Правозахисники відправляють подання до Міжнародного кримінального суду. Що увійшло в документ?

Громадські організації "Мирний берег" та "Харківська правозахисна група" (ХПГ) у вересні надішлють подання до Міжнародного кримінального суду в Гаазі. Правозахисники хочуть переконати суд почати розслідувати міжнародні злочини російсько-української війни. 

У своєму непублічному поданні правозахисники узагальнили інформацію про насильницькі злочини під час збройного конфлікту на сході України у 2014–2018 роках.

Інформацію про злочини вони взяли з бази даних організацій "Мирний берег" та ХПГ. Окрім цього, правозахисники вивчали порушення прав людини в кожному районі вздовж лінії розмежування. 

"Ми приїжджали до кожного району вздовж лінії розмежування, щоб з’ясувати, кого вбили, поранили, викрали. Ми їздили туди доти, доки не вичерпували таку інформацію", – розповідає директор Харківської правозахисної групи Євген Захаров.

ПРО ЩО ПОДАННЯ

У документі містяться дані про постраждалих від порушень прав людини і детальний опис декількох прикладів за кожним видом порушення. Правозахисники наводять злочини, які, на їхню думку, можна кваліфікувати як злочини проти людяності та воєнні злочини за статтями 7 та 8 Римського статуту МКС. Йдеться про такі злочини:

  • сексуально та ґендерно обумовлене насильство;
  • катування та жорстоке поводження;
  • застосування методів ведення війни, які є невибірковими за своєю суттю (обстріли, вибухи, міни, розтяжки);
  • напади на незахищені цивільні об’єкти, що не є воєнними цілями;
  • вбивства (позасудові страти, катування, що призвели до смерті, убивства цивільних, зокрема, під час нападів із стрілецької зброї, на блокпостах);
  • смерті та каліцтва серед цивільних унаслідок атак на цивільні об’єкти;
  • використання присутності цивільних або інших охоронюваних людей як "живих щитів";
  • ув’язнення або інше жорстоке позбавлення фізичної свободи;
  • посягання на людську гідність.

Автори подання вказують, що до нього не увійшли насильницькі зникнення як злочин проти людяності, воєнні злочини щодо засуджених, яких утримують в ОРДЛО та щодо захищених груп, таких як мусульмани, протестанти та ЛГБТ (лесбійки, геї, бісексуали, трансґендерні особи – ред.)

Правозахисники дослідили та задокументували 108 випадків убивств, серед яких 50 цивільних та 68 військовослужбовців. 90 вбивств сталися на окупованій. 18 – на підконтрольній уряду України території. Серед цих убивств автори подання виокремили 78 випадків позасудових страт, 6 – поодиноких вбивств (снайпери, на блок-постах тощо), 24 – закатовані до смерті (13 військовослужбовців та 11 цивільних).

Від обстрілів, вибухів на мінах, розтяжках та інших вибухонебезпечних предметів, за даними правозахисників, загинули 3187 людей, 5390 цивільних поранені. Вони встановили 19 586 випадків знищення або псування будівель та об’єктів інфраструктури, у тому числі 18 154 житлових будинки.

"Росія пріоритизувала відновлення вщент зруйнованих будинків. Вона вкладає великі кошти у зруйноване житло та об’єкти інфраструктури. На підконтрольній Києву території ремонтні роботи та відбудова відбуваються повільніше", – каже Євген Захаров. 

Постраждали 160 медичних установ, 130 з них частково або повністю припинили роботу.

Окрім цього, правозахисні організації зафіксували випадки захоплень і атак на 58 навчальних закладів у 20 містах Донеччини та на 21 навчальний заклад у 14 містах Луганщини. Їх вчиняли як незаконні збройні формування, так і військові частини Збройних сил України.

Внаслідок воєнний дій істотних ушкоджень зазнали культові споруди. На початок січня 2015 року в Донецькій області постраждали 62 православних храмів, у Луганській – 10. 10 храмів знищені повністю. Пошкодження отримали також греко-католицький, протестантські храми та одна мусульманська мечеть.

Правозахисники переконані, що присутність військових у межах населених пунктів, розміщення зброї в житлових масивах та ведення вогню фактично означає використання цивільних як "живого щита". Це було однією з причин загибелі та поранень людей і знищення та пошкодження їхнього майна.

"Математично простежуються причина втрат населення та цивільних об’єктів у тих населених пунктах, де були воєнні частини. Бо там де не було воєнних частин, не було й обстрілів", — вказує Євген Захаров. 

У поданні правозахисники вказують, що як незаконні збройні формування в ОРДЛО, так й Збройні сили України розміщують свої воєнні частини, зброю в межах населених пунктів, в житлових масивах, біля шкіл, лікарень та дитячих садочків. 

Масовим у російсько-українській війні було незаконне позбавлення волі, катування та жорстоке поводження. ХПГ дослідила 246 особистих історій людей, які перебували у полоні та зафіксовала 146 незаконних місць несвободи, 139 з яких створені на окупованій частині Донбасу за підтримки Росії.

За даними бази даних "Мирного берегу", через незаконні місця несвободи на окупованій території пройшло щонайменше 5,5 тисяч в’язнів, серед них, зокрема, 1 286 жертв незаконних затримань, 1 024 викрадених, 541 військових, затриманих під час бойових дій. Умови утримання в цих місцях несвободи можна прирівняти до катування та жорстокого поводження.

Крім того, за оцінками правозахисників, щонайменше 80% військових та половина цивільних зазнавали катувань. У поданні наведені способи фізичних катувань, жорстокого поводження, психологічного впливу та приниження, які застосовувалися.

Правозахисники задокументували низку випадків сексуально та ґендерно обумовленого насильства і на окупованій, і на підконтрольній територіях. Розповсюджений вздовж лінії розмежування примус жінок до сексу в обмін на продукти харчування, на переконання правозахисників, має ознаки сексуального насильства. Зокрема, з цим може бути пов’язане зростання народжуваності у 2016 році майже вдвічі в порівнянні з 2015 роком в окремих місцевостях вздовж лінії розмежування.

Окрім цього, як випадки воєнного злочину у межах "посягання на людську гідність" правозахисники оцінили марші полонених, що супроводжувалися насильством та образами з боку натовпу; утримання у приміщеннях з неналежними умовами (місця для сну, прийому їжі, відсутність туалету); примушування до оголення або перевдягання чоловіків у жіночій одяг та відеозйомка; різного роду тяжкі роботи; примушування спостерігати за катуваннями або зґвалтуваннями інших людей; примушування до незаконних дій з державними символами та знаками військової приналежності, такі як спалювання, з’їдання або інші дії, примус до збирання тіл (мертвих цивільних та військових) та їх розчленування. В усіх випадках примушування до дії, які зафіксували правозахисники, чинились під загрозою використати зброю або вдатись до фізичного насильства.

"Нам відомий приклад, коли двох полонених примушували мастурбувати полові органи один в одного. Вони відмовились і через це їх обох застрелили", — розповідає правозахисник Євген Захаров. 

НАВІЩО?

Наразі МКС знаходиться у стадії попереднього розгляду подій в Україні. Суд у Гаазі вивчає, чи достатньо доказів, аби розпочати наступну стадію — розслідування міжнародних злочинів. 

Правозахисники надсилають доповідь до Гааги, аби переконати суд почати рослідування подій в Україні. Вони вказують, хоч суд розглядає справи у середньому по 8 років, та він однозначно забезпечує невідворотність покарання злочинців. 

За кожним таким міжнародним злочином українські слідчі мають вносити відомості в Єдиний реєстр досудових розслідувань, провести слідчі дії та передати справу до суду. Однак такі справи слідчі не розслідують, навіть якщо їх відкривають під тиском потерпілих чи громадських організацій. 

"ХПГ примусила органи розслідування відкрити 250 кримінальних проваджень, але вони їх не розслідують. Є різні причини. Одна з них неналежна кваліфікація обстрілів як терористичний акт. Такі злочини підслідні СБУ, а служба об’єктивно не може розслідувати такий злочин. Таких справ тисячі. На Донеччині та Луганщині по одному слідчого СБУ", — пояснює Євген Захаров. 

Більше того, він вказує, що після змін до Конституції, військова прокуратура не має права розслідувати, зокрема, злочини проти військових полонених. Правозахисник вважає, що Державне бюро розслідувань через малу кількість своїх співробітників не зможе розслідувати катування в СБУ та відділках Нацполіції. 

"Загальна проблема неефективності розслідування кримінальних злочинів у нашій державі досі лишається. Немає належної уваги державних органів до цієї проблеми, що яскраво проявляється у злочинах під час збройного конфлікту", — коментує Євген Захаров. 

Саме тому правозахисники вказують у своєму поданні, що такий стан із розслідуванням міжнародних злочинів — одна з причин, чому розслідувати їх має Міжнародний кримінальний суд. 

"УКРАЇНА МАЄ ЗАХИЩАТИ, А НЕ ПОРУШУВАТИ ПРАВА ЛЮДИНИ"

Євген Захаров відкидає звинувачення у непатріотичності через звернення уваги на злочини з боку українських законних формувань. Він наголошує, що Україна має захищати права людини, а не порушувати їх. 

"Коли нам кажуть: "Знаєте, у нас — війна і вона не може бути у білих рукавичках". Я розумію, що у нас — війна. Але тому й є міжнародне гуманітарне право, якого треба дотримуватись, не ставити воєнні частини у населених пунктах та міномети на дахах багатоповерхівок, наражаючи цивільних на відповідь. Ми кажемо, що ми маємо відійти від "русского мира". Та коли ми використовуємо засоби наших опонентів — катування, вбивства — навіть і таке було, — то чим ми відрізняємось від "русского мира?", — запитує Євген Захаров.    

Микола Мирний, журналіст Центру інформації про права людини

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Дякуємо, інформація про помилку відправлена
Будь ласка, виберіть текст
Ви вибрали забагато тексту
Мітки: Росія Харківська правозахисна група Міжнародний кримінальний суд ООС
x
В чому помилка?
Зв'язатися з нами
Центр інформації про права людини