Позасудові страти, умисні вбивства та катування цивільних на Донбасі, у тому числі з боку СБУ, не розслідуються – ООН
Позасудові страти та умисні вбивства цивільних на Донбасі не розслідуються, а жертви катувань, що проживають на території, підконтрольній озброєним групам, не повідомляють про такі факти через прямі погрози.
Про це йдеться в доповіді щодо ситуації з правами людини в Україні за період з 16 серпня до 15 листопада 2017 року Управління Верховного комісара Організації Об’єднаних Націй з прав людини.
Так, УВКПЛ продовжило отримувати та перевіряти повідомлення про позасудові страти та умисні вбивства цивільних осіб, українських військовослужбовців та осіб,пов’язаних з озброєними групами. Ці повідомлення переважно стосуються подій 2014 року, але також і в 2015-2017 роках. Вони свідчать про те, що безкарність за серйозні порушення і зловживання міжнародним правом у зоні конфлікту залишається поширеною.
Члени сімей потерпілих та свідки, з якими представники Моніторингової місії ООН з прав людини в Україні проводили інтерв’ю, часто не дають згоди на публічне розголошення таких випадків через побоювання щодо відплати або переслідування.
УВКПЛ продовжило документувати випадки тримання під вартою без належної реєстрації, коли перед переведенням особи до офіційного місця тримання під вартою вона протягом певного строку тримається під вартою без зв’язку із зовнішнім світом. Така практика підвищує ймовірність застосування катувань та жорстокого поводження з метою отримання зізнань. Випадки, відображені в цьому звіті, сталися до початку звітного періоду, однак були задокументовані лише тепер.
УВКПЛ зафіксувало продовження практики “адміністративних арештів”, під час яких особи утримуються під вартою без зв’язку із зовнішнім світом, і їм забороняється контактувати з членами сім’ї та адвокатами. Окрім цього, УВКПЛ звертає увагу на те, що така практика може дорівнювати насильницькому зникненню.
Наприклад, 29 квітня 2017 року “прикордонники” на контрольно-пропускному пункті озброєних груп затримали двох чоловіків, які їхали до м. Докучаївська. Їх було доставлено до будівлі “управління по боротьбі з організованою злочинністю” (“УБОЗ”) у м. Донецьку. Обидва чоловіки працювали інспекторами Державної фіскальної служби на території, контрольованій Урядом. Вони перебували під вартою в будівлі “УБОЗ” протягом декількох днів, а потім їх перевели до ізолятора тимчасового тримання під вартою “міліції”, де вони утримувалися під “адміністративним арештом” без зв’язку із зовнішнім світом. Членам їхніх сімей не було повідомлено про “арешт”, вони дізналися про місцезнаходження чоловіків з інших джерел. Юристу, якого найняли сім’ї потерпілих, відмовили в доступі до затриманих. Починаючи з квітня, кожні 30 днів чоловіків на короткий строк звільняли з-під варти, давали можливість поспілкуватися з членами сім’ї, і негайно після цього “УБОЗ” повторно “затримувало” чоловіків за іншими “обвинуваченнями” та знову поміщало їх під “адміністративний арешт” на 30 днів.
УВКПЛ занепокоєне відсутністю прогресу у реагуванні на порушення прав людини, вчинені членами озброєних груп на ранніх етапах конфлікту. УВКПЛ звертає увагу, що насильницькі зникнення не лише становлять серйозне порушення права на життя, свободу і особисту недоторканість, але й “нерозривно пов’язані” із поводженням, що дорівнює тортурам або іншим жорстоким, нелюдським чи принижуючим гідність, видам поводження і покарання.
Протягом звітного періоду УВКПЛ продовжило отримувати повідомлення, які свідчать про те, що зберігається практика катувань та жорстокого поводження з особами, яких підозрюють у належності до озброєних груп або інших видах зв’язку з ними, щоб змусити таких осіб визнати свою вину. Окрім того, у декількох випадках українські військові, затримані за підозрою у кримінальних правопорушеннях, зазнали тортур, що змусили їх свідчити проти себе.
УВКПЛ глибоко занепокоєне тим, що кримінальні провадження за повідомленнями про катування відкриваються рідко, а коли навіть їх формально розпочинають, вони не проводяться ефективно. Адвокати захисту також часто не піднімають питання про катування. Це може бути пов’язано із залякуваннями або із прагненням отримати для своїх підзахисних м’якіший вирок.
Наприклад, у серпні 2015 року у двох непов’язаних між собою випадках співробітники СБУ затримали двох жителів Харківської області, звинувативши їх у підтримці “Донецької народної республіки” та “Луганської народної республіки” і плануванні диверсійно-підривної діяльності. Обидвох потерпілих привезли до будівлі управління СБУ в області, де їх катували (били, викручували руки за спиною, імітували страти та погрожували насильством проти членів їх сімей), поки вони не підписали заяви про визнання вини. Хоча їх забрали до лікарні, співробітники СБУ наказали лікарям не документувати їхніх травм та тілесних ушкоджень. Один з потерпілих попросив адвоката не повідомляти про катування під час судових засідань, маючи побоювання щодо помсти. Потерпілий сказав лікарям у слідчому ізоляторі (СІЗО), що він отримав травми під час падіння з дерева. Обидва потерпілих досі перебувають під вартою, судові процеси над ними тривають.
Жертви катувань, що проживають на території, підконтрольній озброєним групам, зазвичай не повідомляють про такі факти і рідко дають згоду на їх оприлюднення через побоювання щодо переслідувань через такі скарги та прямі погрози, що їм надходять. Якщо про такі факти повідомляється, це зазвичай відбувається через тривалий час після того, як ці факти мали місце.
