Ольга Скрипник: “Україна має стати доступною для кримчан”

Дата: 17 Лютого 2017 Автор: Ірина Сєдова
A+ A- Підписатися

Ми публікуємо продовження інтерв’ю з кримською правозахисницею, керівницею Кримської правозахисної групи Ольгою Скрипник. У першій частині “Пропаганда Росії – зброя, яка страшніша за ГРАДи та автомати” йшлося про дипломатичний шлях українського Криму і про те, чому Україна повинна документувати військові злочини Росії в Криму.

“УКРАЇНА МАЄ ПУБЛІЧНО ВІДПОВІСТИ НА ПИТАННЯ, ЯКІ ХВИЛЮЮТЬ ЛЮДЕЙ У КРИМУ”

– Ви кажете, що для успішної деокупації Криму мирним шляхом для РФ потрібно створити нестерпні умови і змусити її залишити цю територію. Але люди, які роками піддавалися впливу російської пропаганди, все одно не захочуть повертатися в Україну. Тому що в інформпросторі Криму образ України демонізований. Люди там налякані, у них спотворене уявлення про те, що тут відбувається. Як з цим бути?

– У цьому випадку час працює не на нашу користь. Чим більше часу люди проводять під впливом агресивної пропаганди, тим складніше їх потім буде повертати до нормального життя. Але навіть зараз можна вжити низку заходів, що матимуть позитивний вплив на повернення Криму.

Насамперед Україна повинна публічно, на рівні законів, відповісти на конкретні питання, які хвилюють людей у Криму.

Одне з них – це питання так званого колабораціонізму. Потрібно, щоб Україна вже зараз дала чітку правову оцінку всьому, що відбувається на території Криму.

Є люди, які сприяли окупації. Є ті, хто організував референдум, але є також і ті, хто просто прийшов на нього, обманутий пропагандою. На мій погляд, між цими людьми є принципова різниця.

Організатори референдуму усвідомлено йшли на злочин, вони допомагали окупаційній владі, вони допомагали військам іноземної держави заходити на територію України. Це один рівень відповідальності. А інші люди були схильні до пропаганди, і пішли на цей референдум через відсутність альтернативної інформації, через нерозуміння або наївність.

Також потрібно розуміти, що люди, які здійснювали ті чи інші дії, теж різні. Є звичайні громадяни, а є держслужбовці, співробітники поліції і інших силових структур України, які перейшли на бік РФ. Є люди, які працювали секретарями в цих органах. Чи є різниця між Поклонською і звичайним секретарем у канцелярії?

Якщо у секретаря просто не було альтернативного варіанту, куди піти працювати? Чи будемо ми ув’язнювати лікарів і вчителів, які там працювали? На це все Україна не відповіла. Тому що немає законів ні про амністію, ні про колабораціонізм. І цю дискусію навіть не розпочато.

Ми хочемо найближчим часом залучити експертів і колег, щоб сформувати правозахисну точку зору про те, яким повинен бути цей так званий закон “Про колабораціонізм”.

Люди в Криму повинні отримати відповіді на питання вже зараз. Інакше кримчани дійсно будуть боятися, якщо не знатимуть свого майбутнього. А Росія буде на цьому спекулювати і залякувати всіх далі.

Друге, що має зробити Україна, – це показати, що вона є правовою країною, у якій немає дискримінації. Тому що на сьогодні навіть ті кримчани, які мають виражену проукраїнську позицію, страждають від дискримінації у своїй країні. Ось це те, що потрібно точно викорінити, щоб не створювати приводів для людей боятися українську владу.

Помилка перекладуТому, якщо Україна стане дійсно правовою державою (не на рівні популізму, а на рівні правил), вона не буде лякати.

І третє – Україна повинна публічно підтримувати тих українців, які залишаються в Криму. Тих людей, які залишаються вірними своїй позиції, нехай навіть вони не завжди можуть висловитися про це публічно.

Президент і міністри повинні частіше звертатися до кримчан. Представники влади повинні проводити публічні брифінги для кримських журналістів, на яких можна буде поставити питання, що хвилюють кримчан.

 
Усе це дасть можливість зберігати зв’язок із Кримом, але це поки не відбувається.

ДИСКРИМІНАЦІЇ БУТИ НЕ ПОВИННО


– Ви згадали про дискримінацію. Назвіть найбільш яскраві приклади, коли людина, яка живе в Криму, починає думати, що вона зовсім не потрібна Україні.

– Найяскравіший приклад був закладений у 2014 році законом “Про вільну економічну зону Криму”, у якому всіх кримчан назвали “нерезидентами” України.

Уявіть, кримчанин, який приїхав на підконтрольну Україні територію, хоче покласти гроші в банк або відкрити собі картковий рахунок у банку. Але він цього зробити не може, тому що в нього в паспорті “кримська прописка”. Люди не можуть зробити навіть найпростішого – реалізувати свої економічні права, розпорядитися своїми фінансами. Таких дискримінаційних норм не має бути, але вони діють уже третій рік.

Друга проблема, яка хвилює людей, – проблема з документами. Ідеться про проблеми під час реєстрації фактів народження і смерті в Криму. Для людей з окупованих територій визнання подібних фактів відбувається тільки через суд. Більше того, система не працює нормально, тому що вона значно залежить від суб’єктивності самих суддів. Судді можуть подібні справи розглядати три дні, а можуть і три тижні.

 
У нас в Кримській правозахисній групі є не один приклад, коли суддя дійсно протягом дня намагався розглянути і визнати факт народження. Але траплялися й інші судді, які розглядали це тижнями, вимагали те, що за законом вимагати не потрібно. Вони робили це тільки через упереджене ставлення до кримчан, тому що їм здається, що вони всі “зрадники”. Українські закони зараз дають змогу суддям дуже суб’єктивно приймати рішення за простими фактами народження або смерті, що принципово важливо для кримчан.

