Забуті паралельного виміру, або Як в Озерному свій вік доживають мешканці будинку літніх людей

Знайти будинок літніх людей у селі Озерне на Київщині було нелегко. Карти Google не позначають вулиці села, а люди, як на зло, не зустрічались. Монітори Національного превентивного механізму (НПМ) зупиняли свою машину біля воріт кількох домогосподарств, у яких не було дзвінків. Тут навіть собаки неохоче брехали на подвір’ях. 

Одноповерхова біло-синя будівля, де проживають 17 людей, сховалася неподалік сільської школи. Перше, що відчувають відвідувачі на підході, це сморід сечі. Для Ірини Сергієнко, представниці Департаменту НПМ офісу Омбудсмана, такий запах є першим показником ефективності роботи адміністрації місця несвободи. 

"В Україні є будинки-інтернати, у яких до 200 підопічних і немає такого запаху. Це свідчить про неналежну роботу санітарок, які, зокрема, неправильно використовують памперси", – коментує вона.  

Спочатку 1990 року тут був колгоспний будинок-інтернат. А через 12 років заклад перейшов у підпорядкування Білоцерківського районного територіального центру соціального обслуговування.

Квіти в кабінеті завідувачки будинком-інтернатом

Монітори НПМ показують свої посвідчення в кабінеті завідувачки Ольги Похилої, пояснюють, що вивчатимуть під час візиту, і починають працювати. 

ПАНІ НАТАЛЯ

93-річна Наталя повільно підводиться з подушки, коли ми вітаємось у її кімнаті. Ірина Сергієнко детально розпитує про її побут у стаціонарному відділенні для проживання літніх людей. Монітори НПМ постійно це роблять, бо мусять зрозуміти, як саме функціонує заклад і чи належним чином поводяться з людьми адміністрації місць несвободи.   

Пані Наталя рада новим гостям, але тон її голосу змінюється на ображений, коли ми запитуємо, як саме і як часто вона купається? Жінка нарікає, що санітарка забрала у неї дві улюблені спідниці. 

– Після купання забрали дві спіднички. Вже з тиждень, як їх немає. Казала, завтра принесу, а так і не принесла. Та хіба ж тільки спіднички...
– Ну, зараз ми попросимо, щоб спідничку вам повернули, – втішає бабусю правозахисниця.  
– Дві! – наполягає, піднявши очі пані Наталя.
– А що вам приносили на сніданок?
– Уранці давали ячну кашу із жареним яйцем, але каші не їм, бо немає зубів. Та й дають одну й ту саму кашу. Масла як кіт наплакав.
– А часто до вас приходять відвідувачі?
– Та де там часто, – із сумом мовить вона.  
– А хто вам купує цукерочки, пані Наталя?
– Коли-не-коли приходять от такі люди, як ви, божественні.

Пані Наталя любить цукерки і просить їх у нас.

– У нас зараз немає. Але наступного разу ми приїдемо і привеземо їх із собою, – відповідає Ірина. У бабусі з’являється запал.  
– А коли ж ви приїдете?
– Не знаємо.

У Департаменті НПМ дійсно не можуть сказати, коли прибудуть з повторним візитом. В Україні –  понад 4,7 місць несвободи, які підпорядковуються різним міністерствам. За сім років існування НПМ 150 моніторів встигли відвідати 1,8 тисячі закладів. Вони повторно відвідують лише ті місця несвободи, де виявили грубі порушення прав людини.

МОЧАЛКА НА ВСІХ

У ванній кімнаті підопічних миють в одній мисці без маркування. Не зрозуміло, чи то посуд для миття верхньої, чи для нижньої частини тіла. 

– А чим ви миєте підопічних? – питаємо. 
– Ось цією мочалкою, – каже санітарка Наталя.
– Що, однією всіх підопічних?
Так видали, – підтверджує вона і піднімає догори свої очі.

 

Правозахисниця обурюється брудом під нігтями людей. Вона закликає завідувачку Ольгу Похилу виконувати свої посадові обов’язки – скласти план навчання персоналу з різних тем, зокрема про миття лежачих хворих та оброблення рук і ніг. 

– Зрозуміло, що людині буде не подобатися купання, якщо воно буває раз на місяць. Вона й не звикла до цього, – каже завідувачці правозахисниця. 

Не у всіх підопічних є свій туалетний папір. Ольга Похила запевняє, що сама видає його, як і мило з шампунем. Монітори просять її показати, де саме стоїть шампунь, бо у санітарки його немає. Завідувачка знімає взуття, стає на стілець біля холодильника і дістає шампунь із захаращеної купи товарів на холодильнику. Ця операція дається їй нелегко. 

Монітори наголошують, що наявність у закладі засобів гігієни та доступ до них мешканців будинку – це різні речі.  

