Хто кому Омбудсман, або як питання поваги до приватності “заштормило” КСУ

Ірина Кушнір

Сьогодні нарешті відбулось засідання Конституційного Суду України, де вирішували чи закривати на прохання діючої Уповноваженої Верховної Ради з прав людини Людмили Денісової справу про неконституційність положення Закону "Про національну поліцію" щодо необмежених повноважень поліції збирати зразки ДНК, яку ініціювала попередня Уповноважена Валерія Лутковська.

Подання було подано 13 лютого 2017 року. Його розгляд почався з ухвали колегії суддів КСУ про відмову у відкритті провадження, але згодом Велика Палата все ж таки прийняла рішення відкрити провадження у справі. Фух, видихнули всі, невже розглянуть? Але не так склалося, як бажалося. У березні 2018 року закінчився строк повноважень Лутковської  і Омбудсманом було обрано Денісову народну депутатку від Народного Фронту. І вже через 3 місяці перебування на посаді, у червні цього року, Денісова відкликала подання Лутковської і попросила КСУ закрити провадження.

Відповідно до Закону "Про Конституційний Суд України", звернення до суду безвідносно до його форми може бути відкликане за письмовою заявою суб’єкта звернення, який його подав, в будь-який час після відкриття конституційного провадження, але до переходу суду в закриту частину пленарного засідання для ухвалення рішення чи надання висновку. Далі Закон пише, що КСУ може тільки постановити ухвалу про закриття конституційного провадження. Закон не передбачає жодної можливості для КСУ відхилити заяву про відкликання.

Відтак, нервова система всіх, хто був залучений до цього подання, знову напружилась.

Під час першої спроби ухвалити рішення щодо відкликання подання КСУ відклав розгляд цього питання, оскільки захотів почути пояснення Денісової особисто.

Сьогодні відбулось ще одне засідання у цій справі. Тепер стало очевидним, що заява про відкликання розділила суддів КСУ на два протиборчі табори. Один з них очевидно був проти закриття конституційного провадження і намагався знайти шлях обходу норми Закону, представники іншого в своїх висловлюваннях нагадували всім, що норма закону не передбачає будь-якої можливості оцінювати відкликання та не закривати провадження.

Незважаючи на особисте запрошення Людмили Денісової, замість неї прийшов її представник Віктор Барвицький. На питання суддів, з яких міркувань нова Уповноважена вирішила відкликати подання і не допустити розгляд справи, він загалом відповів, що у Омбудсмана не бачать необхідності розгляду питання, оскільки воно потребує комплексного регулювання окремим нормативним актом.

Воно-то так, але рішення КСУ з цього питання необхідне як дороговказ конституційних вимог і гарантій щодо цього регулювання та всього законодавства в сфері захисту персональних даних. 

На питання, чи погоджуються у Омбудсмана з тим, що проблема в законі  щодо необмежених повноважень поліції наявна, Барвицький дав ствердну відповідь. На питання, чи має КСУ під час розгляду заяви про відкликання керуватись нормою Закону, яка й сама може бути предметом конституційного контролю, чи нормами Конституції, яка вказує, що по-перше, людина є найвищою соціальною цінністю, а по-друге, що діяльність КСУ ґрунтується на принципах верховенства права, Барвицький відповів, що таки Конституцією.

Цікавим був виступ представника парламенту в КСУ. Він звернув увагу на питання, чи може новий Омбудсман взагалі втручатись будь-яким чином в документи, позицію попереднього Омбудсмана, яка була висловлена і відповідним чином оформлена в процесуальний документ. Питання реально цікаве, оскільки якщо таке можливо, у нас кожен наступний Омбудсман може відміняти всі позиції, висловлені до нього, таким чином відбувається підрив незалежності та ефективності діяльності Омбудсмана в принципі. Кожен наступний Омбудсман може відкликати всі документи, підписані попередником? І в чому сенс тоді працювати?

Але далі більше… Голова КСУ Станіслав Шевчук запропонував суддям піти у кімнату для обговорення рішення щодо відкликання. Незважаючи на зауваження колеги, що це не передбачено процедурою, оскільки це не пленарне засідання, Станіслав Шевчук все ж таки оголосив видалення суддів, встав і пішов. За ним пішли й всі судді.

