Олександр Гатіятуллін: "Краще попередити тортури, ніж потім їх розслідувати"

Олександр Гатіятуллін / Фото – Валерія Мезенцева

"Я працював опером карного розшуку в міліції. Застосовував тортури по відношенню до інших людей. Потім я вже сам став жертвою катувань, коли скоїв злочини...".

З такими словами зустрів мене Олександр Гатіятуллін, голова громадської організації "Україна без тортур", член Всеукраїнської мережі людей, що живуть з ВІЛ, правозахисник. І відразу ж задав тон нашого інтерв'ю: говорити відверто, по суті і без реверансів.

"ЗІЗНАННЯ БУЛО ОСНОВНИМ ДОКАЗОМ ВИНИ, ТОМУ І ЗАСТОСОВУВАЛИСЬ КАТУВАННЯ..."

Олександр двічі відбував покарання за свої злочини і, як сам зізнається, "всі принади життя за ґратами знає зсередини".

Олександр: "Це були 90-ті роки. Я себе не виправдовую: що зробив, то зробив. Але в той час зарплата оперативного уповноваженого карного розшуку, якщо перевести в еквівалент, становила... 15 доларів на місяць. А я хлопець молодий, хотілося і дівчат в кафе поводити, і на себе щось витратити. Плюс мені було всього 20 років. Уся ця ситуація штовхала на якісь неправомірні дії з мого боку...".

"У той час зарплата оперативного уповноваженого карного розшуку, якщо перевести в еквівалент, становила... 15 доларів на місяць"

Після зміни Кримінально-процесуального кодексу явка з повинною вже не є доказом вини. Але тоді зізнання було основним доказом.

Олександр: "Звичайно ж, ти не відчуваєш задоволення від застосування тортур. Але вони стають... частиною твоєї роботи. Ти дивишся на своїх наставників, як вони отримують зізнання, – і робиш те ж саме. Надягаєш протигаз на голову і лупиш кийком, щоб отримати зізнання... Багатьом це не подобалося, через це йшли з міліції."

Але ось що виходить: коли я скоїв злочин – колеги катували вже мене. Навіть один із начальників примовляв: "То ти, Саня, раніше був колега, а тепер ти – бандит". Що ж, досить відверто...

"За мій перший злочин мені зі старту дали шість років, що не відповідало адекватності покарання. Звичайно, я розлютився. Тим більше як колишній правоохоронець я міг оцінити реальну міру покарання і вона була не співмірна з тим, що я отримав. На шлях виправлення я не став. У мене була єдина мета – вийти і стати лідером злочинного угруповання".

"За мій перший злочин мені зі старту дали шість років, що не відповідало адекватності покарання. Звичайно, я розлютився..."

Мій співрозмовник не любить згадувати той період часу – він вимальовується в похмурих тонах.

Удруге колишній опер випробував тортури сповна. Кожного дня по кілька годин: протигаз, струм, що пропускається через пальці рук, руки, скуті наручниками, побої гумовими палицями. І так протягом місяця.

Олександр: "Мої" потерпілі були з впливових людей, депутатів. Вони поставили завдання правоохоронцям забрати моє здоров'я років на 10-15 – і колеги якісно виконували свою роботу.

Напевно, тому я зараз займаюся реформою пенітенціарної системи кримінально-виконавчої служби. Якби в той момент була поставлена правильна ресоціалізація тих людей, які вчинили злочин, сумнівно, що вони здійснили б його вдруге".

"АБО ПОМЕРТИ НА ТЮРЕМНОМУ ЛІЖКУ, АБО ЗМІНИТИ СВОЄ ЖИТТЯ"

У Олександра було два шляхи. Провести своє життя у в'язниці, померти на лікарняному ліжку і бути похованим десь біля колонії. Або змінити своє життя, переосмислити свої життєві цінності, цілі. Олександр вибрав другий шлях.

"Мені в житті щастить – я зустрічаю дуже хороших людей"

Олександр: "Мені в житті щастить – я зустрічаю дуже хороших людей, які вносять свою лепту у формування мене як особистості. Так, мій друг-письменник з Пітера запропонував писати статті про тюремне життя, і я погодився. Мене публікували в журналі "Вне закона", навіть щось передруковували інші видання...".

