“Не любите “ґендер”? Просто не вмієте його готувати!”: рецепт від Катерини Левченко

Попри різні політичні тиски Україна не тільки декларує принцип рівних прав і можливостей для чоловіків і жінок, а й упроваджує його в різних сферах. Щоправда, не так швидко, як хотілося б.

Катерина Левченко – перша в історії країни Урядова уповноважена з питань ґендерної політики.

Хто б не був на цій посаді, доводиться неабияк "лупати сю скалу". Однак Катерині Левченко з її більш ніж 20-річним досвідом правозахисту, наукової та управлінської діяльності до викликів не звикати.

У розмові з Центром інформації про права людини Катерина Левченко розповіла про історію ґендерного руху в Україні та про те, чого можна досягти, якщо правильно впроваджувати ґендерну політику на державному рівні.  

ДРІБНИМИ КРОКАМИ

За час незалежності ґендерні питання на порядок денний, як правило, висував жіночий рух. Він і сьогодні є дуже потужним. Цю хвилю підхопили депутати на початку двотисячних, і у 2005 році ухвалили Закон "Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків". Почалася робота, яка швидко була згорнута у 2010 році зі зміною влади, для якої права людини та ґендерна рівність, як і багато інших демократичних цінностей, були політичними фікціями.

Після Революції гідності ґендерний рух підтримували депутати Міжфракційного об’єднання "Рівні можливості".

У 2015 році до урядового Плану дій з реалізації Національної стратегії у сфері прав людини включили цілу низку пунктів про те, як подолати ґендерну дискримінацію та стереотипи, створити умови для збалансованої участі жінок і чоловіків у громадсько-політичних процесах, ухваленні суспільно важливих рішень, забезпечити рівність у доступі до правосуддя.

У 2017 році Кабмін доручив координувати ґендерну політику віце-прем'єр-міністерці з питань європейської та євроатлантичної інтеграції Іванні Климпуш-Цинцадзе.

Це був важливий крок з боку держави – нарешті ґендерні питання визнали на найвищому посадовому рівні, як того вимагав ще підсумковий документ Четвертої Всесвітньої конференції ООН зі становища жінок 1995 року.

Згодом за ініціативи об'єднання "Рівні можливості" та уряду з’явилася посада Уповноваженої з питань ґендерної політики. 

МОЖЕМО ЙОГО НЕ ЗГАДУВАТИ, АЛЕ ВІН Є!

Ми можемо скільки завгодно не згадувати слово "ґендер", викреслювати його з законів, та ми нікуди не дінемося від того, що ґендерні відносини в суспільстві є: є ґендерна дискримінація, є тиск стереотипів. І є ґендерна рівність.

Усі ці процеси в Україні вже відбуваються, і заперечити їх не можна. Це як казати, що сонця нема тільки через те, що ми не можемо його помацати.

На сьогодні національний ґендерний механізм потребує свого посилення. Бо будь-який процес у державі має ґендерну складову, яка повинна враховуватися в розробленні законів, правовій експертизі, формуванні бюджетів, підготуванні кадрів тощо. І в цьому посада і робота Уповноваженої є дуже важливою.

Ґендерна політика – це системна діяльність державних інституцій із забезпечення та гарантування рівних прав, свобод і можливостей для жінок і чоловіків, утвердження рівності, формування ґендерної культури в суспільстві, захисту від дискримінації за ознакою статі. 

Ця політика цілком може бути тимчасовою. У якому сенсі? Як тільки у Верховній Раді, уряді, центральних органах виконавчої влади, обласних державних адміністраціях, органах місцевого самоврядування, об’єднаних територіальних громадах з’явиться розуміння ґендерної наскрізності, запрацюють механізми ґендерного бюджетування, а кадри матимуть високий рівень ґендерної компетенції – потреба в цій посаді відпаде. Тільки до цього треба дійти.

ЯК ЦЕ ПРАЦЮЄ

Нещодавно уряд ухвалив постанову – "Про порядок формування конкурсної комісії Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти". І в положення про формування цієї комісії, підготовлене Міністерством освіти і науки України, заклали принципи ґендерної рівності. У постанові зазначено: якщо однакова кількість балів у претендентів, то перевага надається тому представникові чи представниці, стать якого/якої менше представлена. Це чудова модель, яку варто поширювати та використовувати.

