Клініка для СНІД-хворих як шанс бути живим

КлінікаНещодавно стало відомо, що Солом’янська прокуратура відкликала позов проти ВІЛ/СНІД-клініки. Одна з найкращих клінік, де важкі хворі можуть отримати шанс жити, наче позначена "тавром неспокою".

А по суті – лікарі, медичний персонал, пацієнти вже кілька років боряться з владою (колишньою і теперішньою) за те, щоб залишили їх у спокою і дали професійно працювати і по-людськи жити.

У стресовому режимі

Про те, як хворих на СНІД "виселяли" з клініки Інституту епідемілогії та інфекційних хвороб ім. Л.В.Громашевського, яка містилася в приміщеннях на вулиці Лаврській, УП.Життя писала неодноразово. І про те, як екс-уряд з усією пишнотою передав приміщення клініки Києво-Печерській Лаврі. І про те, як екс-уряд запевнив, що надає землю під новий корпус клініки на вулиці Амосова. І про те, як на клініку уже було витрачено 50 млн гривень...

Як згодом виявилося, переселення в новий корпус – це не кінець поневірянь клініки.Солом’янська прокуратура вирішила з’ясувати, на якій підставі терміново були оформлені документи про передачу землі. Не розібравшись як належить із ситуацією та "зачувши", що пахне "корупцією", прокуратура ініціювала судовий процес.

Тож у Господарському суді м. Києва розглядалася справа про незаконне виділення землі для клініки та визнання відсутнім права постійного користування та повернення земельної ділянки. Відповідачами позову стали Київська міська рада, Київська міська державна адміністрація та Державна установа "Інститут епідеміології та інфекційних хвороб ім. Л.В.Громашевського Національної академії медичних наук України".

Серед деяких аргументів прокуратури: відведена земельна ділянка розташована на території чи в межах об'єкта природно-заповідного фонду, зокрема на території заказника "Байкова гора" в Києві. Водночас на час затвердження проекту не проводилася екологічна експертиза. Також проект до прийняття рішення повинен розглядатися постійною комісією Київради з питань гуманітарної політики, однак ці матеріали кадастрової справи відсутні.

У відзиві на позовну заяву юристи Інституту Громашевського спростовували обвинувачення прокуратури. Зокрема вказували, що не було побудовано нового приміщення, а лиш проводилася реконструкція старої будівлі, усі зелені насадження залишаються на місці та передаються на збереження Інституту Громашевського.

Тільки нещодавно стало відомо, що прокуратура Солом’янського району відкликала позов до Інституту Громашевського у зв’язку з необхідністю проведення додаткової перевірки.

"Представникам клініки роз’яснили всі обставини справи, а також порадили, до яких контролюючих органів треба звернутися, які дозвільні документи потрібно отримати для того, щоб клініка в подальшому могла отримати законне рішення на користування земельною ділянкою. Я хочу заспокоїти всіх пацієнтів клініки, їх близьких і рідних, що прокуратура не мала ніякого наміру забирати у них приміщення та ділянку", – заявила після останнього судового засідання 24 червня прес-секретар прокурора Солом’янського району Тетяна Біркович.

Попри відзив позову, сама проблема ще не вирішена – клініці доведеться упорядкувати документи, пов’язані із відведенням земельної ділянки, інакше можливий повторний позов. До слова, ухвалення попереднього рішення КМДА тривало близько трьох років.

Медперсонал і пацієнти "майже" звикли жити в стресовому режимі. На нарадах йшлося про переселення в новий корпус, а по суті – не було куди: каналізаційні й водомережі не підключені, лабораторія не функціонує, кухню запустити не можна, пральні для чистки одягу медперсоналу немає...

За словами заступника директора з лікувальної роботи Максима Шмигла, новий корпус клініки був зданий у листопаді-місяці, однак до сих пір не на балансі Інституту Громашевського. "Так, лікування тут відбувається, але юридично питання ще не вирішено... як з передачею устаткування, так і здання в експлуатацію інженерних конструкцій...", - підкреслює Максим Шмигло.

Новий корпус клініки на Амосова – це гарна, проте нефункціональна коробка, зауважує Іван Доан, молодший науковий співробітник відділення СНІДу, лікар-інфекціоніст.

"Побудовоно не по-хазяйськи, що не зачепиш, усе розвалюється й сиплеться... Наприклад, під час мого чергування було затоплене приміщення однієї з палат на третьому поверсі. Просто через те, що використовувались матеріали не належної якості. Коли нас запрошували представники забудовника шукати якісь недопрацьовані моменти, ми на все вказували, та нічого не виправили...", – наголошує Доан.

Як функціонує клініка, я вирішила побачити на власні очі. Тож, озброївшись фотоапаратом, вирушаю до клініки на Амосова.

Не тільки лікувати тіло

Мене зустрічає Антон Сак, фахівець інтегрованої допомоги ВБО "Час життя +", соцпрацівник. Для нього вже звична справа – проводити екскурсії для журналістів: головне, щоб якомога об’єктивніше висвітлювалося питання ВІЛ й стигматизації людей з позитивним ВІЛ-статусом. Його робота як соціального працівника спрямова на те, щоб якомога безболісно відбувалася соціалізація людей із ВІЛ. А болю предостатньо.

...Заходиш у клініку. Тихо, надто тихо... Де-не-де чути шум швабри й ганчірки, здогадуєшся, що настав час вологому прибиранню...

На першому поверсі, крізь зачинені скляні двері помічаєш дороге медичне обладнання... загорнуте в плівку. Не несправне – не підключене. В одній палаті відгорнутий лінолеум... Бачиш затерту діру, палату просушують. Як пояснює мій супроводжувач: якась несправність у водовідводі, і як наслідок – калюжі в палаті.

Від побаченого в лікарні мене огортає відчуття, що клініка працює... в тестовому режимі.

Зустрічаю двох-трьох пацієнтів. До знайомого Антона вони вітаються спокійно, на мене із фотоапаратом та блокнотом дивляться скоса. "Журналісти...  Розкажеш, як тобі тут ведеться", – запитує одного з пацієнтів. Чоловік заперечливо хитає головою. Утім, дозволяє сфотографувати себе на загальному "антуражі".

Більшість пацієнтів, кого зустріла в клініці, не хотіли говорити, фотографувати дозволяли тільки зі спини. Не хочуть бути упізнані... Не хочуть говорити про свої хвороби. Відвертаються. Не безпідставно.

З розмов тих, хто готовий відкривати свій ВІЛ-позитивний статус, розумієш – що надто жорстко й часто ВІЛ-інфіковані потрапляли під удари "добропорядного суспільства". Через страх перед створеним образом "ВІЛ-чума ХХ століття", через недостатність інформації про цю проблему, через страх "заразитися", уже тільки глянувши на ВІЛ-інфікованого.

При чому це неприйняття йшло як від "звичайних" людей – друзів, які стали колишніми, сусідів, які раптом дізналися про позитивний статус, колег, так і від лікарів, які начебто мали розумітися на цій проблемі.

Тому ВІЛ-позитивному обернутися спиною до тих, хто його виштовхує, – це "нормальна" реакція.

"Віл-інфекція – це таке тавро на лобі, і всюди "таких людей" намагаються відфутболити, або надають допомогу лише в базовому обсязі, а не в тому, який потрібен", – пояснює лікар Іван Доан. Лікар стверджує, що ця клініка може надавати повноцінну медичну допомогу, але поки для цього не створені умови.

Мої співрозмовники розповідають, що особливість цієї клініки в тому, що вона діє за"пацієнтоцентричною" моделлю: коли разом із лікарем та медичним персоналом із пацієнтом працюють соціальний працівник та психолог. Супровід пацієнта здійснюється постійно.

"А в тих центрах, де лікують тільки тіло й не приділяють увагу всьому іншому, дуже високий показник вибуття з лікувальної програми, появи супутніх захворювань, і як наслідок – смерть...", – коментує Антон Сак.

Тож пріоритетні завдання працівників клініки – не тільки вилікувати тіло, а й допомогти ВІЛ-інфікованому бути включеним у соціум, позбуватися внутрішньої стигматизації (коли хворий картає себе за те, що захворів). Щоб після кількох тижнів стаціонару в клініці, уже дома мати впевненність жити далі повноцінно.

Це стверджує і лікар Іван: "У нас немає стигми. Я не скажу, що в нашій клініці панацея, і ми всіх дістаємо з того світу. Але принаймні намагаємося, щоб пацієнт отримував нормальне людське ставлення й повноцінне лікування".

Із Володимиром, усміхненим 32-річним хлопцем, я познайомилася тут же, у клініці. Він – з тих небагатьох, хто відкрито говорить про свій статус.

"Тут мене прийняли, як у сім’ї. В інших лікарнях... "віморожуються" від тебе, бо ти ВІЛ-інфікований. А тут фактично поставили на ноги. Через два місяці лікування я вже міг самостійно гуляти на вулиці... Що я платив? Нічого. Лікування відбувається за державний кошт. Я планую, коли одужаю, створювати сім’ю...", – охоче ділиться своїми планами чоловік.

Володимир, допоки не став пацієнтом лікарні, поневірявся від лікаря до лікаря зі своїми хворобами. Тут уже лікується тривалий час і на собі відчув усі "покращення" з переселенням.

Чи буде спокій?

Бути під постійною напругою через "виселення-переселення-вигнання" клініки втомилася імедична сестра Людмила Мірошник, яка вже понад десять років працює в клініці. Каже, від цього страждають усі – і пацієнти, і медики. Хоче просто спокійно працювати. Через те, що доводиться мати контакт з ВІЛ-інфікованою кров'ю, заходи безпеки мають бути максимальними.

Водночас Мірошник зауважує, що в цій клініці медичний персонал захищений: оскільки розуміє, із якими пацієнтами вони мають справу. На відміну від її колег у "звичайній" лікарні, де до кожного відвідувачі слід ставитися як до потенційного ВІЛ-інфікованого.

За словами юриста Всеукраїнської мережі людей, які живуть з ВІЛ/СНІД Юлія Гресь,повторна переробка всіх документів та прийняття нового рішення про виділення земельної ділянки Інституту Громашевського може знову затягнутися на роки. Тож пацієнти і медичний персонал продовжують все так само жити в "підвішаному стані".

Наразі на стаціонарі на Амосова лікується 33 пацієнти у відділенні СНІД, і 8 осіб із гепатитом.

УП. Життя

Фото – Ірини Виртосу, Анни Якутенко

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Дякуємо, інформація про помилку відправлена
Будь ласка, виберіть текст
Ви вибрали забагато тексту
Мітки: ВІЛ/СНІД судова справа
x
В чому помилка?
Зв'язатися з нами
Центр інформації про права людини