Насильство у сім'ях учасників АТО: нові виклики для суспільства чи задавнені проблеми?

Проблема побутового насильства — не нова для українського суспільства. Чи вплинула на зростання рівня насильства в сім'ях війна? Що з цього приводу кажуть держава, постраждалі від насильства жінки і, зрештою, самі солдати?

25 929 тис. українців постраждали від насильства в сім'ї. Такі цифри за перші три місяці цього року наводить Мінсоцполітики у відповідь на інформаційний запит. Та окремої статистики по родинах, де є учасники бойових дій в Україні, Мінсоцполітики не веде. 

Не надає таких цифр і Національна поліція України. За словами заступника начальника Департаменту превентивної діяльності Нацполіції Василя Богдана, за шість місяців 2016 р. надійшло понад 67 тис. заяв і повідомлень про правопорушення та інші події, пов'язані з насильством в сім'ї. На сьогодні на профілактичному обліку перебувають майже 65 тис. людей.

"Однак окремої статистики по військових немає. І як її відстежити? Як визначити, хто є учасником АТО? Зі слів жінки? Чи з посвідчення? Якщо чоловік каже, що місяць був у зоні АТО, чи це правда?", — наголошує Василь Богдан. Утім, представник Нацполіції переконаний, що таку статистику слід вести. Також він зауважив, що кожного року дедалі більше людей звертається до поліції.

"Цей вид злочину перестає бути латентним. Не тому, що кількість злочинів зростає. Люди перестають мовчати…", — переконаний він.

Не мовчати закликає й юрист Міжнародного правозахисного центру "Ла Страда — Україна" Анна Саєнко, одна з експертів, які надають правові консультації всім, хто звернувся по допомогу на телефони Національної "гарячої лінії" з питань запобігання домашньому насильству, торгівлі людьми та гендерній дискримінації. Це стосується як жінок, що потерпають від домашнього насильства, так і свідків злочину.

З лютого 2016 р. лінія працює цілодобово. І відразу кількість телефонних дзвінків зросла більш ніж удвічі. "Якщо минулого року ми отримали дев'ять тисяч дзвінків, то тільки за останні шість місяців 2016-го зафіксували 16 685 звернень. З них — 93,1% стосувалися домашнього насильства", — коментує Анна Саєнко.

Часто дзвонять уночі з окупованої території. "Так люди почуваються більш захищеними", — каже юрист. 

Звернень стосовно АТО, як на перший погляд, небагато — не більше 1%. "Але якщо ми візьмемо розбивку цих дзвінків, то побачимо, що кожен п'ятий — про насильство в сім'ях. І майже всі звернення починаються однаково: "У нас усе було добре, поки не прийшла війна. Чоловіка мобілізували, а повернувся він зовсім іншою людиною..." Інколи абоненти скаржаться, що їм погрожують зброєю, яку привезли з зони АТО, або що чоловік став агресивним, втрачає зв'язок з реальністю", — розповідає Анна Саєнко. Каже, що на "гарячу лінію" телефонують і самі чоловіки, які розуміють, що з ними щось не так, і хочуть це виправити. Правда, таких дзвінків небагато.

Утім, причини побутового насильства не слід шукати виключно у війні. "Коли йдеться про насильство в сім'ї, ми досліджуємо, чи траплялося воно до того, як людина пішла воювати в АТО. І виявляється, що справді траплялося. І про це треба говорити. Натомість побутує думка, що це війна спричинила розлучення або погіршення стосунків. Звісно, війна не в кращий бік позначається на стосунках. Та зазвичай, якщо стосунки були гармонійними до війни, то родина стає ресурсом, підтримує бійця — і коли він перебуває в зоні АТО, і після повернення… Якщо ж стосунки були нересурсними і питання про розлучення вже виникало, тоді ситуація справді загострюється", — коментує психолог Центру зайнятості вільних людей Катерина Горішня.


"ВІН ПІШОВ УЖЕ АВАТОРОМ, А СТАВ НИМ ЩЕ БІЛЬШЕ…"

Вивести проблему насильства в сім'ях учасників АТО з тіні й спонукати державу реагувати на подібні звернення покликана була інформаційна кампанія "Війна, яка не відпускає". Її проводив Центр інформації про права людини за підтримки Українського жіночого фонду.

Мета заходу — не обвинувачувати військових, а насамперед поінформувати жінок про проблему, пояснити, чому не треба мовчати і як діяти.  Зокрема, у рамках кампанії з учасниками АТО було проведено фокус-зустріч за участі терапевта, фахівця з військової психології — учасника бойових дій Назара Лосюка.

Солдати розповідали, як переживають період адаптації в мирному житті, чи вплинула війна на стосунки з близькими і як саме.

Більшість учасників зустрічі закликали не стигматизувати всіх військових і не вважати їх однозначно травмованими. Нині солдати є вразливою групою, кожний їхній вчинок розглядається мов під лупою, і якщо хтось з них вчиняє насильство, це можуть сприймати як щось особливе й небезпечне.

А тим часом дехто з них вирізнявся агресивною поведінкою і до участі в бойових діях. "Знаю історію одного чоловіка, який не має сім'ї, живе з матір'ю, сильно п'є і систематично її б'є. Викликають поліцію. Приїхала. І що? 

