Пацан сказав – пацан зробив. До чого призводить мова ненависті

"Сепари", "ватники", "агенти Кремля", "цигани", "гоміки" – в заголовках ЗМІ, висловлюваннях депутатів і держслужбовців, при особистому спілкуванні ми раз у раз зустрічаємо вирази з категорії мови ворожнечі або риторики ненависті. Про те, що це таке і які наслідки її використання, йшлося на дискусії "Пацан сказав – пацан зробив. До чого призводить мова ненависті" під час Фестивалю думок в Сєвєродонецьку.

У матеріалі також читайте про те, чи варто, на думку експертів, законодавчо врегулювати питання відповідальності за мову ворожнечі і те, чому її не можна виправдовувати правом на свободу вираження поглядів.

 ЩО ТАКЕ РИТОРИКА НЕНАВИСТІ?

 

В'ячеслав Ліхачов, координатор напрямку документування порушень прав людини БФ "Схід-SOS", визначив мову ворожнечі як публічні висловлювання, які негативним чином характеризують групу людей на основі конкретної характеристики людини або саму людину через приналежність до стигматизованої групи.

Експерт навів серед прикладів використання мови ворожнечі заголовки ЗМІ та цитати українських депутатів.

— Візьмемо наступний заголовок "Трускавець прийняв маленьких виродків з Луганська, які глумляться над пам‘яттю Героїв Небесної Сотні".

Ми не знаємо, реальний або вигаданий цей інцидент. Але він приписується не конкретним людям, які його вчинили або ні, а "маленьким виродкам з Луганська". Тут в лоб подана прив'язка до регіону. Що подумають люди, які прочитають новину, і як вони потім ставитимуться до людей з Луганської області – очевидно. 

Згадка регіону або національності людини, яка скоїла можливі порушення, в принципі є стандартною в кримінальній хроніці. Але чи то донеччанин, чи луганець можливий злочинець – не є суттєвою інформацією в контексті злочину. Це в чистому вигляді штучне формування негативних стереотипів.

Використовують мову ворожнечі й народні депутати, які повинні усвідомлювати відповідальність та стежити за своїми висловлюваннями. Проте цього літа, наприклад, на своїй сторінці в Facebook Ігор Мосійчук в контексті можливого Маршу рівності в Кривому Розі закликав шахтарів "наваляти геям". 

Його слова, звісно, можна інтерпретувати скоріше як непрямий заклик до насильства. Адже він тільки "сподівається, що геям наваляють". Однак градус ненависті в публікації високий.

Схоже можемо прочитати і в коментарях під відео щодо нападу на хлопця в Києві – йому нанесли серію ножових поранень. Причиною нападу стала сексуальна орієнтація потерпілого. Але користувачі засудили не вчинок, а те, що "нападники попалися". Це є виправданням насильства. У свою чергу YouTube допускає подібні коментарі, а той, хто відео розмістив, їх не блокує. Все це веде до легітимації насильства у публічному просторі. Підживлює ненависть і заохочує до вчинення нового насильства, але "по-розумному".

Як ми бачимо, жертвами подібних злочинів стають ті, стосовно кого градус ксенофобії в суспільстві дуже високий. Цей градус не виникає за замовчуванням. Люди з ним не народжуються, він формується через стереотипи на підставі повідомлень, які містять мову ворожнечі". 

ДО ЧОГО ПРИЗВОДИТЬ МОВА ВОРОЖНЕЧІ?

Образи, засновані на негативних характеристиках якоїсь групи – небезпечні, говорить В'ячеслав Ліхачов. На його думку, те, що подібні висловлювання транслюють ЗМІ, надає їм статусу соціальної норми.

— Коли мова ворожнечі є усталеною практикою у публічній риториці, у ЗМІ, висловлюваннях лідерів громадської думки, групу людей стигматизують, наділяють певними негативними характеристиками, вона стає перед суспільством вразливою. Це призводить до практичних наслідків – від дискримінації у відносинах з формальними інституціями до агресії, нападів і навіть убивств. Та ненависть, той негатив, які циркулюють у публічному просторі, вербалізуються і стають підставою для виправданням реального насильства".

На думку Марії Томак, співкоординаторки "Медійної ініціативи за права людини", те, як нагніталась у медійному просторі ненависть до ромів, є  трагічним, але яскравим прикладом наслідків використання мови ворожнечі.

— Я бачила, як серед моїх друзів в соціальних мережах ця істерія розгорталась, але коли вона завершилась вбивством ромського хлопця, ніхто не написав, що був не правий, що, можливо, спричинив своїми публікаціями ескалацію цієї історії. Утім, сама істерія згасла.

Крім того, ми добре розуміємо, що однією з тих речей, яка спричинила війну – якраз і є мова ворожнечі. Є цікавий приклад, який я почула від колишнього луганського поліцейського. Він розповів, як стояв в оточенні Луганської ОДА і вночі зустрів родину  – маму, тата та двох дітей. Мама йшла з молотком для відбивання м’яса. Мій знайомий запитав їх, куди вони йдуть, на що вони відповіли: "Охороняти пам’ятник Леніну від бандерівців".  

В Україні ж мову ворожнечі використовують, як наприклад у випадку з Мосійчуком, для створення політичного рейтингу, абсолютно недалекоглядно, не дбаючи про наслідки, зводячи дискусію на примітивний рівень інстинктів. Відповідно, маємо негативний ефект у суспільстві.

Альона Луньова, менеджерка з адвокації Центру інформації про права людини, переконана, що у питанні наслідків також важливо те, хто використовує мову ворожнечі.