Третій яскравий приклад – це питання, пов’язані з освітою. Кримчанам тепер в десятки разів складніше, у порівнянні з іншими громадянами України, здобути освіту в своїй країні.
 
Вони і так прийняли рішення, залишили Крим, рідний дім, щоб здобути українську освіту. Але замість сприяння їм створюють колосальні обмеження. Визначено лише кілька ВНЗ, у яких є система щодо спрощеного вступу. А чому не в усіх? Хоча варто зазначити, що у 2014 році не було навіть цього.

Також не було вирішене питання евакуації українських ВНЗ із Криму. Хоча можна було евакуювати весь науково-викладацький склад, який залишився в Криму, але для них в Україні не було нічого створено. Багато викладачів змушені були залишатися в Криму, тому що десь потрібно знаходити гроші і щось їсти. Хтось перевівся в інші університети.

 
Кримське українське наукове товариство зникло.

Наприклад, Національний Таврійський університет створили через три роки, але це зовсім не те, що можна було б зробити в 2014 році, коли набагато більше було викладачів з Криму з українською позицією, і вони могли б переїхати сюди. За ними би поїхали і їхні студенти, яких нам потрібно звідти забирати, щоб вони не стали там жертвами російської пропаганди. Але цього теж не було зроблено.

– Багато переселенців, які вже не живуть у Криму, кажуть, що стикалися з фактами дискримінації з боку української влади…

 
– На материковій Україні до переселенця часто ставляться як до “особливої” людини, людини зі спеціальним статусом. Хоча у нього повинен бути один єдиний статус  громадянин України і все. Але це не так, і переселенці зараз повноцінно не можуть реалізувати свої права.

Найпростіше  ви все життя пропрацювали в Україні і чесно платили податки. Але ось відбувається окупація, армія вас не захистила, прийшли іноземні війська і захопили вашу територію. І в цей час ви досягли пенсійного віку і пишете запит на отримання пенсії. Але вам відповідають: “Ні, ви не отримаєте свою пенсію, у кращому випадку якщо станете переселенцем”. Але навіть як переселенець ви не будете рівним з іншими громадянами України. Тому що вам скажуть: “Підтвердіть, що ви не отримуєте в Росії пенсію, принесіть довідку переселенця, привезіть з окупованої території вашу пенсійну справу”. Але всі ці вимоги не висувають до інших людей, які живуть на інших територіях України. Це і є дискримінація. Більше того, це порушення конституційних прав людини.

 
Якщо я проживаю на території Криму і мені потрібна моя пенсія, це не означає, що держава може вирішувати, дати мені її чи не дати. Держава може тільки вирішувати, яким способом мені дати цю пенсію. Як мені її доставити. Добре, не можете доставити мою пенсію в Крим  відкрийте мені рахунок в Херсонській області, і я буду виїжджати і забирати свою пенсію. Тому що вона моя, а не держави.

Із точки зору держави це нонсенс, тому що воно просто не дає законні гроші, які людина заробила за все своє життя, сплачуючи в пенсійний фонд свої внески.

Україна має можливість створити умови, щоб люди, виїжджаючи на підконтрольну територію, просто отримували свою пенсію. Навіщо нам створювати штучних переселенців? Щоб потім СБУ кричало про “пенсійних туристів”? А у них що, є варіанти? Вони не можуть отримати пенсію в інший спосіб. Держава сама створила умова для появи цих “пенсійних туристів”.

 
Помилка перекладуСТРАТЕГІЯ ПОВЕРНЕННЯ КРИМУ

– Назвіть, які кроки потрібно зробити Україні, щоб активізувати механізми деокупації Криму.

– Перше – це створити механізми недискримінації щодо переселенців і жителів окупованих територій.

Друге – це все-таки провести задекларовані реформи, які йдуть на користь країні. Це принципово важливо, тому що про реформи у нас кажуть багато, але насправді вони ще не проведені.

Третє – потрібно займатися інформаційною політикою. Без дискримінації і мови ворожнечі.

 
Четверте – потрібно нарешті затвердити зрозумілий для всіх політиків і чиновників стратегічний план щодо конкретних дій для реінтеграції наших окупованих територій. І цей план повинен бути затверджений вже зараз.

П’яте – це принцип неблокади, тобто пошук таких рішень, які не призведуть до блокади людей на непідконтрольних територіях. Значить, потрібно шукати механізми, яким чином ми будемо зберігати зв’язки з людьми там.


А зв’язки найпростіше зберігати через соціокультурні речі: через освіту, можливість отримання тут будь-яких соціальних благ, через можливість реалізувати себе тут, через обмін інформацією. Не принижуватися в банку і просити “дайте мені мою банківську картку”, а відчувати себе громадянином.
 
Україна має стати доступною для кримчан. Це означає, що на українському прикордонному пункті кримчанин не повинен відчувати себе приниженим, коли його обшукують і погрожують знайти російський паспорт (який він змушений отримувати в Криму) та оштрафувати.

На кордоні кримчанин повинен побачити інформаційний пункт, де він зможе зрозуміти, як і що може зробити. Як він може отримати свідоцтво про народження, як вступити до університету, де знайти найближчого нотаріуса, де оформити угоду, як оформити паспорт. Ось такі мають бути кроки.

 
Між Кримом і “материком” повинні бути не бар’єри, а відкриті двері і допомога. Це фундаментальні принципи. Якщо ми їх закріпимо і відобразимо в усіх законах, то ситуація почне змінюватися на краще.

Розмовляла Ірина Сєдова

Матеріал підготовлений у співпраці з Institute for War and Peace Reporting

Поділитися:
Якщо ви знайшли помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter