Хто захистить мене від України?

У березні Українська Гельсінська спілка з прав людини (УГСПЛ) спільно з іншими правозахисними групами представили загальний огляд стану захисту прав людини в Україні за минулий рік. У підготовці цього річного звіту взяли участь 40 недержавних громадських організацій, близько 80 експертів.

Як зауважив голова правління УГСПЛ Євген Захаров, нині права людини зовсім не є пріоритетом для керівництва держави: «У 2005–2009 роках ми відзначали, що державна політика в галузі прав людини є неефективною, безсистемною та хаотичною, але все ж вона здійснювалася й можна було навіть назвати певні напрацювання в сфері прав людини. На жаль, за останні два роки, на наш погляд, можна констатувати, що права людини взагалі не були пріоритетом для теперішньої влади, сформованої в 2010 році».

Слухаючи доповіді представників правозахисних організацій й переглядаючи друкований звіт обсягом 352 сторінки, я намагаюся знайти відповідь на одне запитання: «Чому мій брат, якщо піде в армію, повернеться звідти калікою. Мені страшно, якщо я, боронь Боже, захворію на щось серйозніше, аніж застуда, чи випадково опинюся на місці злочину або ж потраплю в поле зору правоохоронних органів на опозиційному мітингу… Хто зможе мене захистити від України з її «непріоритетним» ставленням до моїх прав, до прав людини?».

Мої страхи не безпідставні, зважаючи на головні тенденції порушення прав людини та основоположних свобод, які озвучили правозахисники.

Зростання бідності та соціальної нерівності

За оцінками профспілок та за результатами досліджень Українського центру соціальних досліджень, Міжнародного інституту соціології, Центру імені Разумкова та інших організацій, не менше, ніж 25% українців вважають себе бідними. Зокрема, залишається проблема, що мінімальна заробітна платня працюючих нижча від прожиткового мінімуму, хоча за законом має бути навпаки. Більше того – прожитковий мінімум формується за стандартами 2001 року і не враховує витрат на освіту, медичне обслуговування, оплату утримування дітей у дитячих садочках тощо. 

Особливо це спостерігається в державних установах, де різниця між найбільшими і найменшими зарплатами досягає коефіцієнта 60, у той час, як у США цей коефіцієнт становить 4, а в Європі – 3 – 3,5. До того ж, в Україні ця різниця ховається за різними документами з обмеженим доступом.

Політичні переслідування опозиції та громадських рухів 

Правозахисники підкреслюють, що в минулому році були помічені такі тенденції порушення людських прав, які раніше не мали серйозного вираження. Зокрема,використання правоохоронних органів як політичних інструментів.

Політичних переслідувань зазнають не тільки політики, а й представники громадських активістів, журналістів, правозахисників. Понад 60 таких випадків було зафіксовано у 17 регіонах України.

Тиск на судові процеси

Намагаючись оскаржити в судах протиправність дій правоохоронних органів, потерпілі зіштовхуються з тим фактом, що суди стали вкрай залежними. Як підсумовує Євген Захаров, українські суди втратили навіть ту «куцу незалежність», яка була раніше: «Сьогодні кожний суддя знаходиться під дамокловим мечем подання до Вищої ради юстиції про звільнення його за порушення присяги. На превеликий жаль, ми спостерігали такі випадки, коли прокураторі не подобалися всі ті рішення, які були ухвалені суддями. Ця ситуація робить суддів слухняним виконавцями чужої волі».

На сьогодні Вища рада юстиції може отримувати матеріали ще до закінчення судової справи, що є втручанням в роботу суддів. Це при тому, що за законом «Про Вищу раду юстиції» основне її призначення – це формування «високопрофесійного суддівського корпусу, здатного кваліфіковано, сумлінно та неупереджено здійснювати правосуддя».

Жорстокість кримінально-правової політики

За останні два роки також загострилася ситуація із катуванням та поганим поводженням із затриманими. Харківська правозахисна група за підтримки Європейської Комісії провела соціологічне дослідження на національному рівні. Опитали три тисячі осіб у Києві, Львові, Харкові, Полтаві та Криму. З відповідей респондентів був встановлений відсоток тих, хто відчув на собі насильство з боку правоохоронних органів, потім цей відсоток накладався на все доросле населення в Україні.

Таким чином за результатами дослідження, оціночна кількість постраждалих від незаконного насильства міліції у 2011 році склала 980 тисяч (для порівняння, у 2010 році – 790 тисяч). Зросла кількість загиблих у місцях позбавлення волі. Якщо у 2009 році таких було 24, то в 2010 році – уже 51, у 2011 році – нараховано 37 випадків. Експерти зауважують, що це тільки ті цифри, які потрапили в публічну сферу.

«Ці показники вражають. Ми ніби повернулися на рівень 2004 року й раніше, це після того, як була певна тенденція до зниження незаконного насильства впродовж в 2005-2009 роках, – коментує ситуацію адвокат, виконавчий директор УГСПЛ Аркадій Бущенко. –Це може свідчити про те, що міліція отримала певний сигнал від вищого керівництва про застосовування незаконних дій, і за це їм нічого не буде. Навіть коли Європейський Суд вказує на те, що було вчинено проти людини катування, це майже неможливо довести. У першу чергу тому, що справа з катування розглядається не негайно, а через декілька днів, а то й тижнів, по-друге, прокуратура ґрунтує свої висновки на свідченнях міліції або використовує високий стандарт доведення, що фактично змушує самого потерпілого виконувати роботу прокурора».

