Нова резолюція ООН щодо Криму: десять змін, важливих для України

Дата: 19 Грудня 2017 Автор: Тетяна Печончик
A+ A- Підписатися

19 грудня Генасамблея ООН голосуватиме в Нью-Йорку за новий проект резолюції про ситуацію з правами людини в Криму. Це вже третя резолюція Організації Об’єднаних Націй щодо Криму.

Перша (68/262) була ухвалена у березні 2014 року: нею ООН підтвердила територіальну цілісність України, підкресливши, що так званий  “референдум” 16 березня, який призвів до окупації Кримського півострову, “не має законної сили”.

Наступна резолюція (71/205), схвалена рік тому, стосувалася ситуації з правами людини в АР Крим та місті Севастополь. 19 грудня 2016 року за цей документ проголосували 70 країн, ще 77 утрималися, а проти виступили 26 делегацій, серед яких – Росія, Вірменія, Білорусь, Китай, Індія, Сербія, Північна Корея та інші.

У цьому році співавторами оновленого проекту резолюції ООН про ситуацію з правами людини в Криму, крім України, виступили ще 33 держави світу, зокрема, США, Австралія, Туреччина, Грузія, а також європейські країни.

Хоча текст цьогорічної резолюції спочатку планувався ідентичним до минулорічного, зрештою він усе ж зазнав суттєвих змін. Ці зміни, серед іншого, стали і результатом співпраці українських дипломатів з правозахисними організаціями.

У підсумку текст нової резолюції ООН про ситуацію в Криму став більш предметним, об’єктивнішим і більш сфокусованим на правах людини. Також до нього були включені нові виклики і можливості для захисту прав людини в Криму, які з’явилися протягом 2017 року.

Які зміни відображені в проекті цьогорічної резолюції ООН та на яку підтримку може розраховувати Україна під час фінального голосування – спробуємо розібратися.

 ЩО НОВОГО?

Спробуємо розібратися, в чому полягають ці зміни та на яку підтримку може розраховувати Україна під час фінального голосування. Почнемо з новацій у документі.

Перше

До тексту нової резолюції включені не тільки згадки про міжнародні норми, що стосуються захисту прав людини, а й розширені посилання на міжнародне гуманітарне право (зокрема, Женевські конвенції 1949 року і Додатковий протокол І 1977 року). Це право регулює захист жертв війни, а також обмежує методи і засоби ведення війни та визначає відповідальність за порушення цих норм.

Це важливо, оскільки ситуація в Криму визнана триваючою окупацією і міжнародним збройним конфліктом (таку кваліфікацію, зокрема минулого року дав і Офіс прокурора Міжнародного кримінального суду в Гаазі). А тому кримчани, які стали жертвами, можуть розраховувати на більш широкий інструментарій міжнародно-правових механізмів захисту.

Друге

Резолюція звертає увагу на встановлену практику дискримінації українців, кримських татар й інших етнічних та релігійних груп і вимагає від Росії “повністю і негайно” виконати постанову Міжнародного суду ООН від 19 квітня цього року про тимчасові заходи у справі “Україна проти Росії”.

Нагадаємо, у проміжному рішенні суду йдеться про вимогу до РФ утриматися від обмежень щодо кримських татар на представництво власних інтересів, включно з поновленням діяльності Меджлісу кримськотатарського народу, а також про забезпечення доступності освіти українською мовою на окупованому півострові.

Третє

В проекті резолюції засуджується автоматичне присвоєння кримчанам російського громадянства, а також негативні наслідки для тих, хто відмовився від паспортів держави-окупанта.

Фактично резолюція звертає увагу на те, що в процесі окупації і подальшої незаконної анексії Кримського півострова Російська Федерація оголосила всіх українських громадян, що проживали в Криму, своїми підданими. Жителі окупованої території опинилися перед складним вибором: взяти паспорт агресора або стати іноземцями у себе вдома і потерпати через серйозні обмеження власних прав.

Четверте

В резолюції згадана проблема не тільки встановлення, але й ретроактивного застосування законів РФ в Криму. Йдеться про ситуації, коли українців судять за російськими законами за “злочини”, які вони вчинили до окупації.

Одним із яскравих прикладів подібного переслідування є “справа 26 лютого“, за якою окупаційний суд в Криму судив заступника голови Меджлісу кримськотатарського народу Ахтема Чийгоза та інших кримських татар, які в лютому 2014 року вийшли на акцію протесту до будівлі Верховної Ради АР Крим в Сімферополі.

П’яте

Резолюція торкається проблеми мілітаризації Криму і містить заклик до Росії припинити “практику примусу жителів Криму до служби в збройних або допоміжних силах Російської Федерації, в тому числі за допомогою тиску або пропаганди“.

Відзначено, що це є порушенням міжнародного права, адже відповідно до Женевських конвенцій, державі-окупанту забороняється брати на службу в армії населення з окупованих територій.

Це є складом одного із найтяжчих злочинів, який розглядає Міжнародний кримінальний суд в Гаазі. Завдяки зверненню України цей суд з 2014 року отримав юрисдикцію над усією її територією (а значить, і над Кримом).

Шосте

Резолюція піднімає на поверхню ще одну проблему, про яку раніше не йшлося – право власності. В її тексті міститься заклик до РФ поважати українське законодавство і скасувати закони, введені Росією в Криму, що дозволяють здійснювати примусове виселення і конфіскацію приватної власності в порушення норм міжнародного права.

Сьоме

Окремий наголос зроблено на проблемі зі свободою совісті і релігій – поліцейські рейди, погрози на адресу Української православної церкви Київського патріархату, проблеми в роботі мечетей та мусульманських релігійних закладів, протестантської церкви, греко- і римо-католицької церков, переслідування послідовників організації “Свідки Єгови”.

Також засуджується “переслідування мирних мусульман, які ймовірно входять до складу ісламських організацій”. Йдеться про кримінальні справи проти кримських мусульман, яких підозрюють у членстві в Хізб ут-Тахрір – організації, яку Росія вважає терористичною. Через подібні звинувачення 25  кримчан опинилися за ґратами.

Переслідування релігійних спільнот в Криму – щоденні реалії, яким, на жаль, приділяється не так багато уваги. Проект нової резолюції ООН виправляє цю несправедливість і чітко та недвозначно вказує на проблеми різних релігійних груп, які опинилися в окупації.

Восьме

Резолюція вітає підтримку Україною ЗМІ та НУО, які були змушені покинути Крим, та надання їм можливості “працювати незалежно і без будь-якого втручання“. В проекті міститься також заклик до Росії “скасувати рішення, які забороняють культурні та релігійні установи, НУО, правозахисні організації, засоби масової інформації”.

Дев’яте

Нова резолюція, як і попередня, піднімає проблему доступу міжнародних спостерігачів до Криму, однак цього разу увага звертається не тільки на обмеження доступу з російського боку, але і з українського. Зокрема, йдеться про “важливість заходів щодо розробки прозорих, доступних, недискримінаційних і оперативних процедур і правил, що регулюють доступ до Криму для правозахисників, журналістів і адвокатів, а також можливість подачі апеляції згідно з національним законодавством“.

Про те, що існуючий в Україні регулювання в’їзду іноземців в Крим створює відчутні перешкоди для правозахисної й журналістської діяльності на півострові, правозахисники заявляли не раз. Уряд тричі вносив зміни до чинної процедури, однак вона все одно залишається бюрократичною перепоною на шляху до Криму перед тими іноземцями, хто міг би їздити фіксувати і розповідати світові про порушення прав людини і захищати жертв.

Згадка цієї задавненої проблеми в резолюції дає надію, що Україна все-таки зацікавлена полегшити доступ до Криму для журналістів, правозахисників і адвокатів з інших країн.

Десяте

Нова резолюція не тільки засуджує дії Росії в Криму, але й “вітає заяви України про те, що вона зобов’язується захищати права людини і основні свободи всіх своїх громадян”.

Резолюція звертає увагу на зусилля України щодо підтримки зв’язків зі своїми громадянами, що проживають на окупованому півострові – економічних, фінансових, політичних, соціальних, інформаційних, культурних та інших.

Це – важливий дороговказ країні, яка на четвертому році окупації досі не має стратегії повернення та реінтеграції Криму. Країні, політика якої щодо Криму часто нагадує байку про лебедя, рака і щуку, коли з найвищих державних трибун проголошується, що Крим – це Україна, однак самі кримчани в той же час визнаються “нерезидентами” і потерпають від різноманітних проявів дискримінації та обмежень.

Резолюція ООН закликає полегшити кримчанам “доступ до демократичних процесів, економічних можливостей і об’єктивної інформації”, і хочеться сподіватися, що Україна має серйозний намір це зробити і розуміє важливість таких кроків для майбутньої реінтеграції Криму.

 ШАНСИ НА УХВАЛЕННЯ 

14 листопада проект нової резолюції про ситуацію з правами людини в Криму пройшов голосування у Третьому комітеті Генасамблеї ООН, що опікується соціальними, гуманітарними та культурними питаннями.

Це голосування є такою собі “генеральною репетицією” перед винесенням на Генасамблею: як правило, результати різняться мало.

Одним із аргументів щодо того, аби лишити текст резолюції ідентичним минулорічному, було побоювання, що в разі внесення значних змін до її тексту Україна може втратити підтримку якоїсь частини держав.

Однак, як бачимо, цього не сталося: підсумки розгляду оновленого, сильнішого тексту резолюції Третім комітетом показав практично ідентичний рівень підтримки порівняно із минулим роком: за проголосувала 71 держава, утрималися – 77, проти – 25.

У найближчі години Генасамблея ООН має остаточно затвердити цей проект.

Звісно ж, це не вирішить проблему окупації, наче за помахом чарівної палички.

Але нова резолюція про ситуацію з правами людини в Криму стане ще однією цеглиною в укріпленні міжнародної оцінки та осуду дій Росії. Кожна така цеглинка наближає день, коли Крим повернеться до України.

Але крім того, це рішення стане важливим сигналом для тисяч кримчан, які потерпають від щоденних порушень їхніх прав.

Тетяна Печончик, Центр інформації про права людини, для “Європейської правди”

Поділитися:
Якщо ви знайшли помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter