, ані на узбережжі Тихого океану я не побачила жодного поліетиленового пакета, а в WC є туалетний папір і вода для миття рук. І повірте, людей, які приїжджають сюди відпочити чи з туристичних міркувань, тут точно не менше, ніж на Говерлі.

Спустившись донизу і приїхавши в готель під Ворохтою, власник запитав: "Ну, як?".

Я чесно зізналась, що вражена брудом. І ворохтянин втомлено-зло кинув: "Я би тих туристів усіх заставив оце не підніматися на гору, а позбирати все сміття. Одного дня вистачило б, щоб прибрати!".

Проковтнула докір. Справедливий.

Я не знаю, як створюються флеш-моби і хто їх просуває. Але нам точно бракує масштабної акції, на кшталт, "Прибери Говерлу!". Заради поваги до себе. І заради мінус одного дня війни в Україні. Я переконана, чим менше бруду в нашому побутовому житті – тим менше бруду в головах, і тим менше шансів війні.

Усе просто. Як варіант:

- Піднімаючись на гору, не залишайте своє сміття.

- Заберіть із собою хоча б по одній забутій пляшці, обгортці, серветці донизу (для цього вам потрібні рукавички і окрему торбу для сміття).

- Не кидайте зібране сміття одразу біля підніжжя – заберіть до готелю: там працюють служби, які дбають про вивіз.

- Сфотографуйте ваш подвиг і викладіть у соцмережі фото з будь-яким тегом. Запросіть до флеш-мобу друга/подругу.

- Звернення до місцевої влади та уряду України. Владо, ти любиш пишатися патріотизмом, то зроби справді щось корисне для патріотичного виховання – вивези з підніжжя символу України ту купу пластикових пляшок. Для цього потрібен уже вантажний автомобіль.

...Я знову піднімуся на Говерлу, і вже із собою візьму пакет для сміття.

УП.Життя

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Дякуємо, інформація про помилку відправлена
Будь ласка, виберіть текст
Ви вибрали забагато тексту
Мітки: екологія
x
В чому помилка?
Зв'язатися з нами
Центр інформації про права людини