Краса не має обмежень?

Вікторія Шкабой

На цьому конкурсі краси, всупереч розповсюдженому стереотипу, між учасницями панує дружня атмосфера. VI Всеукраїнський конкурс краси дівчат на візках "Краса без обмежень" пройшов у Кіровограді…

Так би я почала свою історію про цю справді гарну ініціативу – розповідати громадськості, що краса буває різною. Й інвалідний візок – не перешкода для визнання най-най красуні.

Якби я дивилася на дійство із залу – я би нічого не помітила, окрім гарних дівчат на візку та їхніх усмішок…

Однак, як журналістку, мене цікавила й "кухня" конкурсу. Так, у мене виникли деякі питання до організаторів. Яке було реальне ставлення до дівчат-учасниць?

Нещодавно на сайті Національної асамблеї інвалідів України, до складу якої входить понад 200 громадських організацій та об’єднань, з’явився лист однієї учасниці Христини Сирової "Правда за кулісами конкурсу "Краса без обмежень 2015". Досить критичний текст про організацію, та найголовніше – про зневажливе ставлення до людей з інвалідністю…

Пригадується мені, як у розмові за лаштунками майбутня переможниця – 23-річна львів’янка Каріна Айрапетян на питання про враження від Кіровограда, поглянувши мені у вічі, спитала: "Чесно?". А потім, коротко розповідаючи про перебування у місті,  сказала: "Добре, що дехто з персоналу нам допомагав" (малося на увазі, працівники дитячої міської кіровоградської лікарні).

Від іншої учасниці почула: "Нам треба видати медалі за мужність". Я ще тоді подумала – цю фразу можна тлумачити як завгодно...

Під час оголошення учасниць був момент, коли не назвали ім’я номінантки. І це виглядало якось геть неприємно. Я списала це на випадковість. Хоча обурило: невже немає ні в кого списку? Отже, конкурс заради конкурсу, а до самих учасниць байдуже?..

Відверто кажучи, з самого початку я готувала зовсім інший матеріал.

Я би хотіла розповісти, що вперше конкурс краси для дівчат, які пересуваються на візку, відбувся в моєму рідному місті Кіровограді.

Раніше, починаючи з 2009 року, конкурс проводився у Донецькій області. Торік через події на Донбасі взагалі не відбувся, і тільки цього року отримав "кіровоградську прописку".

Організаторів та спонсорів було чимало – шоу проходило за підтримки обласної влади, мінсоцполітики, голів місцевих та донецьких громадських організацій, які опікуються питанням інвалідності.

Ініціатор та засновник конкурсу – голова Донецької обласної організації інвалідів Надія Паламарчук та керівник її молодіжного комітету Віталій Святошенко. А в цьому році додалися ще й Продюсерський центр "БРЕМ-арт продакшн" і театр мод Madina-style.

Коли я готувала свій перший матеріал, то хотіла розповісти, що дівчата приїхали з різних регіонів України – Іллічівськ та Біляївка (Одеська область), Нова Каховка (Херсонська область), Слов’янськ (Донецька область), Львів, Івано-Франківськ, Світловодськ (Кіровоградська область). І атмосфера за лаштунками була справді хвилюючою.

За словами Каріни Погосян з Іллічівська, конкуренції між дівчатами не було: адже всі різні – і кожна прекрасна по-своєму. "Взагалі-то я не хвилююся, – відповідає на моє питання дівчина. – Головне – нічого не наплутати під час танцю (сміється – авт.)".

Я би обов’язково розповіла, що хореографія – невід’ємна складова цього конкурсу. Так, з учасницями протягом кількох днів працювали професійні хореографи-постановники. На сцені їх супроводжували галантні хлопці з народного ансамблю бального танцю "Конвалія" (Кіровоград).

Після такого майстер-класу переможниця Каріна Айрапетян, яка тільки недавно почала займатися стрільбою з лука, вирішила також опанувати й танці на візку. До слова, дівчині свого часу не вдалося закінчити Львівський політехнічний інститут через… архітектурну недоступність.

Я би залюбки розповіла про свою землячку – Марію Податель зі Світловодська. Для неї це перший подібний конкурс: "Коли мені запропонували взяти участь, я не змогла відмовитися від цієї "авантюри", – усміхається дівчина й розповідає трохи про себе. – Я працюю логістом на підприємстві, люблю робити браслети ("шамбала"), вишивати, багато читаю, щоб багато знати – як Сократ (і знову іскринки сміху в очах – авт.). Мрію побувати у Львові, покататися на повітряній кулі, стрибнути на банджі… З дівчатами ми здружилися, будемо і надалі підтримували спілкування, приїжджати у гості. Для мене головне - не перемога, а участь та нові знайомства".

Я з приємним подивом дізналася про захоплення учасниць – від дизайну і фотографії до літературної творчості та вивчення китайської мови! Про це ми, глядачі, почули під час традиційних для конкурсу краси презентацій від ведучої. А ще були поява на сцені красунь у національному вбранні, "рок-н-рольний" вихід під запальну композицію AC/DC "Highway to Hell" і найочікуваніше – фінал у вечірніх сукнях.

Зал, заповнений вщент, усе дійство супроводжував гучними оплесками.

Я би обов’язково розповіла про хвилюючу мить оголошення результатів… Як нагороду львів’янці Каріні Айрапетян вручила "Міс краса без обмежень-2013" Альона Оніщук з Балти, що на Одещині…

Я би обов’язково про це написала, якби не виникло дуже принципове питання. Для кого і навіщо організовувався конкурс "Краса без обмежень"? Він проводився "для галочки" чи це було дійство для дівчат, які пересуваються на візку?

Мені прикро, що в учасниць з різних куточків України лишилися не дуже хороші враження про Кіровоград, який насправді - дуже гарне і привітне місто. Не знаю, як проводилися попередні конкурси, чи були там зауваження до організаторів, і головне – яким було ставлення до учасниць, але хочеться, щоб у подальшому в центрі уваги були не спонсори й меценати, навіть не титули й нагороди, а люди. 

Дівчата, які пересуваються на інвалідному візку, звичайні дівчата, які отримали "незвичайний" квиток на шоу краси (не кожна може цим похвалитися!). Однак, читаючи потім їхні враження у ЗМІ та соцмережах, починаєш замислюватися над доцільністю подібних заходів.

Найголовніше – про це не мовчати. А сказати правду, щоб наступного разу зробити краще. Якщо ми будемо замовчувати подібні факти, це ні до чого хорошого не призведе. Навіщо прикривати гарною картинкою очевидну халатність?

Тож так мій перший текст і лишився "у шухляді"…

Вікторія Шкабой, Кіровоград, спеціально для Центру інформації про права людини

Фото - Людмили Шукрути та Ігоря Демчука

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Дякуємо, інформація про помилку відправлена
Будь ласка, виберіть текст
Ви вибрали забагато тексту
Мітки: інвалідність НАІУ Конвенція ООН про права інвалідів
x
В чому помилка?
Зв'язатися з нами
Центр інформації про права людини