Обмеження свободи вираження поглядів

Не краща ситуація і щодо свободи інформації. Зокрема, у серпні був проведений конкурс на цифрове мовлення, через який понад тисячу місцевих мовників будуть викинуті з ефіру вже упродовж декількох років, що фактично призведе до їх знищення. До слова, жодний опозиційний телеканал не отримав ліцензію на цифрове мовлення.

«Це, як на мене, достатньо тривожний сигнал, що наближає нас до російської ситуації, коли всі телеканали є підконтрольними й відповідно подають заангажовану інформацію, - зауважує член правління УГСПЛ Володимир Яворський. –Були зафіксовані десятки випадків про замовчування суспільно-важливої інформації  телеканалами. Це підтверджує той факт, що здійснюється цілеспрямована політика через певні медіахолдинги. Фактично п’ять медіахолдингів на сьогодні контролює більшість радіо і телевізійного простору, а  також основні друковані засоби масової інформації».

Експерти висловлюють думку, якщо нездійснена свобода вираження поглядів, то вочевидь під загрозою є здійснення всіх інших прав та свобод людини.

Права людини: чи помічає суспільство їх порушення?

Дуже часто саме суспільство не помічає форм дискримінації та порушень прав. Зокрема це стосується прав жінок та дітей, виявлення гендерної дискримінації, прав національних меншин тощо. При чому існує ідеологічне нерозуміння проблеми як з боку представників влади, так і з боку самого суспільства.

Значна проблема статистики – не фіксування фактів дискримінації за ознакою статі та порушення прав дитини. Експерти можуть говорити про цифри лише за фактами насильства в сім’ї, і аж ніяк за кількістю правопорушень в цілому, що підтверджує опитування дільничних міліції.

Правозахисників також турбує той факт, що сьогодні Міністерство соціальної політики ініціює такі законопроекти, які навіть погіршують ситуацію. Так, впровадження непрямої оцінки доходів може позбавити частину сімей права на отримання допомоги. Наприклад, зафіксовані випадки, коли наявність велосипеду або домашньої тварини було індикатором заможності родини і відповідно підставою для зменшення допомоги. Небезпечним є новий законопроект «Про захист суспільної моралі», який під виглядом захисту прав дітей насправді обмежував приватну сферу.

«До речі, це вже ввійде у звіт 2012 року, але сьогодні спостерігається серйозне втручання держави в сферу репродуктивних прав, що є абсолютно неприпустимим. Мова про законопроект, в якому йдеться про використання штучних репродуктивних технологій жінками, які є незаміжніми і після 49 років, – доповідає Катерина Левченко, міжнародний жіночий правозахисний центр «Ла Страда – Україна». – Також введення податку на бездітність після 30 років. І зовсім недавно був зареєстрований законопроект, за яким забороняється переривання вагітності ... Не йдеться про те, що аборт – це добре, чи погано, мова про те, що держава втручається у приватну сферу, і вирішує свої проблеми за рахунок жінок.  Але наслідки такої політики – соціальні, суспільні, криміногенні – будуть виключно негативні».

Як зазначає Катерина Левченко, громадянам немає куди звертатися. У гарячу лінію цієї організації в 2011 році було подано понад 12 тисяч звернень, тоді як в 2010 – лише шість тисяч: «Ви ж розумієте, що гаряча лінія – це не панацея. Тому методи Femen мені подобаються все більше і більше. Femen – це зворотній бік нецивілізованої політики. Якщо держава не чує нас листами, гарно одягненими, тоді ми змушені проводити більш радикальні заходи, інакше нас ніколи не почують», – підкреслює Левченко. 

Якщо не я, то хто?

Водночас експерти радять не впадати у відчай навіть за такої правової ситуації, яка нині склалася в Україні. В Україні шлях щодо виконання рекомендацій, наданих правозахисними організаціями, є довгим і непрямим. Та досвід правозахисників показує, якщо людина знає свої права і вміє себе захищати, то її доволі важко перемогти.

Довідка: Українська Гельсінська спілка з прав людини – одна з найвпливовіших правозахисних організацій України. Діяльність УГСПЛ спрямована на захист жертв порушень прав людини або попередження таких порушень у майбутньому. Нині до УГСПЛ входить 30 правозахисних громадських організацій. УГСПЛ надає безкоштовну первинну правову допомогу. Щонайменше раз на тиждень проводиться прийом  громадян у 13 приймальнях у Херсоні, Харкові, Чернігові, Кіровограді, Донецьку, Луганську, Львові, Конотопі, Тернополі, Миколаєві, Сєверодонецьку, Севастополі та Києві.

Ірина ВиртосуЦентр інформації про права людини, для УНІАН

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Дякуємо, інформація про помилку відправлена
Будь ласка, виберіть текст
Ви вибрали забагато тексту
Мітки: міліція суд
x
В чому помилка?
Зв'язатися з нами
Центр інформації про права людини