Мова ворожнечі vs свобода слова. Частина 2
Збройний конфлікт в Україні породив дискусію про те, як протидіяти мові ненависті з боку Росії. До цього не були готові ані Україна, ані світова спільнота.
Продовжуємо публікувати думки експертів.
Початок “Мова ворожнечі vs свобода слова: російська агресія гібридна, а жертви реальні”
“Ми маємо реагувати, а не плентатись у хвості подій”
Володимир Мостовий, голова Комісії із журналістської етики
Толерантність і незаохочення мови ворожнечі завжди було у медіа актуальним.
Але нині час перед нами ставить особливі виклики. Для мене особисто тривалий час це було дуже гостре і невирішуване питання.
Якщо на мою землю прийшов незваний, то мені все одно, чи це росіянин, серб, білорус, казах чи будь-хто інший. Це агресор, окупант. А якщо це окупант, то це ворог. А якщо це ворог, його потрібно ненавидіти. Бо якщо його не ненавидіти, то виникає питання, навіщо з ним воювати?
Ми, як Комісія з журналістської етики, коли ще не пролилась кров, звернулись до громадської колегії зі скаргами на пресу РФ з поданням на діяльність телеведучого Кисельова (Дмитро Кисельов, заступник генерального директора Всеросійської державної ТРК, генеральний директор російського державного міжнародного інформаційного агентства “Росія сьогодні” – ред.) і телеканалу “Росія 1”.
Тоді під час цього засідання я звернувся до них і сказав: “Ми знаємо ціну творчій лабораторії Кисельова. Він кілька років підхалтурював на українському радіо, але нам важливо інше – звірити годинники з вами. Чи ми дивимось однаково на цю проблематику, чи відбулись певні зміни?”.
Зрештою, громадська колегія засудила і телеканал “Росія 1”, і Кисельова, зауваживши, що його робота не має жодного стосунку до журналістики, що це пропаганда. Було рішення на восьми сторінках.
Нині ми, мабуть, мусимо реагувати набагато гостріше. От виникає питання, як журналістам України писати, знімати, говорити на цю гостру проблематику, якщо ми “зіб’ємось” на розіп’ятих хлопчиках чи ще на чомусь в дусі російських пропагандистів. Це знову ж таки буде не журналістика.
Ми маємо реагувати, не плентатись у хвості подій, намагатись формувати громадську думку. Який вихід? Як на мене, вихід один – писати правду. При чому не тільки, так би мовити, вихваляючи нашу армію, наше Міністерство оборони разом із суміжними міністерствами.
Коли одне з київських підприємств почало випуск гранотометів за собівартістю 250 доларів і продавало армії за 1400, то вибачте, хвалити таких “новаторів-патріотів” справжній журналіст не може.
Якщо ми в біжучому рядку на одному з каналів читаємо, що за мародерство розформовано батальйон “Шахтарськ”, про це теж не можна мовчати. Бий своїх, щоб чужі боялись. Бо ця зараза перекинеться на інші батальйони. Наше завдання – писати правду. Тільки так ми втримаємось на цій межі між журналістикою і пропагандою.
“Росія намагалась сказати, що ми – недонарод”
Ігор Розкладай, медіа-юрист Інституту медіа права
Як такого визначення “мови ненависті” не існує. Є більш-менш поширене розуміння того, що це певна мовна атака на особу чи групу осіб з певною ознакою: ґендер, етнічна, релігійна, расова чи будь-яка інша форма дискримінації. Тобто коли одна група починає говорити, що інша діє недосконало або що вона не має права на існування.
Ми можемо згадати нацизм, більшовиків, які майже 100 років на цих же ж теренах використовували засоби, подібні до тих, які використовуються зараз.
Та ми опинились перед викликами: не так перед мовою ненависті, як перед існуючими технологіями, які прискорюють і роблять мову ненависті настільки легко поширюваною, що існуючі механізми не дозволяють якісно на це реагувати.
