“Зброя роздана”: як зберегти свободу вираження в мистецтві без втрат і розбрату

Лише за останні місяці українців збурили та поділили на табори щонайменше два скандали, пов’язані зі свободою вираження поглядів у мистецтві. У січні праворадикали із С14 прийшли в Національну академію образотворчого мистецтва та архітектури в Києві, щоб "проконтролювати", як із закладу відраховуватимуть студента-скульптора Спартака Хачанова – автора виставки "Парад членів", яка викликала обурення у частини викладачів та націоналістів. А в лютому в київському метро вінничанин з націоналістичними поглядами Юрій Павленко (Хорт) знищив виставку осучаснених портретів поета Тараса Шевченка, бо вони, на його думку, "паплюжили образ ікони української культури".

Зрозуміло, що через збройний конфлікт на Донбасі та анексію Криму багато питань в Україні поляризуються. Тож Український ПЕН розпочав дискусію про пошук балансу між свободою вираження поглядів та безпекою, що стає дедалі актуальнішим. 25 лютого в Кримському домі говорили, зокрема, про те, чи можливо налагодити конструктивний діалог між прихильниками лівої та правої ідеологій, які постійно ворогують, і чи існує взагалі цей конфлікт в Україні.

БАЛАНС 49 ДО 51 НА КОРИСТЬ СВОБОДИ

30 січня Український ПЕН опублікував на своєму сайті відкрите звернення, яке стало реакцією на конфлікт між адміністрацією Національної академії образотворчого мистецтва й архітектури та студентами вишу у зв’язку зі знищенням інсталяції Спартака Хачанова. Адже, відповідно до Хартії ПЕН, організація покликана “протистояти будь-яким формам обмеження свободи самовираження у своїй країні та у своїй спільноті”.  Утім, публікація звернення спричинила серйозні дискусії всередині Українського ПЕН. Через незгоду деяких учасників організації зі змістом звернення його було знято із сайту, тим не менше двоє членів Українського ПЕН – Іван Малкович і Максим Стріха – покинули організацію. 

Тим часом дисидент та правозахисник, член-засновник Української Гельсінської групи та почесний президент Українського ПЕН Мирослав Маринович вважає, що баланс між безпекою та свободою має становити пропорцію 49 на 51 на користь свободи. 

"В умовах війни напруга між свободою і безпекою, між ліберальними та патріотичним дискурсом посилюється. Адепти обох сторін часто глухнуть до аргументів один одного, а в результаті замість об’ємного зображення світу, яке створюється обома очима, ми отримуємо дві плоскі напівправди, кожна з яких претендує на всеохопну монополію. В цьому і полягає загроза для людського духу та для суспільства загалом. Проте знайти баланс між обома правдами можна та треба. Яке співвідношення цього балансу? Чи йдеться про 50 на 50? Інтуїція підказує мені, що ні. Адже потрібен вибір на користь свободи. Пропорція 49 на 51 на користь свободи важлива передусім тому, що це передумова розвитку. Лише маючи право на пошук і вільну реалізацію думок, людина спроможна знайти свою патріотичну місію та віднайти у вічно мінливому світі той шлях, який буде найкращим для всього народу", – зазначає Маринович у своєму листі-зверненні до членів Українського ПЕН. 

Про необхідність балансу між двома складовими розвиненого суспільства – свободою та безпекою – кажуть більшість експертів, проте деякі ставлять під сумнів, що в цьому питанні є лише два ключові гравці – умовні патріоти-праворадикали та ліберали.

Експерт зі стратегій розвитку та засновник аналітичного центру pro.mova Євген Глібовицький погоджується, що перевага має бути на боці свободи, але вказує на необхідність чіткіше визначати, що саме люди розуміють під патріотизмом.

"Формула 49 на 51, про яку говорить Маринович, – це те, що нам потрібно, але тут треба уточнити, що в питанні безпеки та свободи залишається купа сірих зон. Особисто я поставив би під сумнів те, що ті, хто представляє патріотичний дискурс, є тими, за кого себе видають. У багатьох випадках це ж можна сказати й про представників так званого ліберального дискурсу. Якщо ми маємо настільки серйозний вплив патріотизму на повсякденне життя, то чому він не виражається в інших сферах: виборах, споживчих рішеннях, бізнесі тощо?" – питає Глібовицький.

На його думку, українське суспільство, яке за останні п'ять років дістало глибоку травму, має безперечний брак безпеки, проте гостріші питання викликають способи вияву агресії.

"До 2014 року ми не мали досвіду продуктивного застосування насилля. Брак безпеки конвертувався в позицію уникнення зіткнень; застосування насилля означало більші страждання. Війна змінила це. Зараз ми маємо дуже нові обставини, але я хотів би наголосити на тому, що говорять соціологи: ми бачимо на словах бажання протестувати проти деяких дій влади, але перетворення цього в реальні дії стало обережнішим. Суспільство розуміє, що зброя роздана та багато людей знають, як нею користуватись", – наголошує Глібовицький.

Конфлікти, що виникають через витвори мистецтва, на думку експертів, також можуть бути наслідками того, що протягом останніх років українське суспільство було змушене під час вибору приставати на одну зі сторін, а тому в якийсь момент люди почали забувати про золоту середину в деяких нагальних питаннях.

