Як висвітлювати політичні судові процеси над українцями в Росії: майстер-клас від журналіста

У Кримському будинку в Києві свої місця займають активісти і журналісти. Вони прийшли на лекцію журналіста російської служби Радіо Свобода Антона Наумлюка про особливості висвітлення в російських судах політично вмотивованих кримінальних справ над українцями.

Зі стін з фотографій на гостей дивляться українські політв’язні Олег Сенцов, Олександр Кольченко, Надія Савченко, Сергій Литвинов, Микола Карпюк та Станіслав Клих. Ці світлини протягом року робив сам Антон Наумлюк.

Правозахисниця Євромайдан SOS Марія Томак закликає журналістів висвітлювати судові процеси над українськими політв’язнями в Росії і Криму. За даними українських правозахисників, після звільнення Надії Савченко, Геннадія Афанасьєва і Юрія Солошенко в Росії продовжують утримуватися за гратами щонайменше 29 громадян України. З них 15 – кримські татари.

Марія Томак стверджує, що українське консульство в Росії готове зустрічати на кордоні в Росії і супроводжувати журналістів.

Центр інформації про права людини записав деякі тези на лекції журналіста.

Акредитація

Я говорю тільки про політичні процеси. Закордонним журналістам необхідно отримати акредитацію. Російське МЗС затягує дозвіл на роботу в судах, навіть якщо конкретно вказувати, який процес, місто і які терміни. Я знаю випадки, коли подавали акредитацію за три місяці і в кінці за два тижні до закінчення терміну давали дозвіл.

Велика частина українських журналістів, які працювали в судах, робили це без акредитації. Вони приїжджали, як вільні слухачі. Це не заважало їм виконувати журналістську роботу, але через деякий час це все нівелювалося, і всі працювали як з акредитацією, так і без неї на рівні.

Акредитація МЗС ні від чого не захищає. Вона лише дозволяє без проблем попросити право фотографувати або знімати відео в залі суду. При цьому суддя в праві абсолютно відмовити журналісту, не пояснюючи причин. Ми стикалися з цим на кожному процесі, крім процесу Сергія Литвинова.

Справу Литвинова розглядав маленький райсуд. Ніхто не очікував, що туди відправлять політичну справу. Суддя не була готова до того, що приїдуть журналісти. Їх було небагато, але тим не менше вони приїжджали. Нам дозволяли знімати, ходити по залі суду. Потім нас попросили посидіти у залі. Хотіли сфотографувати і показати, що тут були журналісти. Це було забавно, тому що на процесі Савченко були нестерпні умови роботи, а в 70 км від суду Богдан Кутєпов спокійно знімав плани і все, що хотів.

Після отримання акредитації МЗС необхідно отримати акредитацію в суді. У кожного суду свої документи і вимоги. У деяких вони здійсненні, а у деяких умови складнуваті. Хтось вимагає редакційне завдання, комусь достатньо посвідчення журналіста, документи, що посвідчують особу, а комусь потрібна й акредитація МЗС, якщо це іноземний журналіст. Вимагають навіть різні довідки аж до того, де людина оселилася.

Але надсилання документів на акредитацію в суді не дає гарантії роботи журналістам. У суді в Грозному, де розглядалася справа Карпюка-Клиха, акредитацію подали Ірина Ромалійская з Громадського радіо і я – з Радіо Свобода. Їй відмовили, тому що вона не надіслала маленькі фотографії себе. При тому що вона принесла їх сама в суд і попросила, щоб їх взяли. Вони кажуть: “Ні, ви повинні були їх надіслати. Тому акредитації не буде”. А мені відмовили, бо від мене вимагали акредитацію МЗС. Я пояснив, що у Радіо Свобода свідоцтво реєстрації в Росії. А вони: “Ось ви цю реєстрацію не надали, тому вам і не дамо”. Якщо буде стояти завдання не допустити на процес журналіста, вони його виконають.

У Грозному за годину до засідання суду в зал зайшли незрозумілих чоловік 30, які зайняли всі місця, і прес-секретар сказав: “Вибачте, для журналістів місць немає. Такий ось ажіотаж трапився”. Потім ми запитували молодих людей, хто вони. Це виявились студенти місцевого вузу, яких “суддя попросив бути присутнім на процесі”.

Пізніше вже приходили працівники суду, люди з сусідніх кафе. У якийсь момент стало зрозуміло, що журналістів в Грозному, крім мене, немає і суддя, мабуть, оцінивши ступінь небезпеки від моєї присутності, сказав: “Ну ладно, все зайвих прибрати”. І весь зал зі щастям в очах, що їм не потрібно цілий день сидіти, встав і вийшов.

Іноземним журналістам було прикро, що через блокування роботи у них виходило знімати всього два дні. Наприклад, на процес Савченко приїхала команда Al Jazeera. Увесь день прокурор читав матеріали суду монотонним тоном. А в зал суду їх з камерою навіть не запустили. Дівчинка сиділа і плакала, бо вони приїхали на один день.

В такому випадку можна йти як вільний слухач, якщо це відкритий процес.