Із 2000-х років колонії почали відкриватися для громадських організацій. Зокрема, активно просувалися теми профілактики ВІЛ та соціального супроводу. Одна з організацій, що надають такі сервісні послуги, приходила в колонію, де мій співрозмовник відбував покарання. Це були співробітники Донецької організації "Світанок", що входили у Всеукраїнську мережу людей, що живуть з ВІЛ (Мережа ЛЖВ).

Олександр: "Я роззнайомився з хлопцями і був ними захоплений: вони звичайні люди, в минулому – наркозалежні, були серед них і ті, хто 10 років вживав наркотики, деякі з них відбували покарання. Працювали вони з нами за принципом "рівний рівному". Багато в чому допомогли розібратися з міфами навколо ВІЛ-інфекції. Через міфи і нестачу інформації багато ВІЛ-позитивних замикалися, боялися до себе негативного ставлення, не приймали лікування, не довіряли... А ці хлопці з "Світанку" допомогли нам побачити зовсім іншу картину життя".

"ДОПОМАГАЮЧИ ІНШИМ – ТИ ДОПОМАГАЄШ СОБІ"

Звільнившись, Олександр Гатіятуллін влаштувався автослюсарем у службу з водопостачання міста. Був зайнятий з 8 ранку до 5 вечора і часу на колишніх кримінальних друзів у нього просто не залишалося.

Для нього, 33-літнього хлопця, була важлива така практична, сервісна допомога людям

Також не залишав і громадську діяльність. Співробітники "Світанку" запропонували йому організувати благодійну організацію, що допомагає ВІЛ-позитивним людям у Маріуполі.

Від "Світанку" його направили на Всеукраїнську конференцію людей, що живуть з ВІЛ. Там мій співрозмовник побачив чоловік зі 100 з різних організацій, у багатьох складна доля, а тепер вони допомагали людям за принципом "допомагаючи іншим – ти допомагаєш собі".

Для Олександра це стало одним з поворотних моментів у житті. Він включив усі свої резерви: поступив на журналістський факультет Донецького університету, писав статті в місцевий тижневик, почав працювати в Маріупольському союзі молоді, де займався адмініструванням ком'юніті-центру для наркозалежних людей.

Для нього, 33-річного хлопця, була важлива така практична, сервісна допомога людям.

Олександр почав відвідувати місцеву колонію як соціальний працівник, незабаром створив вже свою благодійну організацію "Клуб "Майбутнє". Тоді саме і відбулося перше знайомство з правами людини і, власне, правозахистом.

"КОЛИ Я ПРАЦЮВАВ У 90-Х РОКАХ У МІЛІЦІЇ, ТОДІ НІХТО НЕ ЧУВ ПРО ПРАВА ЛЮДИНИ..."

10-денна школа з адвокації, організована Міжнародним альянсом з ВІЛ / СНІДу, надала Олександру Гатіятулліну інструменти щодо захисту прав людини. І вперше свої знання на практиці йому довелося застосовувати... майже відразу ж після повернення додому в Маріуполь.

Одного з його співробітників, який свого часу відбував покарання, затримали за підозрою: нібито бачили його машину на місці злочину. У відділенні міліції його побили, пристебнули наручниками до батареї і протримали до ранку.

Олександр: "Дізнавшись подробиці його затримання, я зрозумів, що порушені всі мислимі і немислимі права. Ми відразу звернулися в прокуратуру, до відділу внутрішньої безпеки, написали заяву. Потім начальник карного розшуку вибачався і просив, щоб далі не було розголосу. І я зрозумів, що якщо людина знає свої права і їх відстоює, то в принципі можна поламати цю стіну.

Коли ж я працював в 93–94 роках в правоохоронних органах, тоді ніхто і не чув про права людини...".

Надаючи сервісні послуги, Олександр все більше "підключав" місцеві ради до роботи щодо вразливих груп: зокрема, він уперше на координаційній раді міста з ВІЛ/СНІДу поставив питання з проблем чоловіків, які практикують секс з чоловіками, допоміг місцевій ЛГБТ-спільноті провести виставку до Дня пам'яті людей, які померли від СНІДу.

