Райдужні плани “євро-клерикалів”

Дата: 07 Грудня 2016 Автор: Емма Антонюк
A+ A- Підписатися

Чи потрапляють гомофоби в ЄС? Українські “праві” кажуть, що так і кивають на сусідню Польщу.

Ще рік тому українські нардепи з трибуни Верховної Ради навперебій “мірялися цінностями“, приймаючи антидискримінаційні поправки до Кодексу законів про працю. А в жовтні цього року їхні колеги з польського Сейму, прикриваючись тими ж “цінностями”, намагалися просунути законопроект, що повністю забороняє аборти.

Нещодавня дискусія українських парламентарів щодо введення в законопроект з протидії домашньому насильству понять “сексуальна орієнтація” та “ґендерна ідентичність” майже збіглася з коронуванням у Польщі Ісуса Христа.

Якщо проаналізувати частоту, з якою депутати в обох державах посилаються на релігію, приймаючи закони, можна зробити висновок, що Україна з Польщею у ставленні до прав людини дуже подібні. Найвагоміша відмінність між ними – членство Польщі в ЄС, де, здавалося б, права людини – фундаментальна цінність. Оскільки українці завжди прагнули бути частиною Європейського Союзу, а після Революції Гідності й поготів, щоразу, коли мова заходить про права людини, консервативно налаштовані активісти розігрують карту Польщі.

“Думка про те, що захист сімейних цінностей перешкодить євроінтеграції, є хибною. У Польщі перешкодило?…” Київська міська організація “Меморіал”

Відтак серед наших парламентарів уже сформувався окремий клас, назвімо їх умовно “євро-клерикали”. Вони знають, що більшість їхніх виборців хочуть до ЄС. Тому “євро-клерикали” голосно і впевнено артикулюють свій курс на європейський вибір для України. Але Європа для них – це валютні транші, гранти на реалізацію проектів, відкриті кордони та багатомільйонні інвестиції. Коли ж мова заходить про те, що Європа – це ще й певна модель ставлення до людини та її потреб, розвинуті правозахисні практики та прогресивне законодавство – риторику українського депутата, що так хотів до Європи, стає важко відрізнити від риторики його колег з Уфи чи Пермі.

То чи потрібно державній системі поважати права всіх без винятку людей, щоби зблизитись з ЄС? Ми розставимо крапки над “і” та розглянемо це питання через призму польського досвіду.

“ВАСИЛЬ + ЄС = ВАСИЛИНА”?

Те, що партнерство з Європою – це примусове нав’язування чужих і неприйнятних для українців цінностей – це маніпуляція. Так вважає письменник Андрій Бондар.

“Єдність у розмаїтті” аж ніяк не означає, що це “союз нерушимый республик свободных”, де, як відомо, жодної свободи не було. Речі репресивного характеру, що стосуються тілесної сфери та сексуальних практик у СРСР пригноблювались і заводились у сіру зону, де заборони майстерно пояснювались соромом або народними традиціями”, – каже письменник.

Тому, на думку Андрія Бондара, людям легко проектувати вже відомі фобії – тільки з іншим, протилежним знаком: “В СРСР за гомосексуальність світила кримінальна стаття, а в анти-СРСР ЄС – навпаки, кримінальна стаття за те, що ти не гомосексуал і/або не толеруєш геїв. Так працює стереотип, новий міф”, – вважає письменник.

Однак ЄС і справді має власні вимоги до країн, що претендують на членство чи партнерство. І йдеться не лише про економічну, але й про правозахисну площину. Антидискримінаційна поправка до Кодексу законів про працю, яка має на меті захистити людей від звільнення через сексуальну орієнтацію чи ґендерну ідентичність була проголосована завдяки відповідним вимогам ЄС. До слова, поляки внесли таку ж поправку до свого Трудового Кодексу перед прийняттям країни до Європейського Союзу.

Після Революції Гідності єврокомісар Штефан Фюле під час засідання міжнародних кредиторів повідомив українській стороні, що в обмін на фінансову допомогу ЄС чекає на реформи, в тому числі і у сфері захисту прав меншин. Тоді ще віце-прем’єр Володимир Гройсман, що був присутній на нараді запевнив: “Українці зробили впевнений вибір на користь шляху до Європи, але ціна, яку ми за це платимо, дуже висока”.

Однак, українські правозахисники рано зраділи. Вже незабаром, під час ухвалення поправок до Кодексу законів про працю, Гройсман заговорить інакше: “Ми виступаємо з вами за сімейні цінності і в жодному разі, я чую якісь фейки, які говорять про те, що в Україні можуть бути хоч якісь одностатеві шлюби. Не дай бог, щоб це відбулось, і ми ніколи не будемо це підтримувати”.