Всі справи по шпигунству найчастіше закриті. На такі засідання потрапляють потрібні журналісти для того, щоб показати українських шпигунів.

Фото і відео зйомка

Якщо вам вдалося спокійно потрапити до зали суду, то піднімається питання відео зйомки. Після початку засідання, коли з’ясовується у секретаря, хто присутній в залі суду, можна заявити клопотання журналістів про фото та/або відео зйомку. У всіх процесах, у яких я працював, суддя забороняв знімати себе, державного обвинувача, іноді присутніх людей в залі. А дозволяв знімати тільки самих підсудних та адвокатів.

У справі Сенцова суддя був під держзахистом. У Росії є два суди, в яких розглядаються справи по тероризму. Це Ростовський і Північно-Кавказький окружні військові суди, де зараз розглядаються справи кримських татар, яких судять за членство в забороненій в Росії “Хізб ут-Тахрір”. Таких суддів не можна знімати. У всіх інших процесах судді забороняли себе знімати, але під держзахистом вони не знаходилися. Якщо ви їх таємно фотографуєте і оприлюднюєте фото, то за допомогою законодавства вони не можуть на вас натиснути.

Клопотання подається в усній формі, але краще до цього заздалегідь попередити секретаря засідання. Тоді суддя буде попереджений і буде чекати це клопотання, маючи відповідь в голові.

Камери найчастіше заздалегідь встановлювати. Якщо вже є відеокамери, то найчастіше і фотографам дозволяти фотографувати.

У Грозному суддя не дуже хотів, щоб знімали процес. Приїхала знімальна група з Lifenews. Їм теж забороняли знімати і я їм радив: “Зателефонуйте і через Москву натисніть, щоб дозволили знімати”. Вони подзвонили і мені вдалося також познімати. Якщо вже їм дозволили, то забороняти іншим було б дивно.

Якщо служба судових приставів зауважує, що ви знімаєте суддю і прокурора, а це заборонив суддя, то у них є право вигнати вас із залу суду.

Можливо й таємно знімати, але українські журналісти хворіють нетерпінням зливу інформації. Вони відразу все в Facebook викладають. Це пекло працювати з таким журналістом. На наступний день приходиш, а суддя забороняє знімати і ти розумієш, що хтось виклав зображення прокурора в соцмережу. Сьогодні ти викладуєш в соцмережі зображення, а завтра в залі суду ти вже марно.

Безпека журналістів

Якщо ви будете працювати на політичних судових процесах, за вами обов’язково стежитимуть, телефони прослуховуватимуть, а соцмережі читатимуть. У Ростові-на-Дону найчастіше ми зупинялися в хостелі, де явно були заселені люди, щоб спостерігати за нами. Це звичайна ситуація, і ви повинні пам’ятати, що потрібно коригувати свої дії.

Коли на засідання у справі Савченко приїжджали свідки – українські військові або самопроголошені бойовики з “ЛНР”, то місто було повністю напхане однаковими, молодими, усміхненими людьми. Єдине місце, де нормлаьно ловив wifi – це була Бургерна. Журналісти там до вечора писали і відправляли свої репортажі. Ти пишеш матеріал, а ввечері навколо тебе розсідаються здорові, молоді люди в шкіряних куртках, які завжди брали молочні коктейлі, дивились на тебе в упор і голосно пили свої коктейлі через трубочку. Перший раз було моторошно, але потім вже звикаєш.

Ти, йдучи зі своєї орендованої квартири, закриваєш двері на один замок, а повертаєшся – він закритий на два. Або приходиш, а речі перекладені з однієї кімнати в іншу. Цього не потрібно бояться, адже ви повинні розуміти, що вас захищає галас навколо справи, яку ви висвітлюєте. Чим воно голосніше, тим під більшим захистом ви перебуваєте. Як тільки ви починаєте займатися суміжними темами, то процес вас перестає захищати.

Ілля Азар з Медузи приїхав в Грозний на процес. Засідання в черговий раз перенесли, в результаті матеріал не виходить. І він їде знімати будинки, в яких жили два молодих чоловіки, які підірвали кілька днів до цього КПП. Їхні будинки за старою чеченською традицією спалили. Я йому говорив, якщо він поїде, то його затримають. Так і сталося.

Години чотири його протримали в місцевій поліції. Начальник поліції по телефону мені каже: “Наумлюк, все добре. Зараз ми його відпустимо. Це чеченська гостинність”. Він написав прекрасний репортаж, як він потрапив в застінки грознинської поліції, але насправді він не зробив своєї роботи. Після цього ми поїхали ночувати до Махачкали, тому що в Чечні є традиція: якщо тебе затримують удень і відпускають, то вночі тобі ще раз зателефонують і скоріш за все ще раз тебе затримають і будуть розмовляти до ранку. Як би вам не хотілося приїхати в Ростов-на-Дону написати про мусульман, які хотіли відправитися в ІДІЛ, але цього не можна робити, якщо ви хочете працювати по тій темі, за якою приїхали.

