Левон Азізян: "Користь від перепусткової системи на лінії зіткнення є сумнівною…"

У Варшаві до 30 вересня тривав Форум країн ОБСЄ з людського виміру HDIM2016. Тут представники громадських організацій та правозахисники мали можливість на міжнародній арені говорити вголос про проблеми у сфері прав людини та заручитися підтримкою від держав-учасниць ОБСЄ задля їх вирішення.

Левон Азізян з Благодійного фонду "Восток-СОС" до Варшави приїхав з конкретною метою – знайти важелі впливу для скасування системи перепусток на лінії розмежування, скасування заборони на прямі пасажирські перевезення та врегулювання ситуації з транспортними коридорами, особливо в Луганській області.

В Україні Левон Азізян займається координацією роботи правових приймалень Благодійного фонду "Восток-СОС" у Донецькій та Луганській областях та фокусується на питаннях свободи пересування.

Координатор щомісяця здійснює кілька поїздок до районів проведення Антитерористичної операції, зокрема, до транспортних коридорів з метою оцінювання становища та динаміки змін уздовж лінії зіткнення у логістичних, гуманітарних та безпекових аспектах.

Про ситуацію на лінії перетину і як відновити численні порушення прав людини говоримо далі.

З ІСТОРІЇ ПИТАННЯ. У січні 2015 року затверджено Тимчасовий порядок, що регулює перетин лінії зіткнення. Цим документом, зокрема, встановлено необхідність попереднього отримання перепустки для перетину лінії зіткнення.

На початку травня 2015 року створено робочу групу при Штабі Антитерористичного центру (АТЦ), куди увійшли представники силових структур, громадськості та Офісу Уповноваженого з прав людини.

Робоча група підготувала численні зміни до Тимчасового порядку, більшість з яких було прийнято в середині червня 2015 року.

Разом з цими напрацюваннями, Штаб АТЦ без узгодження з громадськістю вніс зміни щодо заборони прямого пасажирського сполучення через лінію зіткнення, після чого діяльність робочої групи, фактично припинилася.

У липні 2015 року отримання перепусток здійснюється в електронній формі через спеціальний веб-портал, а паперові перепустки вилучаються.

Наразі громадські активісти проводять адвокаційну кампанію, з метою скасування перепусткової системи, відновлення прямого пасажирського сполучення та поліпшення ситуації в Луганській області, первинно, шляхом відновлення роботи транспортного коридору "Золоте – Первомайськ" та відновлення моста через річку Сіверський Донець у Станиці Луганській.

"ПЕРЕПУСТКОВА СИСТЕМА НА ЛІНІЇ ЗІТКНЕННЯ НЕ ВПЛИВАЄ НА СИТУАЦІЮ БЕЗПЕКИ В УКРАЇНІ"

– Левоне, як на вашу думку, що необхідно вже сьогодні зробити щодо забезпечення прав людини на лінії зіткнення?

– У нинішній ситуації доречно скасувати перепусткову систему. Суть її в тому, що для перетину лінії зіткнення необхідно попередньо подати заявку на отримання відповідного дозволу на проїзд та дочекатися поїздку.

– Яка альтернатива відміні перепусток?

– Усе просто – стандартний паспортний контроль, як… на кордоні.

Перепусткову систему впроваджено в січні 2015 року. Але справа в тому, що вона ніяк не впливає на загальну ситуацію з безпеки, оскільки на всіх контрольних пунктах в’їзду-виїзду (КПВВ), на всіх транспортних коридорах установлені системи прикордонного контролю й бази даних Служби безпеки України. Будь-яка особа, яка підозрюється у вчиненні правопорушення, вже є в системах прикордонного контролю, і за наявності відповідних підстав – така особа не буде пропущена через лінію зіткнення незалежно від того, чи має вона перепустку, чи ні.

Разом з тим, щодня близько сотні добропорядних людей не можуть перетнути лінію зіткнення через різноманітні дрібні проблеми з перепустками (наприклад, сплив термін її дії, помилка однієї літери в прізвищі, технічні проблеми з базами перепусток тощо). Крім того, що користь від перепусткової системи є сумнівною, прикордонники вимушені витрачати вдвічі більше часу на перевірку громадян, оскільки мають перевіряти їх як щодо наявності підозри у вчиненні правопорушень, так і щодо наявності перепусток, що штучно збільшує час перевірки на контрольних пунктах в’їзду-виїзду.

Для кращого розуміння розкрию деякі деталі. Щоб проїхати в межах території України з Сєвєродонецька до Луганська, необхідно заздалегідь подати та отримати дозвіл, а ще вистояти черги. Але якщо їхати з того ж Сєвєродонецька до Луганська через територію Російської Федерації, це нонсенс, але там не потрібно отримувати жодних дозволів-перепусток та стояти в багатогодинних чергах.

