Найвагоміші проблеми людей з порушеннями слуху в Україні

Україна ратифікувала Конвенцію ООН про права інвалідів, згідно з нормами якої взяла на себе зобов’язання створити для осіб з особливими потребами комфортне середовище для їх проживання, професійної, громадської, культурно-спортивної та навчальної діяльності. Проте з 2009 року і на сьогоднішній день програма забезпечення подібної безбарєрності є суто декларативною.

У цьому переконані експерти, які напередодні Міжнародного дня глухих обговорювали становище осіб з порушенням слуху на прес-конференції «Проблеми глухих в Україні на сучасному етапі».

Основною проблемою громадян з порушенням слуху є інформаційний вакуум і порушення права на отримання інформації, що повинна подаватися доступним їм шляхом за допомогою візуалізації (титрування, переклад жестовою мовою, супровід звукових оголошень текстовими повідомленнями). Гостро стоїть проблема технічного забезпечення слабочуючих осіб слуховими апаратами, а також забезпечення всіх осіб з порушенням слуху доступним мобільним зв’язком (за допомогою СМС), а також системами інтернет-зв’язку (Skype, ooVoo тощо).

«У Європі питаннями створення безбар’єрного середовища для осіб з особливими потребами займаються ще на стадії проектування будівель, споруд, будинків або бізнесу. В нашій країні найголовніші транспортні об’єкти, залізничні та автомобільні вокзали, до цього часу необладнані необхідними для орієнтації і обслуговування інвалідів зі слуху устаткуванням. Наприклад, автобуси, метро та інший рухомий склад громадського транспорту немає електронних табло з назвами зупинок, а касири вокзалів для обслуговування інвалідів, а також патрульна міліція не володіють азами жестової мови», – стверджує Сергій Котельянець, начальник відділу організаційної, культмасової та реабілітаційної роботи виконавчого апарату Центрального правління Українського товариства глухих (УТОГ).

Той факт, що мовою жестів володіє недостатня кількість людей, пояснюється тим, що підготовкою перекладачів жестової мови в Україні займається лише Навчально-відновлювальний центр Українського товариства глухих.

За словами Ігоря Бондаренка, голови Київської ради перекладачів жестової мови,на початок 2014 року в Україні було лише 344 перекладачі жестової мови. Це означає, що співвідношення кількості нечуючих користувачів жестової мови на одного перекладача складає 1:150, що в декілька разів більше за будь-яку країну Європи.

В той час, коли термін навчання на підготовчих курсах в Європі триває від трьох до п’яти років, в Україні перекладачів навчають лише чотири місяці. Найнижчою серед західних країн є і заробітна плата – близько 1800 грн на місяць. І якщо перекладач мови жестів в  Естонії отримує 35, Італії, Нідерландах – 50, в Швеції – 80, то в Україні – лише 1 євро на годину.

На жаль, і українське телебачення не задовольняє в повній  мірі інформаційні потреби людей з вадами слуху. Хоч на телеканалах і присутній сурдопереклад на жестову мову, проте подібні програми виходять в той час, коли більшість з людей перебуває на роботі. До того ж, не всі фільми та серіали мають субтитри. А іноді субтитри й взагалі перекриває різна графічна реклама.

Проте чи не з найбільшими проблемами в нашій країні вимушена стикатися нечуюча молодь при вступі до вищих навчальних закладів та при працевлаштуванні. Як стверджує Марія Андрієнко, лідер Молодіжної організації нечуючих України, не в кожному закладі створені відповідні умови для навчання. На сьогоднішній день є декілька ВУЗів, де навчаються спецгрупи студентів. Це Київський коледж легкої промисловості (близько 130 осіб), НПУ ім. М.П. Драгоманова, КНУДТ, НТУ «КПІ». Однак, фактично за спеціальністю продовжують працювати від сили 10% випускників. Здебільшого роботодавці побоюються брати на роботу навіть дипломованих спеціалістів лише через недостатній слух.

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Дякуємо, інформація про помилку відправлена
Будь ласка, виберіть текст
Ви вибрали забагато тексту
Мітки: інвалідність Конвенція УТОГ
x
В чому помилка?
Зв'язатися з нами
Центр інформації про права людини