Міжнародні стандарти заборони дискримінації визначені в Міжнародному пакті про громадянські та політичні права. Стаття 20 визначає, що будь-який виступ на користь національної, расової чи релігійної ненависті, що є підбурюванням до дискримінації, ворожнечі або насильства, повинен бути заборонений законом. Так само ми можемо згадати ст. 14 Європейської Конвенції про права людини.
Та війна, яку розпочала Росія, завжди існувала. Напевно, не одне століття, коли Росія намагалась сказати, що ми – недонарод, ми – молодший брат, “недоразумение”, українську мову вигадав австрійський Генштаб і т. д. Всі ці стереотипи давно поширюються російськими ЗМІ.
Основна проблема полягає в тому, що проти відповідальних осіб, ЗМІ, які розпалюють ворожнечу, так чи інакше можна порушити кримінальну справу. Та на єдине питання немає відповіді: що робити з державою, яка використала увесь медійний арсенал на державному рівні для того, щоб поширити мову ворожнечі?
“Зараз створюються нові стереотипи щодо переселенців”
Павло Пушкарьов, старший юрист, Секретаріат Європейського суду з прав людини
Що таке “hate speech”? В українській термінології зустрічається декілька перекладів. Є мова ворожнечі та мова ненависті. Якщо говорити про визначення цього поняття, то йдеться про створення певних стереотипів стосовно груп населення. Тобто певних стереотипів поведінки, які стають загальним правилом і, відповідно, створюють певне ставлення до соціальної групи.
Це необов’язково може бути група за етнічним чи національним походженням. Це може бути соціокультурна група в суспільстві. Тут йдеться не лише про мову ворожнечі стосовно меншин, мігрантів, як часто згадується в багатьох документах Ради Європи.
В контексті подій, які відбуваються в Україні, ми можемо говорити, наприклад, про таку соціокультурну групу, як внутрішньо переміщені особи. Питання переселенців актуальне в Україні. Зараз створюються в ЗМІ певні стереотипи стосовно внутрішніх переселенців.
“Євросоюз має подумати, як законно реагувати на мову ненависті з боку російських ЗМІ”
Ад Ван Лун, експерт спільного проекту Ради Європи та ЄС “Сприяння європейським стандартам в українському медійному середовищі”(Нідерланди)
Я хотів би навести деякі приклади того, до яких наслідків може призвести мова ненависті. В колишній Югославії був опублікований звіт від незалежного джерела. Це був нібито якийсь американський журналіст. У ньому йшлось про албанське поселення, в якому жив власник собаки, схожий на Гітлера. Він фігурував там як людина, прикрашена нацистськими символами. Стверджувалось, що албанці вбиватимуть сербів.
Ще було анонімне повідомлення про вбиту албанцями монахиню в поїзді “Загреб – Белград”. Наймовірніше, ці історії засновані на фактах, але вони призвели до помсти з боку сербів на адресу албанців.
Британське наглядове відомство за ЗМІ Ofkom неодноразово виносило попередження російському телеканалу “Russia Today”, відзначаючи заклики і підбурювання до ненависті. Ofkom може забрати ліцензію у телеканалу, якщо це повторюватиметься й надалі.
Україна підписала Європейську конвенцію про транскордонне телебачення. У 7-й статті цієї конвенції прописані обов’язки мовника. Ця стаття говорить про те, що увесь зміст і подача змісту мають поважати людську гідність та основоположні права людини. Не має бути закликів до насильства.
7-ма стаття Конвенції проголошує, що можна висловлювати думки, але беручи до уваги вище зазначені норми. Однак Росія не підписала цю Конвенцію, тому документ Росію ні до чого не зобов’язує. Країни ЄС мають тепер обмірковувати, як законно реагувати на розповсюдження мови ненависті російськими ЗМІ у єврозоні.
(Далі буде…)
