Як депутати побоялися відповідати за права людини

Ірина Виртосу

До Міжнародного дня прав людини, коли ЗМІ, громадські активісти й активістки розповідають про права людини, хотілося б почути і голос наших народних обранців. Не під час виборчого процесу, не на ток-шоу заради піару... Щоб політики чесно відповіли, що знають про права людини і чи є вони в пріоритеті партійних обіцянок?

Рік тому цього, на жаль, не сталося.

З 19 грудня 2016 року по 22 лютого 2017 року тривало експертне опитування на тему "Права людини в Україні". Його провів фонд "Демократичні ініціативи" імені Ілька Кучеріва на замовлення Програми розвитку ООН в Україні та у співпраці з ГО "Центр інформації про права людини" і Офісом Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

Всього було опитано 104 державних службовців, 180 суддів, 206 поліцейських, 112 вчителів, 100 журналістів та 103 правозахисника.

І лиш 50 політиків погодилися взяти участь, серед них – тільки… три народних депутати зважилися відповісти на питання соціологів та правозахисників.

Три з 450 обранців!

Прикро, але це красномовно свідчить про низький пріоритет прав людини у діяльності політичних партій.

Знали б політики, що це неоране поле для гучних гасел і добрих справ, якими так люблять хизуватися!

Не так уже і складно озброїтися правами людьми, на дозвіллі прочитати Національну стратегію з прав людини, взяти участь у виконанні її пріоритетних завдань. І для цього навіть не потрібно наймати штат працівників, які б імітували бурхливу діяльність (читайте – витрачати купу грошей).

Адже виконання правозахисної Нацстратегії вже зі старту збільшує кількість виборців і плюсів у карму (звісно, якщо це не традиційне окозамилювання).

Під час цього дослідження також виявилося, що в Україні не менше третини населення є сталими і відданими прихильниками ідеалів свободи і прав людини. Тому тим дивніше, що на сьогодні практично не існує політичних партій, для котрих права людини стали б основою їхньої ідеології та практичної діяльності.

І це в той час, коли багато політичних партій в Україні орієнтуються на тих виборців, для яких пріоритетом є соціально-економічні права.

Звісно, гречку ще ніхто не відміняв. Але, може, досить?!

Коли йдеться про гідність людини – "гречка" означає її приниження. Більшість людей її беруть чи не тому, що вже обсіли злидні?

Серед опитаних були також 27 депутатів місцевих рад, 4 політики позапарламентської партії, 12 активістів партії, 3 помічники народних депутатів і 1 працівник апарату.

Найсміливішими виявилися представники Блоку Петра Порошенка "Солідарність" – 33 особи. Решта – ПП "Сила людей", ВО "Самопоміч" та кілька незалежних політиків.

Як коментують експерти, через недостатню кількість респондентів, які погодилися взяти участь в опитуванні, малу кількість депутатів Верховної Ради України, які заповнили опитувальники, а також недостатній рівень представленості усього спектру політичних сил, не можна вважати, що дані цього опитування репрезентують тенденції серед політикуму. Тож отримані результати можна розглядати лиш як ілюстративний матеріал і до висновків ще далеко.

Утім, кілька цифр хочеться навести. Висновки робіть самі.

На питання, які реальні чинники найбільше вплинули на формування уявлень стосовно прав людини, найпопулярнішими стали відповіді – "власні роздуми" (39 відповідей), "сім’я та друзі" (31) та "інтернет і соцмережі" (20).

Впадає в око, що 18 респондентів "заради особистої свободи та гарантій дотримання всіх громадянських прав готові терпіти певні матеріальні труднощі".

11 опитаних політиків відповіли, що "в обмін на добробут людям варто поступитися державі часткою своїх прав та громадянських свобод".

А 21 особі було важко обрати один із цих варіантів.

Якісь обриси гідності з’являються, коли читаєш, що 43 політики переконані, що "держава повинна забезпечити людям однакові "правила гри" (рівні умови та можливості) у житті, а далі сама людина несе відповідальність за те, як вона ці шанси використає".

Не можу із цим не погодитися, от тільки не так часто доводиться бачити однакові "правила гри".

Для мене це очевидні речі – захищене право на справедливий суд, злагоджені дії поліції і реальна допомога, коли вона потрібна, прозорість оплати медичних послуг, а не декларативні ілюзії про безкоштовну медицину, захист від дискримінації… Усе це надає відчуття захищеності й впевненості кожній людині в нашій державі.

Інакше – це те, що ми маємо: марафон на виживання.

До слова, на питання, які права найбільш важливі для вас, політики найчастіше обирали такі:

  • Право на життя (49)
  • Свобода думки, совісті і релігії (43)
  • Право на свободу та особисту недоторканність, що значить право на захист від свавільного затримання чи арешту (40)
  • Право на справедливий суд, що в ширшому розумінні – право на доступ до суду, процесуальні права, право на адвоката і правову допомогу, право на ведення процесу своєю рідною мовою чи користуванням перекладачем, право на виконання рішення суду (40)

Але цікаво, що жоден із опитаних не вважає пріоритетним для себе "право на участь у культурному житті" (0 відповідей). Мимоволі згадується Уінстон Черчиль, який під час Другої Світової війни заборонив скорочувати фінансування культурних програм, аргументуючи "Заради чого ми тоді воюємо?". Очевидно, культурні ідеали не для наших політиків.

Пригнічує, що більшість опитаних політиків (39 осіб!) щиро вважають, що "визнання державою прав людини передбачає наявність у людини певних обов’язків перед державою". І тільки одна особа відповіла, що ні.

Так і хочеться подарувати решті Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, щоб перечитали ті пункти, де йдеться, що права людини дані від народження. (До слова, 40 респондентів відповіли правильно на це питання. Але знати і розуміти – це різні речі).

Про обов’язки перед державою в Конвенції ні слова.

Та чи не найбільше мене схвилювала переконаність політиків, що толерантність загалом важлива, але не є основною цінністю для прав людини (28 відповідей). І це чи не найвищий показник відповідей у цьому питанні!

Якби ця цифра була репрезентативна, вона могла б пояснити багато сумних процесів. Як те, чому в Україні спокійно ставляться до мови ворожнечі стосовно етнічних груп чи переселенців, сприймаються як жарти сексистські висловлювання щодо жінок, не викликає обурення рішення вигнати ромів із села Лощинівка

Водночас 35 опитаних політиків щиро вважають, що патріотизм є однією з основних цінностей прав людини.

Може, тому і трапляються регулярно зриви книжкових презентацій (наприклад, під час дискусії за участі Лариси Денисенко у Львові), напади на харківських активісток, які виступали за рівність прав для всіх людей, гальмування ратифікації Стамбульської конвенції, яка б допомагала протидіяти домашньому насильству…

Усі ці злочини або бездіяльність прикриваються патріотизмом і "справжніми сімейними цінностями". З огляду на відповіді політиків – значить… виправдовуються.

В унісон цьому, на питання, чи вважаєте ви дискримінацію серйозною проблемою, 27 політиків відповіли, що "ні, не вважаємо", а 15 погоджуються з тим, що це "серйозна, але є більш важливіші проблеми"…

З огляду на дані маю лиш одне питання. Як можна очікувати від парламенту прийняття законів, які захищають права людини, коли голосують за них ті, хто на них, очевидно, не зважає?

 Ірина Виртосу, Центр інформації про права людини для Lb.ua

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Дякуємо, інформація про помилку відправлена
Будь ласка, виберіть текст
Ви вибрали забагато тексту
x
В чому помилка?
Зв'язатися з нами
Центр інформації про права людини