Після півгодинної перерви зал відчув, що у кімнаті для обговорення наче пронісся ураган "Катрін". Всі були напруженні і, м’яко кажучи, нервові. Станіслав Шевчук почав говорити, що КСУ вирішило не задовольняти заяву про відкликання і ось тут почалось… голова КСУ не одразу згадав по батькові Денісової… зам’явся, почав шукати очима на столі папери…. не знайшов… і викрутився з ситуації назвавши її просто Денісовою Людмилою. Ого! Що у вас там відбувалось? Далі ще цікавіше. Заява не задоволена, оскільки не з’явився представник президента. Неочікувано! Ну і не з’явилась сама Денісова.

Тут же взяв слово один із суддів і почав поправляти голову, що той не правий, оскільки судді голосували не про відмову в задоволенні, а про закриття провадження і просто наразі не вистачило голосів для ухвалення рішення. Чемно, подякувавши за зауваження, голова був вимушений дати слово ще одному судді, оскільки той просто почав говорити в мікрофон. Суддя, набравши повітря в легені почав не те, щоб говорити, а просто обурюватись в мікрофон про те, що це безпрецедентний випадок порушення КСУ норми закону.

Ух ти… Але голова КСУ також не з слабких. Він тут же перервав обуреного і сказав, що засідання закінчено, встав і пішов з зали. І от такими зусиллями під вибух обурення досягаються зміни в системі. Цікаво, як вони після цього скандалу будуть далі розглядати цю справу? Через деякий час на сторінці Facebook Станіслав Шевчук написав, що подання має суттєве значення для захисту прав людини і буде розглядатись далі. Тобто поставив свою головну крапку.

Таким чином провадження не закрито, і ще є надія на гарне рішення.

Для розуміння важливості питання, яке стоїть на кону, необхідно згадати рішення Європейського суду з прав людини "S and Marper проти Сполученого Королівства" (заяви № 30562/04 та 30566/04). У цій справі відбитки пальців, зразки клітин та профілі ДНК заявників були отримані в рамках провадження у кримінальних справах, відкритих стосовно першого заявника за підозрою у спробі скоєння крадіжки та стосовно другого заявника – за фактом домагання ним свої співмешканки. Ця інформація зберігалася на підставі законодавства, яке дозволяє її безстрокове зберігання, не дивлячись на те, що першому заявнику було винесено виправдувальний вирок, а провадження у кримінальній справі щодо другого було закрито.

Європейський суд зазначив, що беручи до уваги швидкі темпи розвитку генетики та інформаційних технологій, він не може виключити ймовірність того, що в майбутньому стане можливим втручання держави в приватне життя шляхом використання генетичної інформації по-новому або такими способами, які сьогодні неможливо точно передбачити.

Крім виключно особистого характеру зразків клітин, cуд, зокрема, вказав на те, що:

  • в них міститься багато конфіденційної інформації про людину, у тому числі про стан її здоров’я;
  • зразки ДНК містять унікальний генетичний код, надзвичайно важливий як для самої людини, так і для її родичів;
  • враховуючи характер та обсяг інформації приватного характеру, яка міститься у зразках клітин, їх зберігання має саме по собі вважатися втручанням держави у реалізацію людиною права на повагу до її приватного життя;
  • профілі ДНК можуть використовуватися та в деяких випадках дійсно використовуються для встановлення родинних зв’язків з метою виявлення можливих генетичних відносин між суб’єктами;
  • обробка профілів ДНК дозволяє органам влади оцінити вірогідну національну приналежність донора і подібні методи справді використовуються поліцією під час проведення розслідувань;
  • оскільки профілі ДНК надають засоби для встановлення генетичних зв’язків між людьми, цього достатньо для висновку про те, що їхнє зберігання являє собою втручання держави у реалізацію цими людьми права на приватне життя. У зв’язку з цим не мають значення періодичність, з якою відбувається встановлення родинних зв’язків, гарантії, якими воно супроводжується, та вірогідність погіршення становища особи у будь-якому конкретному випадку.

Також суд зазначив, що відбитки пальців заявників є інформацією приватного характеру  та мають певні зовнішні особливості, які дозволяють встановити особу людини, якій вони належать, так само як, наприклад, приватні фотографії або зразки голосу. У цій справі суд вирішив, що вважає зберігання відбитків пальців втручанням держави у реалізацію права на повагу до приватного життя.