Відкрито пишіть, куди ви поїхали, на яких підставах, що робите. Не потрібно приховувати гео-теги. Ви працюєте чесно і ніяких претензцій з боку правоохоронців не може бути. Якщо до вас будуть претензії, то значно складніше буде їх обґрунтувати. Ви приїхали працювати на процес. Ось ваша акредитація, квиток, ось ви так перетнули кордон і які взагалі можуть бути до вас питання. Однак через таку відкритість ви не зможете робити крок вліво або вправо.

Більш прихований варіант дає більше свободи дій журналісту: він може їздити спокійно, спілкуватися з родичами підсудних тощо. Але такий варіант не захищає журналіста. Тут кожен вирішує для себе, яким шляхом йти.

Наша критика в соцмережах була іноді навіть корисною. У справі Савченко до зали засідання познімати кореспондентів запускали на 20 секунд і то не всіх. Там сиділи тільки ті журналісти, які робили нотатки, а в розпорядженні відеооператорів та фотографів була відеотрансляція в окремому приміщенні. Ми до обіду лаємось з прес-секретарем, начальником служби судових приставів. В обід ми масово пишемо гнівні пости в мережах Facebook і Twitter. Все це розходилося по новинах, а через 15 хвилин прибігала прес-секретарка і дозволяла знімати в перерві.

Думайте про цифрову безпеку. Обговоріть її з фахівцями.

Не залишайте свою техніку без нагляду. Журналісти, які вперше займалися політичним процесом у справі Сенцова-Кольченко, могли піти, не закривши комп’ютер. Підійти, всунути флешку і занести вірус, який за вас буде писати статті, – дуже легко.

Етичні конфлікти

На таких процесах рано чи пізно виникає етичний конфлікт між журналістикою і твоїм особистим ставленням або перевагою в політичній сфері. Ці конфлікти необхідно вирішувати.

Я найчастіше перед початком процесу домовляюсь з адвокатом про ознайомлення з матеріалами справи, щоб на процес прийти повністю підготовленим. Тут виникає питання, чи буде тобі довіряти адвокат. Тобі потрібно доводити адвокату, що тобі можна довіряти, що ти не будеш використовувати матеріали на шкоду. А це знову ж таки етичний конфлікт, тому що ти ж журналіст і повинен опублікувати або не повинен публікувати інформацію, якщо це зашкодить людині.

Якщо ви працюєте постійно в тісній зв’язці з адвокатом, це порушує стандарти журналістики. Але найчастіше це дає доступ до зовсім ексклюзивної інформації, яка в майбутньому стане відомою в суді. Тут знову виникає питання, коректувати чи ні з адвокатом. Я не знайшов відповіді на це питання. Ми часто сперечаємося з цього приводу з колегами. Журналісти часто говорять, якщо ми отримали інформацію, то ми зобов’язані опублікувати її, тому що вона суспільно значуща. Але в якийсь момент розуміли, що цього робити не варто, щоб не нашкодити підсудному. Так чи інакше це питання вирішувалося в сторону людського ставлення, але при цьому страждала журналістика.

У політичних справах ви повинні розуміти, що ви для родичів єдина можливість побачити своїх рідних. Вони їх не бачать протягом року, коли іх катують і возять по СІЗО. А коли починається процес, то найчастіше вони не можуть приїхати до російського суду. Як висвітлювати процес, знаючи, на вас дивляться особисто зацікавлені в цій трагедії?

Як описувати ситуацію, яка склалася зі здоров’ям Станіслава Кліха, який поводився неадекватно і агресивно? Його катували 2,5 місяці і зрозуміло, що це відбилося на його здоров’ї. З одного боку нам потрібно було це описувати, а з іншого – його мама дуже болісно реагувала на будь-які згадки про здоров’я сина. Кожен робить свій вибір по своєму.

Відносини з російськими ЗМІ

Журналіст, який адекватно висвітлює політичні процеси, рано чи пізно буде чужим в російському суспільстві.

Дуже розжарений конфлікт в ЗМІ стався на другий день оголошення вироку Савченко. Журналісти ліберальних російських видань мало не побилися з журналістами центральних телеканалів.

Ми бачимо репортаж Першого каналу, де говориться абсолютно все навпаки, зовсім не те, що відбувалося в суді. Журналісти, які півроку працювали в цьому Донецьку, не витримали і вибігли на подвір’я готелю, де телевізийники включалися в прямий ефір. Вони почали махати на задньому фоні і викрикувати, що це брехня. Ведучий не розгубився, він повернувся і каже: “ось бачите, українські журналісти поводяться вкрай агресивно, зараз вони намагаються зірвати ефір”. А насправді це були Ілля Барабанов з Коммерсаната, журналіст з Відкритої Росії. Після цього вибігли багато журналістів і почали звинувачувати один одного в пропаганді.

На оголошення вироку Савченко приїхали сотні журналістів і було видно, що багато хто уявляє себе якоюсь військовою бригадою. На них були берці, спецкуртки. Вони себе так відчували і поводились по відношенню до “чужих журналістів” вороже”.