— Ми впевнені, що політиків треба навчати того, як і що говорити публічно. Уявіть, якщо я кажу вам, що через переселенців у місті, в яке вони переїхали, піднявся рівень злочинності. А уявіть, що це каже Арсен Аваков? Рівень довіри до його слів вищий, аудиторія, яка його чує, більша. Те саме й стосовно Ігоря Мосійчука. Якби на марш чи його учасників напали і навіть тільки потім прочитали його публікацію, нападники все одно б подумали, що їхній злочин є законним. Адже вони мають підтримку від політика.  

ЧИ ТРЕБА ЗАКОНОДАВЧО КАРАТИ ЗА ВИКОРИСТАННЯ МОВИ ВОРОЖНЕЧІ?

Наразі стаття 161 Кримінального кодексу України передбачає покарання за розпалювання національної, расової чи релігійної ворожнечі та ненависті. Але, як стверджують експерти, цю статтю правоохоронці майже не використовують. Навіть попри те, що фіксують достатню кількість закликів та оціночних суджень в контексті розпалювання ворожнечі. До того ж перелік підстав у статті є обмеженим. Так, наприклад, серед них немає ознаки сексуальної орієнтації.

— Це свідчить про те, що правоохоронці також є частиною суспільства, для якого використання мови ворожнечі є нормою. Утім, криміналізація не призведе наразі до позитивних ефектів. Як варіант, варто запровадити дисциплінарну відповідальність для чиновників, – вважає Альона Луньова.  

Що ж стосується ЗМІ, то Марія Томак упевнена, що для них у питанні відповідальності був би ідеальним підхід на рівні саморегуляції. 

— Коли контролюючий орган видаватиме заяву, що таке-то ЗМІ у тій-то публікації вдалось до риторики ненависті – ЗМІ не тільки зніматиме публікацію, а й вибачатиметься публічно.

Щодо криміналізації є багато ризиків. Якщо подивимося на Росію та ситуацію з арештами там у зв’язку з екстремізмом – за образу козацтва та почуттів віруючих клепають статті – то це абсолютно збочений приклад використання законодавчої норми. В Україні бачимо навпаки – де є підстави, там її не застосовують. На жаль, ми живемо в реаліях, коли позитивне може вилитися у негативне. Тому криміналізувати відповідальність за використання мови ненависті в діяльності журналістів не варто.  

Одним з головних аргументів проти введення законодавчої відповідальності за використання мови ворожнечі є те, що таким чином порушується право на свободу вираження поглядів. Утім, мову ворожнечі не можна прикривати свободою вираження поглядів. Це те, у що держава не може втручатися. На цьому наполягає Альона Луньова.  

— Так, кожен може висловлювати свої думки. Але міжнародне законодавство говорить, що є певні обмеження. Те, що може мати негативні наслідки для людини, множити дискримінацію – не може вважатися вираженням поглядів.

Є ситуації та теми, в яких немає місця дискусії. І їх не так багато. Це тема Голокосту, наприклад.

Завжди треба зважувати, чи є дискусія і місце для неї, а також чи не передбачають висловлювання поширення ненависті, чи не обмежують право іншої людини на повагу до її гідності, чи не містять заклику до насильства.

ЯК БОРОТИСЯ З МОВОЮ ВОРОЖНЕЧІ?

 

В'ячеслав Ліхачов упевнений, що найбільш банальний спосіб боротьби й буде найбільш ефективним — треба освічувати населення.

— Люди практикують мову ворожнечі не тому, що свідомо хочуть спричини до насильницьких дій. А тому, що не розуміють можливих ризиків. Все це певна культура, яку має довго виховувати в собі суспільство. Необхідно підвищувати грамотність, відповідальність, підвищувати рівень культури публічних висловлювань, навчати в школах та університетах поваги до прав людини.

А от щодо вживання мови ненависті публічними особами, то на них може вплинути суспільний осуд.

Нещодавно Анатолій Матіос, військовий прокурор, в інтерв’ю висловився щодо "євреїв, які заливали землю кров’ю слов’ян". Я написав звернення до генерального прокурора, яке підписали головні єврейські організації України. Воно стосувалося невідповідності особи Матіоса посаді, яку він обіймає. Утім, днями я отримав відписку про те, що розслідування не підтвердило цього.

Водночас чиновник сам у соцмережах написав, що його слова є свідомою провокацією – йому було цікаво подивитися на реакцію суспільства. Це, звісно, не вибачення. Але на осуд суспільства він відреагував і навряд чи подібні висловлювання повторюватиме.

За словами Марії Томак, наразі триває дискусія всередині журналістської спільноти між рейтинговими ЗМІ, які виробляють популярний продукт, але який містить мову ворожнечі, та іншими – які стоять на позиції недопустимості її вживання.

— Тут питання про те, чи треба зважати виключно на запит суспільства. Я, наприклад, не належу до тих медійників, які вважають, що треба орієнтуватися на те, що "піпл хаває". Але це факт, що подібні продукти є рейтинговими. Водночас це не означає, що треба продовжувати зловживати мовою ненависті – бо це небезпечно.

Чесно скажу, хоч в моїх публікаціях й немає мови ненависті, в побуті я ловлю себе на тому, що вживаю її. Часом кажу сєпари, вишиватники. Але я не вважаю, що це нормально. Тому борюся з цим в собі. Тут доречно процитувати Сергія Жадана, який є публічним борцем із риторикою ненависті. Він каже, що мова ворожнечі – мова слабких. Наше завдання не ненавидіти тих, хто вживає її, а розуміти що це є породженням страху, слабкості, неможливості вплинути на ситуацію. Якщо ми вважаємо, що хочемо бути переможцями з точки зору цивілізованості – треба починати боротися з поширенням мови ненависті.

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Дякуємо, інформація про помилку відправлена
Будь ласка, виберіть текст
Ви вибрали забагато тексту
x
В чому помилка?
Зв'язатися з нами
Центр інформації про права людини