Далі суд проаналізував практику збору і зберігання ДНК в інших державах і виявилось, що безмежні повноваження в цьому контексті мають тільки правоохоронці Англії і Уельсу. Україна очевидно стала третьою державою, яка собі це дозволила.

Суд був вражений всеохоплюючим та безвідносним характером права на зберігання персональних даних в Англії та Уельсі. Вони можуть зберігатися незалежно від характеру та ступеня тяжкості злочину, у скоєнні якого особа первинно підозрювалася, та від віку підозрюваного. Відбитки пальців та зразки можуть бути взяті – та після цього підлягають зберіганню – в особи будь-якого віку, затриманої через скоєння будь-якого правопорушення, яке тягне за собою взяття на облік у поліції, у тому числі дрібного правопорушення або правопорушення, яке не передбачає покарання у вигляді позбавлення волі. Зберігання цих матеріалів не обмежене строками. Більше того, в особи, якій було винесено виправдувальний вирок, є лише обмежені можливості домогтися видалення відомостей з загальнонаціональної бази даних або знищення відповідних матеріалів; у тому числі, відсутня норма, яка передбачає незалежний судовий контроль за обґрунтованістю їх зберігання відповідно до певних критеріїв, у тому числі таких факторів як ступінь тяжкості скоєного злочину, що став підставою для затримання.

В більшості держав-учасниць їх дозволено брати в рамках провадження у кримінальних справах лише в осіб, підозрюваних у скоєнні злочинів певного мінімального ступеню тяжкості. У переважній більшості держав, в яких функціонують бази даних ДНК, зразки та отримані з них профілі ДНК повинні бути видалені або знищені одразу або ж протягом певного обмеженого терміну після винесення особі виправдувального вироку або зняття з неї усіх звинувачень. В деяких державах-учасницях дозволяється певна обмежена кількість виключень з цього принципу.

Парламент Шотландії вирішив дозволити зберігання ДНК тих, кому було винесено виправдувальний вирок, лише тоді, коли мова йде про повнолітніх осіб, яких звинувачують у скоєнні злочинів насильницького або сексуального характеру, та навіть у цьому випадку лише протягом трьох років з можливістю продовжити термін зберігання цих матеріалів ще на два роки за згоди шерифа.

У цій справі суд дійшов висновку, що безумовний характер повноважень органів влади, який не передбачає жодних відмінностей стосовно зберігання відбитків пальців, зразків клітин та профілів ДНК осіб, які підозрювалися, але не були визнані винними у скоєнні злочинів, у тому вигляді, в якому це було у випадку з заявниками у цій справі, порушує справедливу рівновагу між конфліктуючими публічними та приватними інтересами. Відповідно, зберігання матеріалів, про які йде мова, є непропорційним втручання держави у реалізацію заявниками права на повагу до їхнього приватного життя та не може вважатися необхідним у демократичному суспільстві.

Серцевиною позиції суду у цій справі є насправді поняття поваги до приватного життя людини. Держава має поважати людину і не втручатись в її життя, якщо тільки це не є нагально необхідним.

Водночас поняття повага до людини вкрай складно розуміється як системою державних органів України, так і людьми загалом. Тяжкий спадок безправ’я, традиція ставлення до людини як до ресурсу, який використовується і викидається, не надає можливості навіть відчувати це поняття. Адже його не можливо математично розкласти на формули або елементи, аби відчути його необхідно поважати насамперед себе.  

От таке чутливе питання поваги до людини з боку держави стало предметом подання Омбудсмана Лутковської до КСУ. Саме такими кроками через Конституційний Суд дисциплінується держава, суспільство відчуває підтримку захисту та поваги до своїх прав, система з неймовірними зусиллями, скригочучи, починає змінюватись.

На цьому етапі один гол забив Конституційний Суд України в ворота Людмили Денісової. Демократія поки що перемагає, але матч триває і все ще може змінитись.

Ірина Кушнір, проектний менеджер Українського інституту з прав людини 

 

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Дякуємо, інформація про помилку відправлена
Будь ласка, виберіть текст
Ви вибрали забагато тексту
Мітки: Валерія Лутковська Людмила Денісова ДНК Конституційний Суд
x
В чому помилка?
Зв'язатися з нами
Центр інформації про права людини