Ще приклад. Відповідно до Державної соціальної програми із забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків оновлюється процес ґендерної експертизи нормативно-правових актів. Поки така експертиза здійснюється Мін’юстом. Новий проект покладає таку відповідальність і на інші центральні органи влади. І це логічно – хто, як не головний розробник, повинен найкраще розумітися на ґендерній оцінці впливу "свого" нормативно-правового акту. Без сумніву, для ефективного впровадження потрібні мотивовані фахівці, розроблені методики, навчання...

У 2018 році в Плані пріоритетних дій уряду серед інших завдань є і питання утвердження ґендерної рівності.

Швидкі зміни відбуваються в таких сферах, як безпека та оборона. Так, Національна програма Україна-НАТО містить окремий розділ про ґендерну рівність. У ЗСУ працюють більше 55 тисяч жінок, 25 тисяч з яких є військовослужбовцями. Тож напередодні Дня захисника Вітчизни вітайте тих, хто захищає Україну, а це і чоловіки, і жінки!

ҐЕНДЕРНІ РАДНИКИ ЯК ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИЙ РЕСУРС

Згідно із Законом "Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків", у кожному відомстві має бути визначена уповноважена особа, яка би відповідала за впровадження ґендерної політики на місцях. Кількісно ця вимога майже виконується.

Радники визначені в 53 центральних органах виконавчої влади (далі – ЦОВВ), з них у 17 міністерствах. А це 80% від загальної кількості ЦОВВ. Серед координаторів жінок – 13, чоловіків – 40. Радники та консультативно-дорадчі органи існують у 9 ЦОВВ. А відповідальні структурні підрозділи є в 24. Це ті фахівці, які мають забезпечувати формування та реалізацію єдиної державної ґендерної політики.

І в посиленні структурних підрозділів та в розбудові такої мережі ґендерних радників я бачу напрям для розвитку.

Навіть призначення радника на громадських засадах означає використання того експертного потенціалу, який є в суспільстві. Як правило, радниками стають керівники/керівниці громадських організацій, науковці. Це потужний інтелектуальний ресурс.

Згадайте ґендерну радницю голови Харківської обласної адміністрації Юлію Сєдую – кандидатку соціологічних наук, експертку інформаційно-аналітичного центру "Крона", координаторку проекту "Жінки – це 50% успіху України". Пощастило і Дніпропетровській області: радницею стала науковець, юристка, доцентка, громадська діячка Ірина Грицай.

Ситуація не всюди така, як у Харкові чи Дніпрі. І першочергове завдання не просто наповнити змістом роботу ґендерних радників, а й створити для цього правове підґрунтя.

 5 ГАРЯЧИХ ПРОПОЗИЦІЙ ҐЕНДЕРНОЇ ПОЛІТИКИ 

1. Ефективна децентралізація неможлива без ґендерної політики

Ґендерна політика робить ефективним процес децентралізації: вона ж неможлива без залучення громади. А кого залучати? Особливо в сільській місцевості? Жінки – вони найактивніші!

У свою чергу, залучення жінок свідчить про увагу до тих питань, на які раніше просто не зважали, маючи жорстку "чоловічу" політику. Це й ремонт доріг біля шкіл, шкільні автобуси, харчування дітей, створення доступного середовища, освітлення територій, що робить їх безпечнішими тощо.

2. Кожну норму права можна перетворювати на можливість

Ґендерне право – це не тільки сукупність правових норм. З українським законодавством не все так погано. І хоч існують певні дискримінаційні норми у сферах праці, охорони здоров’я, репродуктивних прав, військовій – вони не є домінантними.

Якраз на рівні застосування законів маємо чимало проблем. Якщо на ґендерно-недискримінаційну норму не звертати уваги – вона не перетворюється на можливість, а, навпаки, може стати інструментом дискримінації.

Для прикладу. Ми тісно співпрацюємо з офісом Уповноваженого з питань людей з інвалідністю (донедавна очолювала нині покійна Раїса Панасюк – авт.), і розуміємо, наскільки питання ґендерної рівності чутливіші для жінок з інвалідністю.

