Не безпомічна, але чому мені потрібне розумне пристосування

Ірина Виртосу
Що об’єднує нечуючу людину, вагітну жінку та іноземця, який не розмовляє українською?

На фізичну недоступність міста, як-то відсутність пандусів чи розмітки для незрячих, стали частіше звертати увагу активісти, журналісти, самі маломобільні люди. Що таке доступне середовище – вже починаємо потроху розуміти. А от що робити, коли й рівності хочется, й доступним все зробити одразу не можна?

Тут би слід згадати про "розумне пристосування". Але навіть у найбільших пошукових системах ви знайдете зовсім мало інформації. Прикро, бо розумне пристосування спрощує життя купі людей: як користувачам послуг, так і тим, хто їх надає.

…Ближче до декретної відпустки я почала роздумувати – як краще організувати свій робочий час і що мені, вагітній, заважає працювати.

Виявилося, що потрібно не так уже й багато: гнучкий робочий графік, а точніше – не бути присутньою на роботі щодня з 9-ї ранку. Цьому заважають часті відвідини лікарки, яка ледь не кожні два тижні призначає мені консультації. Усе це – в робочий час, нерідко серед дня, з витратою щонайменше 2-3 години у лікарні (як пощастить).

По-друге, із збільшенням терміну вагітності я все менше хочу потрапляти в годину-пік у громадський транспорт – і з питань безпеки, і з питань комфорту.

З моїм роботодавцем домовитися приходити пізніше, не було проблем: ми цінуємо результат роботи та якість, а жорсткі години перебування в офісі нікого не цікавлять. За якихось півтора-два місяці й взагалі робота передбачається дистанційною – тим паче сучасні технології дозволяють.

Мій гнучкий графік є розумним пристосуванням, яке мені вкрай необхідне і яке не є невирішуваним для роботодавця.

Інша ситуація. Коли один позивач, який пересувається на інвалідному візку, приїхав до суду, щоб подати заяву, він просто не зміг потрапити до приміщення. Кілька сходів, вузький прохід через рамку металошукача, плюс турнікет… Розумним пристосуванням у його ситуації став вихід працівниці канцелярії, яка на вулиці прийняла заяву позивача.

Або ж інформація про поліцейські послуги надається мовою національних громад, що проживають у цьому місті.

Розумним пристосуванням є вихід працівниці канцелярії, яка на вулиці прийняла заяву позивача

"Розумне пристосування – це не про пандуси, і це не тільки для осіб з інвалідністю", - зауважує Ірина Федорович, координаторка Центру "Соціальна дія", співголова Коаліції з протидії дискримінації. Нещодавно Ірина Федорович підготувала невеличке дослідження, що таке розумне пристосування і як його розуміють у нашій країні. І на простих прикладах спробувала розтлумачити цей складний термін.

Уперше згадка про розумне пристосування з’явилася в законодавстві США в 60-х роках ХХ століття і йшлося там… про релігійні переконання. Так, якщо на підприємстві більшість християн, але є і мусульмани, то, можливо, для них ми можемо змінити часи роботи… якщо це не буде для нас завеликим тягарем.

"Спрацювала проста логіка. Різні люди мають різні потреби. І якщо я як роботодавець хочу, щоб мої працівники працювали ефективно, стільки-то годин і приносили такий-то прибуток, то які умови я можу створити, щоб це діяло? Пізніше дійшли до того, що розумне пристосування – це річ, яка потрібна людям з інвалідністю…", - пояснює Ірина Федорович.

І додає, що схожа історія відбулася і в Канаді: тут через прецедентне право вийшли на те, що дискримінація – це не тільки тоді, коли ми з людиною поводимся гірше ніж з іншими, а й тоді, коли не враховуємо відмінності людей і відповідно їхні потреби. Такими відмінностями може бути вже згадувані інвалідність, релігійні переконання, національність, стать, навіть – невисокий зріст чи велика вага людини.

Цю думку розкрив у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, на них має спиратися й Україна, покращуючи свою законодавчу базу.

У своїх рішеннях Суд не зобов’язує прописувати всюди в законах розумне пристосування. Натомість показує, як в конкретній ситуації його можна застосовувати.

Розумне пристосування – це про "розумні", прості та індивідуальні рішення, які допомагають виправити ситуацію нерівності. Для тих ситуацій, коли порядок "як для всіх" не працює, або ж не можна зробити "для всіх однаково добре". Однак цей особливий порядок не має бути невиправданим тягарем.

Перший важливий критерій "розумності" - ефективність пристосування. Чи справді обране рішення усуває бар’єр і веде до бажаного результату "нарівні з іншими"?

Другий критерій – це його ненадмірність. Тобто людина, яка несе відповідальність, повинна встановити, яка кількість ресурсів (часових, людських, матеріальних) потрібна для того, аби забезпечити саме таке розумне пристосування. І це немає призводити до збитків чи порушення законодавства.

Так, у Київському музеї Ханенків на касі можна попросити легкий складаний візочок для батьків, які прийшли на виставку з маленькими дітками. Таку ж послугу пропонує і Мистецький арсенал.

Або ж під час догляду в аеропорту жінок має обшукувати жінка-поліцейська, чоловіків – чоловік-поліцейський. Колись таке розумне пристосування за ознакою статі стало нормою.

"Але розумним пристосуванням за ознакою ґендерної ідентичності у випадку, якщо оглянути потрібно трансґендерну людину – буде запитати в неї, ким вона себе вважає, як правильно до неї звертатися. Звісно, у поліцейському протоколі потрібно згідно із законом вказувати паспортні дані (ім’я, стать), але до людини можна й потрібно звертатися в тому роді й за тим ім’ям, яке вона обрала", - наводить ще один приклад Федорович.

Важливий момент. Розумне пристосування – як "пошитий на індивідуальне замовлення костюм". Але один раз пошитий індивідуальний костюм може допомогти вирішити проблемне питання цілої групи людей. Саме так ми "знешкоджуємо" непряму дискримінацію.

Якщо подумати, то організувати більше простору в офісі для проїзду людини на інвалідному візку, користуватися спеціальними програмами для спілкування з нечуючими людьми, надати більше часу обідньої перерви для мам, які годують дитину грудьми, замовляти вегетаріанське меню – не потребує надважких зусиль.

Та в Україні багато держслужбовців, правоохоронців, учителів, представників бізнесу, роботодавців відхрещуються від розумного пристосування. І за ситуації, коли людина потребує особливих умов, найчастіше їй кажуть "ні", замість того, щоб подумати, "а що зробити, щоб сказати "так".

Вникнути в потребу людини нерідко складніше, аніж знайти рішення. Бо не помічаємо (поки самі не опинилися в схожій ситуації), не призвичаєні цього робити або ж думаємо, що це дуже дорого. Хоча за вітчизняним законодавством надавати розумне пристосування – це обов’язок, а не "крок назустріч" з боку поліцейського, посадовця чи адміністрації школи.

Ірина Виртосу, Центр інформації про права людини

Матеріал підготовлений за підтримки Кампанії "Дискримінація обмежує. Протидій!"

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Дякуємо, інформація про помилку відправлена
Будь ласка, виберіть текст
Ви вибрали забагато тексту
Мітки: інвалідність
x
В чому помилка?
Зв'язатися з нами
Центр інформації про права людини