Дмитро Шабельников: Країни-учасники Ради Європи зобов’язані розвивати pro bono

Московський філіал Інституту права громадських інтересів (PILnet) уже 11 років відшуковує адвокатів та юристів, які добровільно та безоплатно допомагають громадським організаціям. Такі справи називають pro bono. 

З директором програм у країнах Євразії цього Інституту Дмитром Шабельниковим Центр інформації зустрівся під час глобального форуму PILnet у Берліні. Ми поцікавились, навіщо державі та приватним юридичним компаніям потрібно розвивати культуру pro bono. 

– Адвокатура – це професія, яка оберігає ворота між суспільством та державою. Для того щоб суспільство могло притомно існувати, потрібно, щоб у нього був доступ до цих воріт. Якщо адвокати не будуть полегшувати цей доступ, то розвиток у суспільстві ускладнюватиметься. 

З одного боку, це чудово, що за умов монополії представництва інтересів у суді в адвокатів – ексклюзивне положення. А з іншого – це означає, що адвокати мають робити також свій внесок, бо для них підвищується відповідальність. Зрозуміло, що ніколи не буде ситуації, коли кожен юрист це розумітиме, але найкращі представники нашої професії усвідомлюють необхідність доступу до правосуддя.

У різних країнах є системи субсидування юридичної допомоги, але не зажди достатньо і часто через забюрократизованість вони не відповідають на кризові ситуації. Можна сьогодні розбудувати державні системи юридичної допомоги, але вони не можуть упоратись, наприклад, із високим потоком біженців. Саме тому країнам потрібно розвивати pro bono. Вони можуть швидко реагувати на нові обставини та виклики. З іншого боку, держава має зобов’язання з розвитку безоплатної правової допомоги. 

– З чого випливають такі зобов’язання?

– Європейська конвенція з прав людини зобов’язує держави забезпечити доступ до правосуддя. Ст. 6 Конвенції дуже широко це визначає – має надаватись юридична допомога, якщо цього вимагають інтереси правосуддя. У більшості країн Ради Європи з кримінальними справами pro bono організоване, однак цього немає в сімейних чи житлових справах. Без доступу до судової процедури, правової допомоги неможливо реалізувати інші права.  

– Чи можна вважати безоплатну правову допомогу (БПД) в Україні pro bono. 

– Ні. Якою не була б розвинутою в Україні безоплатна правова допомога, неможливо буде забезпечити всі потреби. Для БПД критерій – граничний рівень доходу. Одна з улюблених моїх систем правової допомоги є в Нідерландах. Країна повністю або частково субсидує 50% правових проблем. Однак завжди знайдуть категорії людей, які випадуть із цієї допомоги, наприклад ті ж біженці. 

– Чи може вважатися надання послуг pro bono, якщо адвокат розповсюджує оголошення про надання послуг pro bono, а коли клієнт приходить до нього, то після 10 хвилин безкоштовного спілкування адвокат пропонує укласти договір?

– Однозначно ні. Це шахрайство. Думаю, боротися з такою негативною тенденцією можна авторитетом адвокатури.

Дмитро Шабельников

Основний критерій pro bono – переслідування громадських інтересів. Зрозуміло, що жодна юридична фірма, мета існування якої – прибуток, не може надавати допомогу всім охочим. Це нереалістично. Тому фірмі або адвокату потрібно робити вибір, кому надавати допомогу, де це буде найефективнішим. До прикладу, наш проект у Росії не допомагає приватним особам, а працює лише з некомерційними організаціями. Це може бути допомога, пов’язана із загальною діяльністю – оформлення трудових договорів, податків, інтелектуальної власності, або це може бути допомога, яка буде пов’язана з місією організації.

Ми знаходимо юристів не для того, щоб вони замінили некомерційні організації, а для того, щоб вони допомогли громадським організаціям, на що у них не вистачає сил, ресурсів і що вплине на подальшу правову практику для широкого кола людей. 

У таких країнах, як Росія, де забюрократизоване регулювання некомерційних організацій, особливо важлива допомога pro bono. У Росії регулювання громадських організацій складніше, ніж бізнесу. І це робиться для того, щоб за бажання організацію можна було закрити, використовуючи порушення законодавства. Тому важливо, аби адвокати наглядали, щоб організації не робили помилок.   

Мої спостереження показують, що деякі адвокати починають займатися pro bono, бо їм так сказало керівництво. Молоді юристи не розуміють, навіщо їм допомагати некомерційним організаціям, адже вони прийшли заробляти гроші для фірми та для себе. Але згодом вони втягуються і отримують відчуття професійної гідності, що вони своєю працею та навичками беруть участь у житті свого суспільства. 

– Тобто у них з’являється ще й місія? 

– Абсолютно. Вони отримують від цього моральне задоволення. До того ж pro bono може бути способом протидії вигоранню. 

Мені клієнти пишуть: а як можна віддячити адвокату за роботу? Я відповідаю, що просто напишіть, зателефонуйте і розкажіть, наскільки важливою вам була допомога фахівців. Для них це буде бальзамом на душу. 

– За вашим досвідом, навіщо адвокати займаються справами pro bono.

– Серед великих корпорацій зараз розвинута концепція корпоративної відповідальності, аби виправдати свою капіталістичну сутність. Саме тому юридичним компаніям потрібно показувати суспільству та партнерам свою соціальну відповідальність. Коли великий бізнес набирає собі юристів з юридичної компанії для супроводу в певній країні, то вони проводять тендер. У межах цих тендерів ставлять запитання: а як ваша фірма реалізує принцип корпоративної соціальної відповідальності? Для юридичних фірм цей принцип виявляється у справах pro bono.

До того ж це розвиток бізнесу. Pro bono – це світовий рух. Можна брати участь у глобальному форумі PILnet, де можливо подружитися з великими іноземними юридичними фірмами, які можуть стати твоїми клієнтами. Адже вони бачать, що ти відрізняєшся від інших фірм.

Окрім цього, pro bono робить юриста чи твій бренд упізнаваним. У країнах колишнього Радянського Союзу є стійкий стереотип: якщо робиш щось хороше, то про це не можна говорити. Мовляв, добро треба творити таємно, бо так по-християнськи. Це неправильно, бо твій приклад супроводжувати справи pro bono може спонукати робити щось гарне інших юристів та адвокатів.

Якщо фірма задекларувала, що частину своїх ресурсів вона витрачає на справи pro bono, це ж не означає, що співробітник компанії попрацював 12 годин на роботі, прийшов додому, повечеряв і почав займатися справами pro bono. Такі люди є, звісно, я їх знаю. Але юристи все одно працюють pro bono в межах робочого часу і отримують заробітну плату від фірми. Справи pro bono підтримують моральний дух у співробітників. У молодих юристів на початку їхньої кар’єри робота може бути нудною: вони сидять за комп’ютером з паперами та не бачать людей. А якщо їм дають справу pro bono, ситуація змінюється. Вони зустрічаються з клієнтами, обговорюють стратегії захисту, приймають рішення з допомогою старших товаришів.

Я в московських вишах розповідаю про pro bono і помічаю, як у студентів загоряються очі. Коли вони приходять до потенційних роботодавців, то ставлять їм питання, чи займається юридична фірма pro bono. Я сподіваюсь, що рух pro bono в майбутньому посилиться і такі справи будуть нормою. 

– Ви 11 років займаєтеся справами pro bono. Розкажіть про кейс, який особисто вас надихає.

– Одна з проблем у російському суспільстві – недієздатні люди, яких легше тримати в місцях несвободи. Там вони під контролем. Їх забезпечують усім необхідним. Щонайменше у великих містах вони перебувають у хороших умовах. Багато людей потрапляють у такі місця ще дітьми. А коли дорослішають, їх переводять в інші психоневрологічні інтернати (ПНІ). Таким чином вони проводять більшість свого життя в таких закладах. 

У Росії благодійний фонд "Просто люди" у різний спосіб допомагає таким людям. Його директорка Марина Рис розповіла мені про Павла Марказьяна, який у 1980-х грав на клавішному синтезаторі в першому складі групи "Браво". 2001 року, коли йому було 32 роки, він потрапив у психоневрологічний інтернат і протягом 18 років не міг звідти вийти.  

Чоловіку лікарі діагностували шизофренію. Але коли ти говориш із ним, то не помічаєш хвороби. Сам психоневрологічний інтернат не був проти змінити його статус. Для цього фонд пішов до суду, який не погодився з тим, що в чоловіка немає хвороби.  

Ми знайшли в Москві юридичну фірму Dechert, яка зацікавилася справою та увійшла в неї на етапі апеляційної інстанції. Це була успішна історія, бо друга інстанція визнала чоловіка обмежено дієздатним. Це означає, що він може сам розпоряджатися своїм часом і, наприклад, користуватися громадським транспортом. 

Павло Марказьян все ще залишається в місці несвободи, бо у нього немає своєї нерухомості. Ми сподіваємось, що він знайде роботу і в нього вийде залишити ПНІ. 

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ розповідь Павла Марказьяна в онлайн-виданні "Медуза": "Одна дівчинка каже: "Чому ти живеш в інтернаті? Ти – дурень?" Павло Марказьян був музикантом у групі "Браво". А потім 18 років провів у ПНІ".

PILnet вирішив оприлюднити історію Павла Марказьяна в "Медузі". Тому одного жовтневого дня ми зустрілися з Павлом у підмосковному будинку Марини. Я інтерв’ював його за кавою на сонячному подвір’ї. Він був похмурий і неговіркий. Часто відповідав на запитання "так" або "ні". Але раптом прибіг великий собака Марини і Павло почав усміхатись. У цей момент я відчув тепло в серці. Тому що ти усвідомлюєш, що завдяки pro bono ти змінюєш чиєсь життя. Це одна людина, але для Павла цей пес був цілим світом.   

Спілкувався Микола Мирний, журналіст Центру інформації про права людини

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Дякуємо, інформація про помилку відправлена
Будь ласка, виберіть текст
Ви вибрали забагато тексту
Мітки: pro bono Росія
x
В чому помилка?
Зв'язатися з нами
Центр інформації про права людини