Адже будь-яка людина має право ходити в кіно. Хто їй це забороняє? Ніде ж не прописано, що в кіно не можна ходити. Але якщо ти не можеш самостійно перейти дорогу до кінотеатру, бо нема безпечного та доступного переходу, піднятися ліфтом, який відсутній, щоб зайти в цей зал, то ти не можеш переглянути фільм. Отже, твоє право не може бути забезпечено. У цьому конкретному випадку – можливість скористатися законним правом впирається в архітектурну доступність. Немає доступності – забудьте про рівні права.

3. Ґендерна політика починається з пандусів на переходах

"Про яку мобільність мами говоримо, якщо вона не може вийти далі свого дому?"

Якщо ширше – питання безбар’єрного простору стосуються не тільки людей, які пересуваються на інвалідних візках. А загалом маломобільних груп населення, зокрема і батьків з дитячими візочками.

Коли я народила дочку, то, гуляючи з нею, не могла самостійно перейти дорогу: потрібно було спускати візочок у підземний перехід сходами… Це небезпечно, незручно, важко.

Чимало таких незручностей залишилося і зараз – а моїй Олі вже 24 роки. То про яку мобільність мами чи включеність її в суспільне життя говоримо, якщо вона не може вийти далі свого дому?

Якось в одному інтерв’ю я сказала, що ґендерна політика починається з пандусів на переходах. І я досі так вважаю.

4. Гроші є, але слід навчитися їх грамотно використовувати

Ми зараз аналізуємо ґендерні програми, затверджені в регіонах, чи сприяють вони досягненню ґендерної рівності. Нині в нас немає можливості оцінити реальну кількість коштів, які виділяються на впровадження ґендерної політики. У багатьох програмах прописано, що "фінансується в межах бюджету міністерства, області...". А скільки це?

Є й інший бік медалі. Коли я очолювала "Ла Страду", ми співпрацювали з департаментом Національної поліції з протидії торгівлі людьми. Штат департаменту складає близько 20 осіб. Вони отримують зарплату, у них є автопарк, одне-друге-третє… Загалом виходить дуже суттєве фінансування. І це ті кошти, які не рахуються під час оцінки програм, наприклад з протидії торгівлі людьми. Тож завдання (а воно не з простих) не тільки в збільшенні виділених коштів, а й в розробленні методики з грамотного розподілу коштів на впровадження ґендерної політики.

(До слова, кабінет Урядової уповноваженої з питань ґендерної політики – це невеличка кімната на чотири письмові столи. Інтерв’ю довелося брати… в коридорі приміщення Кабміну, щоб не заважати її колежанкам – авт.)

5. Ґендерна політика потрібна чоловікам так само, як і жінкам

Дуже важливо, щоб більше чоловіків і жінок розуміли переваги ґендерної рівності. От ми кажемо: жінки і чоловіки. А хто такі жінки? Це і дівчинка восьми років, і бабуся, якій 88. Очевидно, що в них різні інтереси, потреби, проблеми. Вони представляють різні групи суспільства.

І чим більше розуміємо відмінність кожної із цих груп, тим помітніші їхні потреби. І тим простіше сприяти вирівнюванню можливостей і долати ґендерну дискримінацію.

Чоловіків це також стосується. Ті норми поведінки, норми жорсткості, які для них "прописані" в нашому соціумі, так само потребують перегляду.

Різниця в тривалості життя становить більше десяти років не на користь чоловіків. Це викликано соціальними факторами, умовами праці, негативними звичками, алкоголізмом, палінням, ризикованою поведінкою, неувагою до здоров’я. Хоча біологічна різниця становить… всього 2–3 роки.

Чимало тиску зазнають чоловіки від оточення, коли хочуть узяти відпустку з догляду за дитиною, на яку мають таке саме право, як і жінки. Виникають дискримінаційні ситуації і під час розлучень – це не тільки несплата аліментів, а й питання зустрічей з дитиною. Вони індивідуальні, але нерідко мають під собою підґрунтя стереотипів.

Тож розвиток ґендерної політики, яка враховує інтереси різних груп, має стати ефективною допомогою для кожного і кожної. Зрештою, усі ми хочемо краще жити.

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Дякуємо, інформація про помилку відправлена
Будь ласка, виберіть текст
Ви вибрали забагато тексту
x
В чому помилка?
Зв'язатися з нами
Центр інформації про права людини