— Він п'яний? 

— П'яний.

— Учасник бойових дій? 

— Учасник. 

Мама не хоче нікуди жалітися, щоб не було адміністративних чи кримінальних притягнень. А він... жах, що робив... І як ми можемо вплинути на такого бійця? Що можемо сказати? Чи поб'ємо його? Він пішов уже аватаром, а став ним іще більше...", — розповідає один з учасників зустрічі Віктор (ім'я змінено. — Авт.).

Віктор наголошує, що під час мобілізації має бути дуже серйозний відбір: "Це відповідальність військкоматів — кого вони забирають на війну". Він також переконаний, що психологічний супровід бійця потрібен упродовж усього перебування на лінії вогню, а потім — у період карантину (коли солдат уже не на передовій, але ще не відбулася його перша зустріч із суспільством) і під час власне реабілітаційного періоду. 

Держава за два роки АТО досі не подбала про системну психологічну підтримку. Часто найбільшу допомогу бійці одержують від психологів громадських організацій або волонтерських ініціатив.

За спостереженнями бійців, акти агресії в родинах трапляються також унаслідок фізичного ураження (контузії), тривалого напруження на війні, відчуття постійної небезпеки. 

Психолог Назар Лосюк припускає, що, виливаючи агресію на іншого, людина таким чином намагається позбутися негативних емоцій, які накопичилися через розчарування в собі під час бойових дій: "Наприклад, чоловік сподівався, що буде хоробрим, справжнім захисником і патріотом, а сталося так, що при першому ж обстрілі його заціпило від страху, захотілося бути подалі від того жахіття. Це дуже суттєвий негативний досвід, який згодом лягає в основу самооцінки і, зрештою, може позначитися на спілкуванні в родині".

Солдати також зауважували, що психологи повинні працювати не тільки з самим бійцем, а й з усією родиною. Якщо для військового бій тривав від години до кількох днів, то для дружини — постійно, аж поки чоловік повернувся. За час перебування в зоні АТО змінився не тільки чоловік, а й дружина.

"…Щодо агресії. Мені не властиво щось бити-ламати, — ділиться Віктор. — Але я помітив, що дружина стала агресивнішою. Трапляється, ламає іграшки або викидає з балкона, якщо донька не прибере. Питаю: "Навіщо ти це зробила?" У відповідь: "Я п'ять разів сказала, а вона не послухалася…"

НЕ МОВЧІТЬ І ДІЙТЕ!

У ситуації насильства може опинитися будь-хто. Йдеться не тільки про фінансово залежних від чоловіків жінок без освіти й підтримки з боку батьків. А й про жінок, які мають статус, гроші, соціальне визнання. Від насильства потерпають також діти і батьки похилого віку. 

Побої — крайні прояви насильства. Здебільшого фізичному передує тривале психологічне насильство (образи, сварки, приниження тощо). Нерідко воно супроводжується економічним насильством, коли всі фінанси — в руках чоловіка, і саме він ними розпоряджається.

Трапляються випадки й сексуального насильства. "Дружина, партнерка не завжди знає, що зґвалтування може бути і в шлюбі. Вона не розуміє, що обмеження в їжі чи коштах — це теж вид насильства", — говорить Анна Саєнко. 

Перебуваючи в ситуації насильства, жінка не завжди готова звертатися по допомогу. Передусім зупиняє страх через погрози й переслідування. Або вона вважає, що так і треба, бо таку модель поведінки спостерігала в своєї матері. Ще одна причина мовчання: до насильства терпляче ставиться саме українське суспільство, вважаючи сварки в сім'ї особистою проблемою чоловіка і дружини.

Однак експерти закликають не мовчати, не сподіватися, що все само минеться. Кажіть чоловікові, що його поведінка ображає і принижує. Якщо психологічне насильство переростає у фізичне, слід подбати про місце, де жінка і діти (якщо є) почуватимуться в безпеці. 

Майже в кожній області є притулки для постраждалих від насильства. Тут вони можуть проживати безоплатно впродовж трьох місяців, готувати документи на розлучення, відкривати в собі нові можливості.

Експерти також радять обов'язково звертатися до поліції, зокрема щоб зафіксувати ознаки насильства. Якщо в суді під час розлучення виникне питання, з ким має залишатися дитина, це стане доказом на користь матері.

Страх залишитися самій, страх перед майбутнім — ще один серйозний аргумент. Однак жінка має подумати насамперед про перспективи подальшого проживання з чоловіком. Бо для вирішення проблеми потрібно, щоб цього хотіли і дружина, і чоловік. 

Починати нове життя дуже складно. Це ілюзія, що після розлучення все відразу стане на свої місця. Беріть усе в свої руки, розривайте коло насильства й ухвалюйте рішення на користь власного життя й безпеки дітей, які стають свідками насильства.

Телефон безплатної Національної "гарячої лінії" з питань запобігання домашньому насильству, торгівлі людьми та гендерній дискримінації:

0 800 500 335 або 386 (з мобільного). 

Джерело "Дзеркало тижня"

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Дякуємо, інформація про помилку відправлена
Будь ласка, виберіть текст
Ви вибрали забагато тексту
Мітки: насильство АТО
x
В чому помилка?
Зв'язатися з нами
Центр інформації про права людини