"Шлях заборон дуже короткий та легкий. Звісно, є речі, які треба забороняти, адже в нас є закони про пропаганду певних ідеологій, державну таємницю тощо. Проте інші питання мають залишатися дискусійними. Я вважаю, що мистецтво забороняти не можна, воно провокативне апріорі, а тому ситуація, що склалась із виставкою Хачанова, – наше домашнє завдання, яке потребує обговорення", – зауважує журналістка Зоя Казанджи.

Суспільство розуміє, що зброя роздана та багато людей знають, як нею користуватись

ПАТРІОТИЗМ – ЦЕ ЗАХИСТ ЦІННОСТЕЙ

Філософ Вахтанґ Кебуладзе переконаний, що радикалізм у будь-яких формах нищить державу, а тому не може вважатися патріотизмом.

"Я палкий супротивник радикальних форм лібералізму та консерватизму. І нацисти, і комуністи однаково небезпечні для суспільства. В Україні патріотизм має бути ліберальним, адже це захист певних цінностей. Його наявність не залежить від мови, якою ми розмовляємо, від того, як ми виглядаємо, до якої церкви ходимо та якої ми орієнтації", – каже він.

Проте Кебуладзе зазначає, що не вважає культуру та мистецтво об’єднальними інститутами:

"Я дотримуюсь поглядів, що культура – це поле боротьби. Я проти заборон, але ми заручники ілюзії, що є погані політики, бізнесмени, війна, а окремо існує культура. І якщо війна і бізнес нас лише роз’єднують, то культура нас може лиже єднати. Це брехня".

Експерт також наголошує, що у формулі "свобода – безпека" необхідно ввести ще одну складову, якою часто нехтують у тоталітарних та посттоталітарних суспільствах, – солідарність.

Розглядати свободу та безпеку виключно з погляду права пропонує голова Центру громадянських свобод Олександра Матвійчук:

"Ми живемо в суспільстві, де все регулюється правом. Для пошуку балансу є відомий трискладовий тест, який використовує у своїй практиці ЄСПЛ. Треба поставити собі три питання: чи було втручання передбачене законом, чи мало воно легітимну мету та було необхідним у демократичному суспільстві (пропорційним). Якщо на перші два питання можна легко відповісти, то в третьому у суддів виникають найбільші баталії".

Однак, за словами правозахисниці, проходження цього тесту в умовах війни є доволі травматичним.

"Ми не можемо просто спрощено ділити на свій-чужий, так працює на полі бою. Коли ти виходиш битися, то ти не маєш часу думати, чи задурена людина перед тобою пропагандою, але ми боремося не з автоматами в руках. Ми боремося за цивілізоване суспільство, а його на цьому протиставленні не побудуєш", – каже Матвійчук.

...ми боремося не з автоматами в руках

СУМНІВАТИСЯ ТА ШУКАТИ ВІДПОВІДІ

Мирослав Маринович, лист якого до членів ПЕН-центру був певним каталізатором дискусії, констатує, що розглядати свободу вираження та безпеку окремо просто неможливо.

"Відсутність безпеки ліквідує свободу. Відберіть сьогодні безпеку, і ми опинимось у державі, де не матимемо жодної свободи. Проте й у боротьбі за свободу ми маємо враховувати безпеку, адже інакше ми просто йдемо проти свободи. Для розуміння цього питання створене поняття "золота середина". Для мене незрозумілим є сприйняття сьогодні ліберального дискурсу, адже його роль – гармонізувати суспільство. Мені не подобається, коли ліберальний дискурс виступає в ролі кулака та воює з патріотичним", – зауважує він.

Усі експерти сходяться на тому, що співпраця – єдиний ключ до правильної відповіді на питання про баланс між свободою та безпекою.

Глібовський нагадав, що такі широкі коаліції, коли в одній демонстрації поруч стояли ЛГБТ-активіст, монах, лівий та правий активіст, були не лише під час Майдану 2014 року, а й під час Помаранчевої революції і Революції на граніті. 

Експерти зрештою сходяться на тому, що безпекові загрози, які стоять перед Україною сьогодні, у будь-якому разі впливатимуть на питання пошуку балансу, а тому прогнозують, що конфлікти на кшталт згаданих вище ще не раз ставатимуть приводом для дискусії. Залучення ж більшої аудиторії до цього діалогу – запорука знаходження відповідей.

"Коли ми говоримо про свободу та безпеку, то нам треба ставити під сумнів свої переконання, не зраджувати цінностям. Якщо ви вважаєте, що якась ситуація загрожує безпеці, спитайте себе, чи так це насправді. Сумніватися та шукати відповіді – ось що необхідно Україні сьогодні", – констатує Олександра Матвійчук.

 

Центр інформації про права людини, Платформа прав людини, Інститут Масової Інформації та Представництво Freedom House в Україні підтримують право кожної та кожного на свободу думки, слова та вільне вираження своїх поглядів.     

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Дякуємо, інформація про помилку відправлена
Будь ласка, виберіть текст
Ви вибрали забагато тексту
x
В чому помилка?
Зв'язатися з нами
Центр інформації про права людини