Про прописку, або Як громадські організації долають рудимент радянської епохи

Реєстрація не повинна мати вирішальне значення в реалізації важливих життєвих інтересів людини. Має бути лише адреса, за якою держава комунікуватиме з людиною. І все! У цьому переконана Людмила Янкіна, керівниця проектів Центру інформації про права людини, керівник проекту “Свобода пересування для кожного: реформа системи реєстрації місця проживання в Україні", яка розповіла про контекст проблеми з "пропискою" та те, як запрацювала громадська ініціатива з реформування системи реєстрації місця проживання.

Після місцевих виборів 2015 року, коли стало зрозуміло, що в країні відбулася гранично низька явка, стало очевидно – це проблема для всіх українців, які не живуть за місцем реєстрації. І про цю проблему треба не просто говорити, що вона є, а потрібно дослідити – у чому вона полягає,  яких конкретно людей ця проблема зачіпає. Аргументувати, показавши людей, які потерпають від цієї проблеми, скільки їх, хто вони. На мій погляд, було дуже важливо показати оці кейси життя – як це проявляється. У цій ідеї ми об’єднали експертні зусилля в Центрі інформації про права людини.

ПАРТНЕРСТВО ПІДСИЛЮЄ

Громадські організації, які говорять про проблеми, спричинені чинною системою реєстрації, були. Але вони були дуже вузько направленими по своїх напрямках. Ми запропонували цим організаціям об’єднатись, створити коаліцію навколо вирішення цієї проблеми і спільними зусиллями показати глибину та радіус ураження.

Партнерами Центру інформації про права людини в проекті стали: Центр політико-правових реформ, який відповідає за формування політико-правових документів; white,  green policy papers будуть відповідати за розробку законопроекту; Аналітичний центр CEDOS як основний аналітик проекту. Український незалежний центр політичних досліджень виконує роль виконанця соціологічного дослідження. Ми  будемо проводити загальнонаціональне соціологічне дослідження. На основі цього дослідження буде писатися біла, зелена книга та буде формуватися закон.

ДОСЛІДЖЕННЯ ДАЮТЬ АРГУМЕНТИ

Почали з дослідження думки самих соціологів. На той момент ми спілкувалися з кількома соціологічними організаціями, які називали нам величезні бюджети, інші говорили, що це неможливо дослідити, нам треба зупинитися.

А ми йшли далі! Це було питання непереборного ентузіазму. Коли зрозуміли, що на той момент велике національне соціологічне дослідження профінансувати нам було не під силу, тому обрали якісне дослідження. Створили фокус-групи, йшли до людей, говорили про їхні проблеми і вимірювали глибину, а не кількість. Нас підтримав Міжнародний фонд "Відродження". Це був перший фонд, який допомагав фінансово задля початку цієї реформи. Ми провели це дослідження, виокремили проблеми, зрозуміли: права людини яких категорій населення порушуються найбільше.

Це 6 основних категорій:

  • ще одна категорія населення – це люди, які не мають узагалі ніякої реєстрації та не мають місця проживання – безхатченки;
  • особи без громадянства, шукачі притулку, біженці (виділяємо тут ще й ромську національну меншину, оскільки вони є одною з найбільш дискримінованих груп населення в Україні);
  • внутрішні мігранти – громадяни України, які зареєстровані  в одному місці проживання, а мешкають за умов певних життєвих обставин у іншому;
  • трудові мігранти, зокрема люди, яких пошук роботи та кращої якості життя спонукав змінити місце проживання, але зареєстровані за паспортом вони в іншому місці;
  • мешканці тимчасово окупованих територій, їхні проблеми переважно пов’язані з виплатами пенсій – тобто з їх оформленням і отриманням, а також з оформленням актів цивільного стану;
  • іноземні громадяни – люди, які на законних підставах (трудова або економічна діяльність) мешкають на території України але часто стикаються зі складнощами реалізації життєвих інтересів через те, якою є чинна система реєстрації.

Презентували це дослідження двічі – у грудні 2016 року і в січні 2017 року. Насправді, виявилося цікаве дослідження. Якщо його почитати, то можна побачити основні проблеми людей, роль і значення інституту реєстрації, місця проживання, уявні і реальні практики реалізації життєвих інтересів. Ми показали важливу річ – що в державі існує таке поняття, як "подвійна інституалізація", коли в нас у законі, по суті, вказано одне, а реальність дуже відрізняється.

ПРОДУМАНА АДВОКАЦІЯ

Задумали експеримент. Попросили партнерів зробити свої альтернативні доповіді на презентації. З десяток організацій, які представляють УВКБ ООН, Моніторингову місію ООН, низку правозахисних українських та міжнародних організацій, – кожна з них виділила свій напрям, показавши проблеми, які належать до їхнього фокусу: як вони проявляються з точки зору того, як працює чинна система реєстрації.

Озвучені проблеми, цифри, у яких вони виражаються, групи населення, яких вони стосуються, які права було порушено, виявились тотожні з висновками нашого проектного дослідження. Далі був тур Україною, мали консультаційні зустрічі з правозахисними організаціями. Це був Львів, Краматорськ, Одеса… Організації підтримували дослідження та гіпотези і вболівали за ініціативу.

НАПИСАТИ НОВИЙ ЗАКОН – НЕ САМОЦІЛЬ

Так,  потрібно змінювати законодавство, а для цього потрібне розуміння необхідності впровадження цієї проблеми від органів влади. Ми не хочемо повторювати попередніх законотворчих помилок та вирішили піти дуже зваженим шляхом. І мета – не швидко створити якийсь закон, напрацювати щось собі, а завтра вийти і прийняти цей закон. Тоді він буде дуже суб’єктивним і дуже далеким від людського життя; буде не тим законом, який написаний в інтересах людей, для яких ми намагаємося це зробити.

Деякі органи намагалися довести, що не маємо рації, щось розуміємо не так, показували свої альтернативні звіти. Одна сторона намагається достукатися, а інша сторона відмовляється чути. Це складний адвокаційний процес, який доводиться проходити. Але це не означає, що ми маємо припинити з ними спілкуватися, а ми маємо знайти той шлях, за якого ми домовимося.

Перші міністерства, з якими підписано меморандум про співпрацю були Міністерство юстиції і Міністерство з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб.

УЗГОДЖЕННЯ З ІНШИМИ РЕФОРМАМИ – ЩЕ ОДИН ВИМІР РОБОТИ 

Маємо постійно тримати в радарі – і реформу децентралізації, і паспортну реформу, і реформу охорони здоров’я, і реформу освіти тощо. Жодна з цих реформ не відбудеться повноцінно, якщо не буде проведена реформа реєстрації місць проживання. Все впирається в неї. Про це потрібно було нагадувати, бо кожному, хто впроваджує паралельні реформи, здається, що це магічна пігулка, яка вирішить усі проблеми, а ми розуміємо, що питання реєстрації є наскрізним і не зважати на нього не можна.

Залучали далі ще більшу кількість експертиз і заручалися підтримкою різних міністерств, відомств. Фактично всі попереджали: "Ви не зможете цього зробити, бо силові структури та МВС не дадуть вам цього зробити". Що ми зробили? У травні 2017 року ми запропонували Міністерству внутрішніх справ подивитися на результати дослідження і спробувати зрозуміти, що ця реформа вкрай необхідна. Якщо вона втілиться в життя, то це буде лише перевагою для МВС. Але насправді (чи на щастя) нікого не довелося переконувати. Це була зустріч із людьми, які зрозуміли у перші 5 хвилин, у чому проблема і чому це питання потребує політичної волі з боку МВС.

Публічна воля Міністерства внутрішніх справ з реформування системи реєстрації місця проживання є опорою, з якою ми заходимо до центральних органів виконавчої влади розробляти спільне рішення.

Уже в червні 2017 року Міністерство внутрішніх справ оголосило початок реформи і ми запустили процес залучення всіх релевантних міністерств. Звичайно, це було не без бюрократії і не без складнощів. Але в кінці року було видано Наказ "Про створення робочої групи" від МВС, із підписом міністра. У наказі говорилося, що до складу групи входять 45 представників (на той час, зараз уже більше) – представники міністерств, органів центральної влади та  різних правозахисних міжнародних організацій.

Фактично за координації МВС з іншими правозахисними організаціями створено майданчик для вирішення проблеми та розробки рішення. Цей потужний адвокаційний інструмент надалі дасть нам можливість вирішувати будь-які спірні питання у рамках цієї робочої групи. Тому якщо є якісь неузгодження чи, навпаки, спільні позиції, ми зможемо працювати всередині цієї робочої групи. Наразі впроваджуються консультаційні практичні зустрічі з кожним міністерством.

ЄвроПростір

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Дякуємо, інформація про помилку відправлена
Будь ласка, виберіть текст
Ви вибрали забагато тексту
x
В чому помилка?
Зв'язатися з нами
Центр інформації про права людини