"Ніколи знову". Чому повторюються війни та на кого сподіватися Україні?

2017-й рік обіцяє бути насиченим стосунками ООН і Росії. У новому році міжнародний трибунал ООН почне розгляд першого позову України проти Росії за порушення конвенції з морського права, себто окупацію Криму. Також 2017-го в ООН розпочне свою роботу новостворений штаб з розслідування військових злочинів у Сирії. Та чи варто очікувати, що гучні розслідування дадуть результат, а головне – припинять російську агресію?

Головне завдання Організації Об’єднаних Націй – це зміцнення миру та підтримка міжнародної безпеки. Однак за час свого існування (починаючи з 1945-го року) ООН не раз втрачала контроль над військовими конфліктами в різних країнах світу. Боснія, Молдова, Грузія у різні часи потребували втручання світової еліти, заради збереження цілісності та миру. І це далеко не повний перелік країн, які опинилися наодинці з потужною військовою небезпекою, доки світова еліта в особі міжнародних організацій висловлювала стурбованість та безуспішно намагалася вирішувати мілітаристські проблеми у дипломатичній площині. Остання трагедія, що сколихнула весь світ, – війна у Сирії. Розгром Алеппо в Інтернеті охрестили "геноцидом у прямому ефірі". Доки люди буквально "гинули онлайн", ООН не змогла нічого вдіяти, аби припинити безпрецедентне кровопролиття. Українські користувачі соцмереж все частіше почали ставити запитання: а якщо Росія посилить свою присутність на українському Сході, чи загрожує це українцям залишитися беззахисними і самотніми перед військами агресора? І коли ООН не змогла захистити Близький Схід, чи під силу їй допомогти Сходу українському?

РУАНДА 1994. ЧОРНА СТОРІНКА ІСТОРІЇ ООН

Фото forum.giga.ua

Щоби краще розуміти алгоритм реагування ООН на військові конфлікти, варто звернутися до історії. А саме до трагедії, коли протягом трьох місяців майже мільйон людей померли на очах у миротворців ООН, які слухняно виконували наказ "Не втручатися". Геноцид у Руанді – це перше місце за швидкістю вбивств за всю історію ХХ століття. Доки плем’я хуту масово знищувало плем’я тутсі, увесь світ відвернувся, не зробивши нічого, аби зупинити геноцид.

Миротворча місія ООН прибула в Руанду у 1993 році, а вже за рік стала свідком холоднокровного геноциду. Тодішній керівник ООН Кофі Аннан до останнього сподівався вирішити конфлікт дипломатичними методами. Отримуючи черговий факс від керівника миротворців у Руанді генерала Ромео Даллера, Аннан наполягав, що військові не мають права втратити бодай одного миротворця. Тому місії ООН було наказано не відкривати вогонь за жодних обставин.

Штаб миротворців налічував 2 500 чоловік і розмістився у місцевому готелі в Кігалі. Їм було наказано "уникати будь-яких дій, які можуть спричинити в подальшому використання зброї".

Представник Червоного Хреста Філіп Галлард, який працював на той час у Руанді, в інтерв’ю телеканалу Frontline казав, що столицю Руанди Кігалі патрулювали озброєні до зубів миротворці, які пересувалися містом групами у складі восьми чоловік кожна. "Ми жартували, що в Руанді не можна плюнути, аби не попасти в солдата ООН", – розповідав місіонер. Та коли в країні почалася кривава різня, усім стало не до жартів. За кілька днів ООН евакуювала з Руанди всіх іноземців, дипломатів та місіонерів. Для цього їм знадобилася потужна армія з військовослужбовців із різних країн. Однак руандійське населення ніхто не захистив.

Гуманітарні працівники, які на той час жили і працювали в Руанді, і досі не можуть стримати сліз, спілкуючись з міжнародними виданнями. Вони переконані, Руанда залишилася без захисту ООН та світової еліти через заполітизованість Організації Об’єднаних Націй.

Жодна країна не могла допустити, аби через конфлікт в Руанді гинули її військові.

Першочергово, це різко негативно вплинуло би на рейтинги президентів та прем’єр-міністрів країн-гігантів, які займали свої посади в середині 90-х.

Колишній дипломат Американського посольства в Кігалі Лаура Лейн заявила: "Усі миротворці мали наказ не евакуйовувати місцевих руандійців. Американці прислали 350 піхотинців, французи 500 десантників, бельгійці – 1000. Там була ціла армія. Вони були там лише для того, щоб врятувати своїх". А заступник командира силами ООН в Руанді Генрі Анійодохо розповів ВВС: "Все, що миротворці могли зробити, це спробувати поговорити з озброєними хуту, пояснити їм: те, що вони затіяли – помилка, що цього робити не можна". Позитивних результатів такі "виховні роботи" не дали. 800 000 людей були вбиті протягом всього лише трьох місяців протистояння.

СИРІЯ 2016: ЧИ ЗАКІНЧАТЬСЯ ВІЙНИ?

Руанда не була єдиною країною, якій світова спільнота не змогла допомогти. Однак саме вона понесла найбільші втрати від неспроможності ООН виконувати свою місію щодо забезпечення миру у світі. Після трагедії світові лідери та дипломати мало не в кожній промові повторювали: "Ніколи знову". Однак до цієї фрази, як і до пасажів про "глибоку стурбованість", тепер вдаються все менше.

Трагедія в Алеппо стала новим викликом для системи міжнародної безпеки. Після вторгнення Росії до Сирії стало зрозуміло: світу потрібен запобіжник воєнним конфліктам, який міг би ефективно реагувати на великі війни.

