Пам’яті тих, кого "викошують" першими

Ірина Виртосу

…19 січня. Київ, Михайлівська площа. На акцію пам’яті адвоката і правозахисника Станіслава Маркелова та журналістки Анастасії Бабурової прийшло близько двох сотень активістів. 19 січня 2009 року в центрі Москви вони були застрелені – холоднокровно і без жодних шансів.

Убивства двох молодих людей пов’язують із їхньою правозахисною діяльністю. Зокрема, чисельними статтями Анастасії про неонацизм і гучними справами, в яких Станіслав виступав адвокатом (остання з яких – справа Буданова: судовий процес над російським командиром за вбивство чеченської дівчини).

Трегедія Маркелова й Бабурової уже давно стала символом небезпеки політичного терору. І не тільки в Росії, а й в Україні та у всієї громадянської спільноти.

Активісти – ті, які особисто знали загиблих – розповідають про них не стільки із сумом, скільки із закликом боротися. Проти тих, хто приймає "чорні закони" 16 січня, проти тих, хто доводить народ до зубожіння, проти тих, хто б’є серед білого дня людей не "того" кольору шкіри чи не "тих" поглядів.

Насті було лиш 25, як вона загинула. А з нею – ненаписані статті про правду. Стасові – 34. На прохання друзів бути обережнішим, чоловік відповідав: "я знаю, але завертати нікуди".

Очевидно, вони розуміли той ризик, на який йшли. Однак не забракло мужності. А сьогодні – не забракло людей, які вийшли із свічками на вулицю, щоб згадати про них.

На акції я зустріла різних людей – переважно молодь. Вони похмурі, хоч і усміхаються, рішучі, хоч просто курять і наче нікуди не поспішають. Відчувається тривога у натовпі – свічки й плакати її підсилюють. На плакатах читаю: "Пам’ятати значить боротися", "Проти політичного терору", "Ми всі антифа", "Людина понад усе".

Прикметно, що молодь представляє різні рухи й сили, чимало прийшло правозахисників та журналістів. Однак сьогодні вони гуртом вигукують одні гасла. І ці скандування – за рівність, солідарність, протидію дискримінації людей за будь-якою ознакою, зрештою – за права людини. На площі зібралися різні сили, але поки вони об’єднані ідеєю ствердження прав людини, виступають проти оновленого фашизму і закликають позбутися ракової пухлини у вигляді поліцейської держави – доти смерть Маркелова і Бабурової недаремна.

Раптом, з трибуни, окрім скорботних речей, починають зачитувати гарячі новини – на вулиці Грушевського, ближче до стадіону "Динамо" утворилася сутичка. Хто, кого, як сильно? Частина людей майже одразу вирушає на Майдан.

Більшість молодих людей ховають свої обличчя: дехто за масками ключових "ідолів",  одна дівчина за ажурною вуаллю, більшість кутається в шарфи чи піднімає поперед себе плакати. Вони не хочуть безглуздо потрапляти за ґрати лише через висловлену громадянську позицію. Чи бути побитими тими, хто не розділяє їхніх поглядів. Це творчі і сильні люди. Ті, які на барикадах. Якраз ті, кого перших "викошують" революції, війни, протистояння.

Доходять до влади ті, хто вижив.

День

 

 

 

 

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Дякуємо, інформація про помилку відправлена
Будь ласка, виберіть текст
Ви вибрали забагато тексту
Мітки: акція мітинг неонацизм Станіслав Маркелов Анастасія Бабурова
x
В чому помилка?
Зв'язатися з нами
Центр інформації про права людини