Не секрет, що більшість людей (здебільшого – похилого віку) не вміють працювати з комп’ютерною технікою, інтернетом та веб-порталами. Тож оформляли свої електронні перепустки за допомогою родичів, знайомих чи сторонніх осіб, які роблять те ж саме за гроші. Строк дії дозволу складає один рік з дати його надання. Як правило, заявник знає лише дату подачі заявки на отримання дозволу та її статус (підтверджено/в обробці/відмовлено). І, погодьтеся, що не маючи папірця з датою припинення перепустки, мало хто пам’ятатиме протягом року, навіть дату її подачі, не кажучи вже про пароль та логін від свого акаунту. Крім того, часто відбуваються механічні помилки (літери "К" та "Н" у серії паспорта дуже схожі), неправильне написання прізвища українською мовою (Алєксєєв/Алексеєв – у різних людей у паспорті може по-різному зазначатися), чи, наприклад, зміна прізвища через укладення шлюбу.

Труднощів додає і відсутність будь-якого зворотнього зв’язку із центом при СБУ, який видає дозволи – на листи електронної пошти ніхто не реагує.

Окремої уваги заслуговує ставлення представників координаційних груп (як правило, це співробітники СБУ), розташованих безпосередньо на КПВВ. До них звертаються люди по допомогу в продовженні дії дозволу. І хоч це нескладно зробити (необхідно витратити всього три хвилини часу, сидячи за ноутбуком і з кавою), та зазвичай іде доволі різка відмова, посилаючись на те, що вони не зобов’язані. Іноді це супроводжується й відверто грубими дискримінаційними висловами. Не один раз я ставав свідком зверхнього ставлення, навіть під час офіційного моніторингу.

У результаті більшість тих, хто з дрібних причин не мають актуальної перепустки для перетинання лінії зіткнення, вимушені повертатися туди, звідки виїхали (це можуть бути сотні кілометрів). А ті, хто спритніші, за невелику плату вирішують це питання через активних посередників.

Контрольні пункти в’їзду-виїзду є "воротами" для мешканців непідконтрольної території до підконтрольної. І таке ставлення з боку представників офіційної влади до людей, які опинилися в нинішній ситуації, може призвести лише до відторгнення цих людей від України.

ТРАНСПОРТНІ КОРИДОРИ – ДЛЯ ЦИВІЛЬНОГО НАСЕЛЕННЯ

– На одному із заходів у Варшаві ви говорили про важливість відновлення пасажирського сполучення через лінію зіткнення…

– Так. Це стосується як автобусів, так і поїздів. Повна заборона на курсування автобусів була впроваджена у червні 2015 року, а пасажирські поїзди припинили курсувати ще в листопаді 2014 року. Станом на сьогодні автобуси висаджують людей перед блокпостами, і після черг паспортного контролю люди мають чекати за блокпостом на автобус до наступного блокпосту.

Наприклад, щоб дістатися з Маріуполя до Донецька, необхідно змінити чотири автобуси з пересадками у Волновасі, КПВВ "Новотроїцьке" та "нульовому" блокпості "Березове-2".

Офіційним аргументом для скасування прямого пасажирського сполучення називалася безпека громадян, що автобус може стати мішенню для обстрілів незаконними збройними формуваннями. З таким аргументом не можна погодитися. Чому ж ми не допускаємо, що автобус можуть обстрілювати, а інші транспортні засоби обстрілювати не будуть?

Транспортні коридори функціонують для цивільного населення задля забезпечення реалізації його права на свободу пересування. Десятки тисяч людей щодня перетинають ними лінію зіткнення в обидва боки. Тож транспортні коридори не мають використовуватися жодною із сторін як плацдарм чи щит для ведення бойових дій, незалежно від того, чи людина йде пішки, чи їде в легковій машині, автобусі, або ж поїзді.

Крім того, додаткові черги людей, що очікують за блокпостом на наступний автобус ніяк не сприяє їхній безпеці.

Іншими, неофіційними аргументами для заборони пасажирського руху, є небезпека пересування громадським транспортом членів незаконних збройних формувань, а також те, що доходи з перевезень будуть надходити до кас автостанцій, контрольованих незаконними збройними формуваннями. Та знову ж таки, чому ми припускаємо, що громадським транспортом (перетин лінії зіткнення яким заборонено) члени незаконних збройних формувань можуть пересуватися, а особистим транспортом чи пішки ні?

У вісім легкових машин вміщується стільки ж людей, скільки в один автобус, і з військової точки зору – легкові автомобілі значно мобільніші, але забороняються автобуси, а не легкові машини.

Що ж до того, що гроші за перевезення можуть отримувати незаконні збройні формування, то… за проїзд на непідконтрольну Україною територію податки та інші платежі ніхто до державного бюджету не сплачує і так, і держава не буде втрачати більше, ніж втрачає сьогодні.

Крім того, Україна мала б почати з урегулювання транспортних перевезень із, власне, контрольованої території. Автобуси до та між блокпостами ходять переповнені, і тоді, коли хоче перевізник. Будьмо чесними, гроші за перевезення йдуть до каси лише на деяких автостанціях (іноді прямо кажуть, що рейс неофіційний, квитки у водія). І звісно ж, навіть на КПВВ нема жодного працівника з касовим апаратом, тому майже всі кошти йдуть до кишень перевізників, при цьому не забезпечується мінімальний комфорт.

Що ж до залізничних перевезень, то, як я вже казав, останній пасажирський поїзд проїхав у листопаді 2014 року. З "міркувань безпеки" пасажирські поїзди скасували… при тому, що десятки поїздів, навантажені вугіллям, металом та іншими товарами цілком офіційно щодня перевозять тисячі тонн вантажів та курсують по обидві сторони лінії зіткнення.

Усі ці штучні обмеження на курсування автобусів та поїздів лише призводять до того, що найбільш уразливі групи населення не можуть перетнути лінію зіткнення і стикаються з додатковими перепонами у свободі пересування: дорожчий проїзд, необхідно довше чекати в чергах, необхідно кілька разів пересідати з одного транспортного засобу в інший тощо.

Жахливо бачити, як люди з інвалідністю чи особи похилого віку мають пересідати з одного автобуса в інший та проходити відносно великі для них відстані. На жаль, це дає підстави вважати, що наша влада не зацікавлена у реінтеграції мешканців неконтрольованих територій та хоче, щоб якомога менше людей перетинало лінію зіткнення.

"МИ ЧЕКАЄМО ВІДКРИТТЯ "ПЕРВОМАЙСЬК – ЗОЛОТЕ"

– Яка нині ситуація з транспортними коридорами в Луганській та Донецькій областях?

Вкрай погана. Наразі через лінію зіткнення функціонує п’ять транспортних коридорів. Із них – 4 автомобільно-пішохідних, усі в Донецькій області, та один лише для пішоходів – єдиний працюючий транспортний коридор у Луганській області.

Щоденно лінію зіткнення перетинають в обидві сторони 25–30 тисяч осіб, улітку – до 35 тисяч.

Через активізацію наступальних бойових дій незаконних збройних формувань, у січні 2015 року був закритий автомобільно-пішохідний транспортний коридор "Луганськ – Щастя", а в лютому 2015 року "Фащівка – Дебальцеве" (розташований на стику двох областей). На заміну цим двом транспортним коридорам був відкритий альтернативний транспортний коридор "Первомайськ – Золоте".

Проте вже в травні 2015 року представники незаконних збройних формувань закрили цей останній повноцінний транспортний коридор у Луганській області. Відновлення роботи транспортного коридору "Первомайськ – Золоте" офіційно та активно узгоджується на "Мінську" ще з осені 2015 року.

Із того часу багато разів офіційно анонсувалося його відновлення, проте поки це не дало бажаного результату. І в першу чергу, через штучне затягування відкриття транспортного коридору незаконними збройними формуваннями.

У березні 2016 року наче вже було все узгоджено, однак незаконні збройні формування не дозволили людям перетнути лінію зіткнення через свої блокпости, розвернувши всіх назад.

КПВВ "Золоте", що розташоване з контрольованої Україною території, повністю обладнане та готове до відновлення роботи хоч завтра, чого не можна сказати про блокпост, який розташований на неконтрольованій території біля міста Первомайська.

Сьогодні єдиний функціонуючий транспортний коридор "Луганськ – Станиця Луганська" проходить по пошкодженому мосту зі зруйнованою секцією через річку Сіверській Донець у смт. Станиця Луганська. Замість зруйнованої секції мосту збудовані тимчасові хиткі дерев’яні східці, які наражають на серйозну небезпеку при слизькій погоді та є дуже незручними, особливо для населення з обмеженою мобільністю.

Крім того, у червні 2016 року члени незаконних збройних формувань перейшли через міст до зруйнованої секції та звели біля нього свій блокпост.

Щодо відновлення моста варто зазначити, що заступник голови Луганської обласної військово-цивільної адміністрації Юрій Клименко підтвердив, що українська сторона готова надати гарантії безпеки. Також Норвезька рада з питань біженців уже замовила необхідну конструкцію. Тобто питання щодо здійснення відновлювальних робіт залишається лише в необхідності надання гарантій безпеки з боку представників незаконних збройних формувань…

Станом на сьогодні, багато мешканців та гостей Луганщини, окрім КПВВ "Станиця Луганська", вимушені користуватися іншими транспортними коридорами в Донецькій області (насамперед, КПВВ "Зайцеве"), або їхати через територію Російської Федерації (переважно, через пункт пропуску "Мілове"), або взагалі відмовлятися від поїздки, вимушено залишатися вдома.

– Наскільки у Варшаві зацікавлені в урегулюванні питань на лінії зіткнення? Чи готові допомагати?

– Найбільшу зацікавленість у питанні свободи пересування на сході України висловили німецька та французька делегації ОБСЄ, і це не дивно, бо саме Федеративна Республіка Німеччина та Французька Республіка є сторонами Мінських угод. Сподіваюся, що за сприянням цих держав вдасться поліпшити ситуацію з правами людини у зоні конфлікту.

Фото авторки та з Фейсбуку Левона Азізяна

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Дякуємо, інформація про помилку відправлена
Будь ласка, виберіть текст
Ви вибрали забагато тексту
x
В чому помилка?
Зв'язатися з нами
Центр інформації про права людини