Олександр: "Це зараз Маріуполь – сучасне просунуте місто, але тоді всі ці питання були нові і гострі – як для місцевої ради, так і для ЗМІ та самого суспільства. Але я був твердо впевнений: сервісні служби – це не лише робота для громадських працівників, це насамперед відповідальність держави".

"Сервісні служби – це не лише робота для громадських працівників, це насамперед відповідальність держави

"У ПЕРСОНАЛУ ПЕНІТЕНЦІАРНОї СЛУЖБИ НЕМАЄ МОТИВАЦІЇ ЩОСЬ ЗМІНИТИ"

П'ять років тому Олександра запросили працювати в Київ, у центральний офіс Мережі ЛЖВ. Водночас він ознайомився з роботою Національного превентивного механізму із запобігання тортурам в місцях несвободи (далі – НПМ).

Олександр: "Я відразу приміряв на себе: якби в той час, коли мене били колеги, до мене в камеру тимчасового затримання приїхали представники НПМ з перевіркою, швидше за все, мене б не катували. Може, і катували б, але, у всякому разі, не так нахабно... Я усвідомив, наскільки механізм із запобігання катуванням важливий для України".

До слова, в Україні налагодити деяку систему ресоціалізації ув'язнених намагаються вже давно. Починали з впровадження кримінально-виконавчої служби, коли в кожному обласному центрі працювали офіси. Тут на обліку стояли люди, які отримали альтернативне покарання, не пов'язане з позбавленням волі.

Також, якщо раніше в тюрмах визначався режим загальний, посилений, суворий, особливий, то потім його поміняли на мінімальний рівень безпеки, середній рівень безпеки і максимальний рівень безпеки. Здавалося б, крім слів, нічого не змінилося, але за підходом і посилом, як зазначає Олександр, це вже був великий прогрес. Ці зміни впливали на мислення.

Також у самому закладі почали в’язнів розподіляти на різні дільниці – дільниця посиленого контролю, дільниця ресоціалізації, дільниця соціальної реабілітації. Тільки в Україні це не працює в повну силу, на відміну від установ в європейських країнах.

Олександр: "Я вивчав європейську пенітенціарну систему: у них дуже чітко по цих дільницях розподіляють людей. Якщо ти негативно впливаєш на основну масу, то тебе ізолюють, і ти вже не можеш діяти. І це дає можливість працювати з тими людьми, які готові ставати на шлях виправлення, а персоналу впроваджувати якісь поведінкові програми. У нас поки з цим є проблеми.

Це пов'язано з багатьма факторами. Знову-таки корупція, низькі зарплати, важка робота. У персоналу пенітенціарної служби немає особливої мотивації працювати і щось змінювати.

В Естонії я спілкувався зі співробітником режиму і безпеки – такий красень, англійською розмовляє, розповідає про в'язницю, як у них усе побудовано, і така гордість у його словах!

А візьми нашого інспектора, який ходить у замурзаній формі, палиця його волочитися... Йому платять копійки. Яка вже тут мотивація? І природно наявний корупційний фактор: за п'ятірку передати записку, відкрити локальний сектор, купити сигарети... Це українська дійсність".

"А візьми нашого інспектора, який ходить у замурзаній формі... Йому платять копійки. Яка вже тут мотивація?"

"МОЯ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ – РЕФОРМУВАННЯ МЕДСЛУЖБИ У В'ЯЗНИЦІ"

У травні 2016 року вийшла постанова Кабінету Міністрів про ліквідацію пенітенціарної служби та передачі її до Мін'юсту України.

Всеукраїнська мережа ЛЖВ, що працює з 2003 року в тюрмах України, вже мала величезний досвід. Зокрема, це стосувалося реалізації програм профілактики ВІЛ, догляду та підтримки ЛЖВ, підготовки до звільнення практично в усіх установах пенітенціарної системи України, а їх на сьогодні 148.