У шухлядах підопічних – зацвілий хліб та сало з комахами. Монітори також виявили жінку, яка, аби справити нужду, ходить босоніж по холодній, пошарпаній підлозі. У неї немає капців. Централізованого опалення в стаццентрі немає. Приміщення обігріваються електричними конвекторами, однак у них холодно. 

ПЕНСІЇ НА СПАДОК

Співробітники Уповноваженої Верховної Ради з прав людини та волонтери НПМ не лише заходять до всіх приміщень, які є в закладі. Вони вивчають й усі наявні документи. Так, вони з’ясували, що адміністрація будинку-інтернату накопичує пенсійні кошти і не витрачає їх на потреби мешканців. Усього в Ольги Похилої зберігаються 77 тисяч гривень від 13 підопічних. Завідувачка зізнається, що побоюється претензій з боку родичів.  

– У вас за однією людиною накопичилися 11 тисяч гривень, – звертає увагу Ірина.
– Нехай краще вони лежать. А то приїжджають родичі, я їм показую, що ось гроші і їх ніхто нікуди не дів, – відповідає завідувачка Ольга Похила.
– А навіщо так робити?
– Ну, це ж треба відповідати. Якщо я їх витрачу, то мені ж претензію висуватимуть, куди ви їх витратили.

Ольга Похила, Ірина Сергієнко та Тетяна Кулаківська

– Відповідати ви будете в будь-якому разі. Ви збирайте чеки на всі ваші покупки, і до вас не буде жодних претензій. Ці гроші після смерті лишаться або родичам, або, коли їх немає, – сільській раді як спадщина. Навіщо так робити, якщо людина живе зараз. Вона ж ці гроші після смерті із собою не забере. Купіть їм те, що вони хочуть: цукерки, м’які банани, халву чи лимонаду, – радить Ірина і дає посилання на нормативний документ, який регулює порядок використання грошей у такому разі.
– А можна ці кошти витратити на оранку городу?
– Ні, тільки на людину.
– А на килимки біля ліжок чи покривала?
– Такі речі має забезпечити сам заклад. У вас є Саша, молодий чоловік, який переніс інсульт. У нього зібралося 5 тисяч гривень. Невже не можна купити йому невеличкого телевізора і повісити біля ліжка?
– І так неправильно, і так неправильно. Не знаєш, як би то його й правильно зробить, – зітхає Ольга Похила.

Монітори не можуть зрозуміти, скільки коштів лишилось у мешканця Михайла.

– Він усе прокурює, – пояснює медсестра Тетяна Кулаківська.
– Це все слова. Я була в будинку-інтернаті, який закуповує дорогі Marlboro. Але у вас немає чеків, які підтверджують покупки.
– Кожного ранку тут треба три таких людини обслужити, бо то буде катастрофа, – розповідає завідувачка.
– Той дід Міша – гуцул. Він по всьому світу їздив працював. Тепер у нього немає ані трудової книжки, ані пенсії. Йому платять лише допомогу.
– Яку суму? – запитую.
– 299 гривень.
– А поділіть на 25,50 – виходить 11 пачок, – рахує Ольга Похила і посміхається. – А кожного ранку чекає перед дверима. Каже, я інвалід, учасник війни, ви маєте дати мені сигарети.  

 

ВКРАДЕНІ БУЛОЧКИ

На кухні заклопотана кухарка Леся варить рисову кашу та капусняк. Як м'ясо підопічним тут дають напівфабрикати. Усі придбані товари зберігаються в кабінеті Ольги Похилої. Тут же ж у холодильній камері для морозива лежать і м'ясні напівфабрикати. 

– Покажіть, будь ласка, де ви занотовуєте видані продукти? – цікавиться правозахисниця. 
– Ну, ми видаємо по меню, – каже Похила.
– А хіба в окремому журналі ви не записуєте ці дані? От скільки сьогодні ви видали яєць?
– 17 штук.
– А де ви це записали? Де облік, скільки вам привезли, скільки ви видали та скільки залишилося продуктів харчування? Як ви можете зараз підтвердити, що видали 17 яєць? 
– Шкарлупу показати, – сміється медсестра. – Ми не ведемо залишків.
– Це не правильно. Ви не вдома. Це установа і витрата державних коштів, тому ви маєте вести облік.

Ірина Сергієнко зізнається, що давно не бачила такого бідного переліку страв. У стаціонарному центрі немає перспективного меню. Продукти харчування тут закуповують, виходячи із залишкового принципу і з того асортименту, який є в місцевому магазині, а не так, як того вимагає перспективне меню. Окрім цього, директор Білоцерківського районного територіального центру соціального обслуговування не затвердив технологічних карток приготування страв.

На обід монітори НПМ не дорахували чотирьох булочок.

– А куди булочки поділись?
– На кухні двері не закриваються на замок. Є такі люди, які вночі приходять і їдять, – пояснює кухарка Леся.
– А що ж на обід будуть їсти чотири людини?
– Батон наріжемо.
– Нас і підопічних це не цікавить. Не мають чотири людини давитися батоном. Організуйте свою роботу так, щоб булочок не крали. Повісьте, будь ласка, тоді на двері замок.

Правозахисниця дістає з полиці одну за одною погано вимиті залізні тарілки. 

– Хіба ж це помите? У вас удома також так посуд помитий? – обурюється вона і кладе тарілки в умивальник. 
– Чого ж це непомите? Помите! Це ж така якість посуду... – відказує їй Леся. Її помітно дратує, коли монітори НПМ самостійно відкривають усі шафи та полички кухні й ретельно порпаються в речах.

 

МЕДИЦИНА

Заклад перестав вести журнал руху медикаментів із червня 2018 року. Відповідно, не можливо проконтролювати, як установа використовувала закуплені ліки. Окрім цього, стаццентр не організовує обов’язкового щорічного медичного огляду. В медичних документах немає листків призначення, де медсестра має підписуватися за виконання призначеного лікарем лікування.  

У жахливому стані монітори знайшли амбулаторні картки мешканців. 

Картка з діагнозом померлої людини

– А чому тут запис із 2017 року?
– Немає на чому писати, то я наклеїла з картки людини, яка вже давно померла, – пояснює медсестра Тетяна Кулаківська.
– Тобто? Це діагноз померлої людини? Ну, от як так можна. У людини ж було своє життя. Ось це таке ставлення до людини. До будь-якої, – коментує Ірина і радить купити амбулаторні картки за десять гривень.

Правозахисниця досліджує іншу медичну картку: 

– Цьому пацієнту лікар прописав "Амоксиклав" (напівсинтетичний антибіотик з широким спектром антибактеріальної активності – ред.). Ви давали його?
– Так.
– Підтвердіть це. Де ви пишете, що ви закупили цей антибіотик? – запитує співробітниця офісу Омбудсмана, і їй передають журнал руху ліків.

Поки Ірина вивчає журнал, у шафі знаходжу протерміновані ліки, зокрема "Корвалол" з терміном придатності, який сплив минулого року. 

У журналі немає даних, що заклад купував "Амоксиклав". Тетяна Кулаківська зізналася, що самостійно вирішила колоти хворому інший антибіотик, який лікар не призначав. Монітори НПМ також виявили відсутність, зокрема, "Аспаркаму", "Амлодипіну", "Церукалу" та "Еналаприлу", які мешканцям закладу призначав лікар.

– Як ви готуєте проект на закупівлю ліків?
– Виписуємо найнеобхідніше і подаємо заявку на територіальний центр... – каже медсестра.   
– Ви ж знаєте, що вони на повному державному утриманні. 65% коштів приходять на спецрахунок. Ви маєте по максимуму забезпечувати ліками заклад. Покажіть заявку на лютий.
– Ми цього року взагалі не робили заявку. Казали, що грошей немає.
– Чекайте, у січні лікар призначив пацієнту медикаменти і ви досі не написали заявку? Вони купують ліки за свої кошти?
– Ні, ні.
– То виходить, вони взагалі не отримують лікування. Це ж стаття Кримінального кодексу... Якщо ви не пишете заявки, звичайно, вам кошти й не дадуть.

Монітори НПМ пояснюють, що ненадання медичної допомоги прирівнюється до катувань. Учасники механізму роблять візити, аби виявляти такі факти та рекомендаціями спонукають заклади усувати проблему. Це дозволяє зменшити кількість заяв до Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), де страсбурзькі судді присуджують тисячі євро компенсацій. З 2014 року Україна програла в ЄСПЛ 73 справи за статтею "Заборона катувань". Українські платники податків сплатили понад 800 тисяч євро компенсацій.

Коли вийшли із стаццентру, двері зачинились. Монітори НПМ на повні груди вдихнули засніжене свіже повітря і видихнули. Ірина Сергієнко не приховує свого здивування. 

– І це Київська область, а люди живуть зовсім в іншому вимірі, – стиха коментує вона. 

Завідувачка закладу вийшла на двір і проводжала своїм поглядом моніторів, аж доки не рушив їхній автомобіль. Офіс Уповноваженої Верховної Ради з прав людини готує наразі звіт та рекомендації за результатами візиту. Його отримають Білоцерківський районний територіальний центр соціального обслуговування, Київська обласна, Білоцерківська районна адміністрації та Міністерство соціальної політики, аби службовці усунули порушення прав людини та нелюдське поводження.   

Микола Мирний, журналіст Центру інформації про права людини

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Дякуємо, інформація про помилку відправлена
Будь ласка, виберіть текст
Ви вибрали забагато тексту
Мітки: НПМ Уповноважений Верховної Ради з прав людини Міністерство соціальної політики
x
В чому помилка?
Зв'язатися з нами
Центр інформації про права людини