Заступниця міністра закордонних справ Олена Зеркаль в одному з інтерв'ю Сергію Рахманіну зазначила, що причина нездатності ООН та світових лідерів вплинути на ситуацію у Сирії в тому, що світова спільнота відмовляється сповна визнавати відповідальність Росії у масових убивствах. Тим часом загострення конфлікту може призвести до краху світового порядку. Модель поведінки ООН вкотре – це вирішення конфлікту у дипломатичній площині, а великі й успішні держави намагаються бути максимально обережними у своїх діях щодо Росії.

Це підтверджує і нещодавно прийнята резолюція щодо створення штабу з розслідування військових злочинів Росії у Сирії. Її авторами були не лідери США, Німеччини чи Франції, а представники Ліхтенштейну і Катару. У резолюції йдеться про "міжнародний незалежний та неупереджений механізм" на чолі з ООН, який буде "збирати, узагальнювати, зберігати й аналізувати свідчення порушень міжнародного гуманітарного права та порушень прав людини і готувати документи з метою полегшення і прискорення справедливих і незалежних кримінальних процедур". Однак подібний орган вже був створений задля розслідування трагедії з Боїнгом "МН-17". Оприлюднені результати розслідування були відкинуті Росією, як непереконливі, а російські військові й далі залишилися на окупованих українських територіях.

РЕФОРМИ = МИР

Щороку американське видання Bloomberg випускає так званий "гід песиміста", в якому авторитетні журналісти та політологи роблять найпесимістичніші прогнози щодо розвитку світу протягом кожного наступного року. Цьогоріч до американської гри з прогнозами світ поставився з особливою уважністю, адже 2015-го Bloomberg вдалося передбачити перемогу Трампа на виборах та навіть Brexit.

У прогнозах на 2017-й рік у виданні з’явилася і згадка про Україну. За найпесимістичнішим сценарієм, на думку Bloomberg, Меркель і Трамп визнають владу Росії над Україною, Білоруссю та Сирією в обмін на збереження світового порядку.

Утім, українські експерти вважають такий сценарій нереалістичним. Хоча пасивність ЄС в "українському питанні" сумнівів уже давно не викликає.

"Очевидно, що санкції з Росії не будуть зняті до повного відновлення територіальної цілісності України. Але очікувати саме військової підтримки від ЄС не варто, оскільки, власне, крім сил НАТО, таку підтримку Європейський Союз забезпечити не здатен", – вважає президент інституту досліджень суспільства "Кронос" Олексій Кандюк.

На думку політолога, відкритий наступ Російської Федерації дуже малоймовірний. "Проте, якщо це трапиться, реакція буде, в першу чергу, з боку США, адже ООН сьогодні не є дієвим інструментом врегулювання конфліктів. Єдине, що в неї поки непогано виходить – це тиснути моральним авторитетом. Однак надії на ООН покладати не варто", – каже Кандюк.

За словами експерта, ООН завжди була платформою для спілкування світових лідерів і виконувала місію своєрідного морального орієнтира. Тобто механізм, який закладено в ООН, передбачає консенсус основних світових гігантів, які входять у Радбез. Коли такий консенсус є, або хоча б немає відкритої конфронтації, ООН може діяти ефективно.

Сьогодні є небезпека, що ООН не здатна відповідати викликам ХХІ століття.

"З одного боку масові вбивства, терор, та геноцид відбуваються у світі з регулярною частотою. Тому сьогоднішні події мало чим відрізняються від ідентичних у ХХ столітті", – вважає Олексій Кандюк.

На його думку, нині у світі існує дві системні небезпеки: "По-перше, терор став частиною життя всіх країн світу, включно з США на початку століття і Європою в 2010-х. І якщо ці держави не хочуть, аби він залишився з ними назавжди, діяти треба терміново. По-друге, сьогодні великі країни, які, власне, і є системоутворюючими для сучасного світового порядку, почали діяти, підриваючи цей світопорядок (звичайно, це стосується, в першу чергу, Росії). Тому є велика небезпека руйнування світової безпеки як такої. Якщо всі починають порушувати правила, то вони більше не діють".

Однак експерти з числа єврооптимістів не виключають і можливості зміни курсу політики ЄС щодо України у кращий бік. Це може трапитися, якщо Україна та ЄС почнуть розмовляти "однією мовою". І тут йдеться не про лінгвістичні особливості діалогу, а про ментальні та політичні орієнтири, які поки що суттєво відрізняються.

Найважливіші для української держави реформи законотворці прийняли саме під тиском Європейського Союзу. Відтак реформи стали індикатором для Заходу щодо сприйняття України гідним партнером, з яким можна вести справи. А це означає, що 2017-й може бути, як успішним, так і неефективним для налагодження стосунків між Україною та світовою спільнотою. Усе залежить від дій влади та суспільного запиту на втілення реформ для забезпечення європейського курсу в економічній та правозахисній сферах.

Тож щоб Україна виробила імунітет проти агресора, їй слід нарощувати власну військову силу, не покладаючись на допомогу із Заходу. Але одночасно розвиватися як в економічній, так і в ціннісній площинах, аби у випадку ескалації конфлікту на сході нашої держави "ніколи знову" з уст світових лідерів мало зміст, коли без цієї допомоги не обійтись.

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Дякуємо, інформація про помилку відправлена
Будь ласка, виберіть текст
Ви вибрали забагато тексту
Мітки: Руанда ООН війна Сирія
x
В чому помилка?
Зв'язатися з нами
Центр інформації про права людини