І Мережа ЛЖВ не могла залишатися осторонь у зв'язку з реформуванням пенітенціарної системи.

Олександр: "Насамперед ми запропонували свою допомогу при реформуванні медслужби. Як на мене, Проектний офіс Мін'юсту зайнявся питанням реформи пенітенціарки лише з одного боку – впровадимо систему пробації, і, мовляв, буде все у нас класно. Насправді – це лише невеликий шматочок всієї системи.

"Уперше за всю-всю історію України були відкриті всі дані щодо фінансування"

 

Але ж є ще служба нагляду за безпекою, є комунально-побутове обслуговування, виробництво, медична служба...

Указ щодо створення такої групи з реформування медслужби міністр юстиції Павло Петренко підписав 1 вересня 2016 року. Ми активно включилися в роботу, і насамперед почали запитувати інформацію. І що мені сподобалося: уперше за всю-всю історію України були відкриті всі дані щодо фінансування і зовнішніх фахівців – нам надали всі до копієчки!

БІЛЬШЕ про реформування медичної системи читайте в колонці Олександра Гатіятулліна "Реформа тюремної медицини: Чужий проти Хижака?"

Я впевнений, у Мін'юсті, Міністерстві охорони здоров'я зацікавлені в змінах. Адже насправді, коли тобі постійно приходять рішення Європейського суду з прав людини про неналежну медичну допомогу, тортури – це набридає: на них треба якось реагувати, щось змінювати, зрештою.

У нас Кримінально-процесуальний кодекс змінили саме через рішення Європейського суду! Тепер прийшла черга і пенітенціарної системи. Ми недавно підрахували: за неповні 2 роки Україна зобов'язана виплатити більше 200 тисяч євро щодо неналежного медичного забезпечення ув'язнених.

Будь-який платник податків запитає у того самого міністерства і того самого уряду: "Якого біса з моєї кишені, з моїх податків платять за те, що ви не можете забезпечити нормальну медичну допомогу". Тому міністерства теж зацікавлені.

Зрозуміло, що не всі рекомендації легко приймаються, на місцях саботують вказівки, скептично ставляться до реформ. А ще у багатьох співробітників пенітенціарної служби паніка – вони не знають, як ці зміни торкнуться їх".

"ЯКЩО ПОПЕРЕДЖЕННЯ КАТУВАНЬ БУДЕ ДЕРЖАВНОЮ ПОЛІТИКОЮ, ТОДІ І КАТУВАННЯ ЗНИКНУТЬ"

У минулому році Олександр Гатіятуллін очолив організацію моніторів Національного превентивного механізму "Україна без тортур". Для нього важливо, щоб НПМ продовжував функціонувати – незалежно від політичної ситуації в країні і пріоритетів.

Олександр: "Краще попередити тортури і жорстоке поводження, ніж розслідувати злочини, займатися реабілітацією жертв тортур.

Із кожним роком зростають нові правозахисники. Людям цікаво. Люди хочуть щось змінювати.

"Із кожним роком зростають нові правозахисники. Людям цікаво. Люди хочуть щось змінювати"

Але, крім турбот з підготовки нових моніторів, які здійснюють перевірку місць несвободи, для мене важливо, щоб ця тема стала пріоритетом держави, щоб держава брала відповідальність за те, що відбувається за зачиненими дверима.

І не просто на словах. Наприклад, не тільки вписати в законі, що реалізацією НПМ займається Уповноважений з прав людини, а й фінансувати його роботу!

Модель Омбудсман +, що працює пліч-о-пліч з громадськими активістами, – унікальна. Але її потрібно підтримувати і розвивати, а не давати на відкуп донорам або залучати небайдужих людей на громадських засадах.

Якщо попередження катувань буде державною політикою, тоді і тортури як явище зникнуть. Хочу поставити це на системний рівень держави. І це моє завдання на найближчі три роки".

Фото – Валерія Мезенцева, Центр інформації з прав людини

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Дякуємо, інформація про помилку відправлена
Будь ласка, виберіть текст
Ви вибрали забагато тексту
Мітки: тортури
x
В чому помилка?
Зв'язатися з нами
Центр інформації про права людини