Будь-які заяви європейських політиків щодо вимог захищати меншини в Україні одразу обростають міфами. Від Києва вимагають гарантувати принцип недискримінації усіх вразливих груп, зокрема, і за ознакою сексуальної орієнтації. Про те, що це негативно вплине на життя інших людей, говорити смішно:

“Наш обиватель чомусь думає, що його силоміць, як колись його предків у колгоспи, заганятимуть у одностатеві шлюби і без згоди мінятимуть стать. От крокує механізатор Василь на зміну вологим і туманним листопадовим ранком, і раптом шум моторів, голубі машини, схожі на швидкі, але набагато-набагато швидші, люди в білих халатах… Забрали Василя в район. Змінили стать. Привезли назад у село Василину. Діти плачуть, жінка руки заламує, пес Полкан не впізнає. Лише одна Василина щаслива. Проти волі”, – іронізує письменник Андрій Бондар, і додає:

“Ще один цікавий аспект проблеми. Деяким людям здебільшого не зрозуміло, що проти волі не можна зробити людину гомосексуальною, якщо, звісно, в неї є воля. А люди, які бояться так званої “пропаганди”, просто мовчки волають: “У нас немає волі!” Бояться, що на гомосексуальність можна занедужати так само, як на шоу Савіка Шустера, блатний шансон і російські серіали, на які слабує більша частина нашого богоспасенного народу. Цілком добровільно, до речі. І жодної пропаганди”.

НЕ ТАКА ГОМОФОБНА ПОЛЬЩА, ЯК ЇЇ МАЛЮЮТЬ

Активістка ініціативи ГО “Інсайт. Райдужні люди” Христина Бахур прожила у Польщі майже три роки. Вона переконана, байки правих про гіпергомофобну Польщу – дуже далекі від дійсності: “Польське суспільство можна назвати консервативно-релігійним. Але при цьому ми маємо і зразок, як проходив їхній цьогорічний Прайд Рівності. Це 35 тисяч учасників, на противагу нашим 1,5 тисячам, яких охороняли 6,5 тисяч правоохоронців”.

Україна менш ліберальна, ніж Польща, у питаннях, що стосуються захисту прав ЛГБТ, вважає Христина: “У Польщі Прайд відбувся вшістнадцяте. У них більше захисту, бо все-таки вони вже не просто самі по собі, а члени ЄС. Якщо є захист, то немає страху, тому і такі чисельні кампанії”.

Навмиcно чи ні, але прихильники ідеї про “гомофобну Польщу у складі ЄС” про кількість і масовість таких ненависних українським “правим” Прайдів не згадують.

КОНСЕРВАТИВНИЙ СЕЙМ VS ЛІБЕРАЛЬНЕ СУСПІЛЬСТВО

Говорити про Польщу як про ліберальну країну, де ЛГБТ-спільнота має рівні права з рештою суспільства – не можна також. Навіть попри те, що сусідська країна у правозахисній площині більш прогресивна, ніж Україна.

Минулоріч у парламентських виборах перемогла консервативна партія “Право і справедливість”. Клерикальна більшість у сеймі не лише блокує законопроекти, покликані зменшити дискримінацію відносно вразливих верств суспільства, а й ініціює власні законодавчі ініціативи, спрямовані “закрутити гайки” ліберальному дискурсу.

Генеральний секретар польської організації “Кампанія проти гомофобії”, українець В’ячеслав Мельник вважає, що у Польщі існує великий контраст між настроями суспільства та Сейму. І хоч перші обирають других, втім голосуючи, громадяни орієнтуються радше на економічну доцільність, аніж на правозахисну площину.

Тому і вийшло так, що ліберальні поляки обрали до парламенту консервативних депутатів. “Цінності, які в Україні часто називають “європейськими “: права людини, права на сімейне життя, вони не грають найважливішу роль, якщо йдеться про вибір свого кандидата до парламенту”, – розповідає В’ячеслав.

Законопроект про цивільні партнерства був внесений до Сейму ще в 2004-му. Парламентарі не проголосували за нього і досі. Хоча у суспільстві відсоток підтримки цивільних партнерств, за словами В’ячеслава Мельника, з року в рік коливається в районі 50%. У листопаді сейм розглядав пропозицію щодо внесення понять “сексуальна орієнтація” та “ґендерна ідентичність” до кримінального кодексу, аби полегшити життя жертвам насильства чи мови ненависті. Поправка була відкинута більшістю в першому ж читанні.

“Не можна сказати, що Польщі дуже легко бути з таким підходом до прав людини в ЄС. Ми також бачимо, що Європейський суд з прав людини видав рішення, згідно з яким, якщо країна не дозволяє людям однієї статі узаконювати свої відносини, то вона порушує права людини на приватне та сімейне життя”, – каже В’ячеслав Мельник.

Нині його організація займається проектом, що покликаний захистити право на сімейне життя громадян Польщі. У проекті беруть участь 5 пар, які зараз проходять судові процесі у Польщі, аби з офіційною відмовою у шлюбі звернутися до Європейського суду з прав людини.

Однак суспільство виховує депутатів, а не навпаки. За словами В’ячеслава Мельника, кількість випадків, коли депутати Сейму в публічних промовах використовували мову ненависті, порівняно з минулим роком, помітно зменшилась. Причина в тому, що електорату це не подобається.

Відтак, “євро-клерикали” праві, що в ЄС існують консервативні країни, серед яких є і Польща. Їхнє законодавство та побутові традиції відрізняються від тих, що панують, скажімо, в Німеччині чи Нідерландах. Однак вони значно розвинутіші у правозахисній площині, ніж Україна. І, навіть обравши консервативну владу, електорат “виховує” її таким чином, щоби, якщо не йти вперед, то бодай не рухатися назад на шляху до досягнення рівних прав меншин. Тож “брати приклад з Польщі” не означає для України ігнорувати права людини, а навпаки, всупереч патріархальним та консервативним устроям, хоч повільно і з проблемами, але рухатися в бік рівноправ’я.

Фото надані авторкою, а також ednist.info

Поділитися:
Якщо ви знайшли помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter